Галина Мирослава
Супутник
(оповідання)
Нині Ія стала великою. Тато купив їй новий стілець. Ія прожогом видерлась на нього, то правда, що раніше вона могла триматись тільки за обніжки, тепер все інакше — її ліве колінце без зусиль дістає до сидіння, а руки, міцно вхопившись за бильця, одним духом витягають тіло наверх. Їй справді не потрібно, аби хтось бачив, що вона стоїть на стільці, вона не любить, коли хтось пильнує за нею, стілець потрібен їй для пізнання світу, для відчуття себе великою, вільною, гідною самоповаги й самоподиву. Маленького Ясика, йому заледве два рочки, вона не сприймає як глядача, він, відколи народився, завжди біля неї, як супутник навколо Землі. Хоча нещодавно Ія зауважила, що з Ясика будуть люди — він може бути добрим стійчиком у разі чого. Тато думає, що стільчик потрібен для столу, аби на ньому засиджуватись допізна, щось клацаючи на комп'ютері. Аж ні! Ія впевнена: "Щоб стояти!". Стояти на ньому. Стійно** і стійко. Як на постаменті! Стільчик добротний, він витримає. Проте Ія ще не знає, яка несподіванка її очікує. Вона хоче поставити одну ногу до другої, а стільчику тільки того й треба — він починає крутитись. Ія боїться впасти з нього. І врешті-решт падає.
Здригаюсь. А сон віщий. Ще вчора мені казали, що я найпотрібніша працівниця на всю фабрику меблів, а сьогодні ніхто й оком не кліпнув, як з легкістю скоротили. Мовляв, фабрика переходить до іншого власника, він і набиратиме робітників. "Пишіть заяву", — сказав Яків. "Боже, а я ж для нього й за нього все до крапки виконувала. Любила, дурна. Ні сім'ї не створила, ні здоров'я вже не маю. Все казав, що дружина хворіє, а він не може її покинути", а тут раз — й іншу планету вибрав, більшу, вічно нахилену до кожного нового сонця, тепер він ту Настю Крижане Серце, аби їй добре було, горбату, клишоногу, ряботинням вкриту, улещує, аж на кільця розсипається. Таким став, що літати скоро почне, не думаю, і не кажіть, що його зачарували — смішно. Що ж мені залишається? І пам'ять би постирала, якби могла. І попереду невідомість... Хоч спочатку життя починай. А що інакше?!
-----------
* Стійний — вартовий.
** Стійно — гідно.
Ілюстрація - картина Михайла Божія "Полудень".
Твір люб'язно надіслано авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Більше творів Галини Мирослави на нашому сайті:
Прекрасне оповідання! Так коротко, але так зрозуміло... І так хвилююче.........
Дякую, п. Ольго, я мала сумнів щодо його друку. Випадково знайшла його у своїх записах, а потім наважилась викласти, нічого не змінюючи.
Таке воно, це життя... Змалку - проблеми........
Сумно