Галина Мирослава. Казка-легенда "Світло"
"Тоді, коли Червоноград вже був містом та ще не називався Червоноградом, довкола знаменитого його палацу, хтось називав його Кристинопільським, хтось Христинопільським, був чарівний парк з басейнами, водними каналами, штучними каскадами, водограями та павільйонами. Якось там люди зауважили розтікання дивного білого світла вночі. Воно йшло з голландського павільйону. Про електрику тоді ніхто й не здогадувався, тим більше про лампи денного світла. Світло, яке точилося з будівлі, котилось неймовірно приємними смугами, проте йти на нього ніхто не наважувався. Люд вигадував різні байки, але що то було насправді?! Жоден мешканець міста не міг би нам сказати. Прислуга палацу щоранку ходила по цьому павільйону, оглядала всі кутки й закамарки, та нічого не знаходила. Загадка б ніколи не розкрилась, якби якось до міста не потрапила дівчинка років десяти, яку звали Христинкою..." (Галина Мирослава)
Галина Мирослава. "Диво" (казка-легенда)
"Не відаю, як ви, а я люблю гори й воду. От стоїш на легкому висячому мостику, перекинутому через стрімку гірську річку, на тій хиткій лавці, і тобі здається, що для повного щастя нічого більше і не треба, а коли під мостом по воді пливе розкішний пліт зі з’єднаних колод з розкладеним посередині вогнищем і куренем, єдине, чого хочеться, — бути на тому плоті. Розказують, що якось у Карпатах з одним чоловіком, що якийсь час мандрував з плотогонами, почали відбуватись дивні речі, а до того ніхто про таке й не чув. Кажуть, міг той чоловік більшати та меншати на очах, викладати своє тіло за рухом хвилі та водночас глісувати по воді. Бувало й таке, що злітав, мов куля, урухомлений невідомою силою. На перший погляд чоловік видавався непоказним, присадкуватим, а в оті хвилини був він неймовірним красенем, його досконало зграбні рухи змушували затамувати подих навіть відвертих сміливців, отих шибайголів, якими повниться кожне гірське село..." (Галина Мирослава)
Галина Мирослава. Казка-легенда "Камені"
"Років зо два тому, якраз під осінь, коли львівський дощ до блиску вилизував бруківку на вулиці Городоцькій, впав мені в око дивний дорослий чоловік. Він був високого зросту, широкий у плечах, а поводився, як малюк: стрибав з каменю на камінь - так діти зазвичай граються в „класики”. Я стежила за ним… Коли ж над’їхав трамвай, він раптом підстрибнув до чубочка вагона і кудись пропав за штангою. Здалось, розчинився. Це було щось неймовірне, проте страшливе. Коли мені спало на думку розпитати людей про дивака, виявилось, що багато хто його навіть знав. З усього почутого дещо прирозуміла, то й вам оповім..." (Галина Мирослава)
"У незаймані часи кущі порічок росли собі вздовж річок. Як червоні, так і чорні, зрідка й білі траплялись. Тоді ніхто не висаджував їх у садах, а для чого, якщо куди не йдеш, порічку знайдеш. Діти частенько бігали до річок по ягоди. Наберуть собі повні жмені та й смакують.
– Куди ви? – питають батьки.
– Біжимо вздовж річки збирати порічки, - відгукувались діти.
– Та біжіть вже. Тільки дбайте про себе, не робіть дурниць, - попереджали батьки.
Якось Дарця, дівчина років восьми, яку батьки любили без тями, збираючи ягоди, забрела занадто далеко від дому. А тут ніч у потилицю втупилась. Йти ж затемна страшно. Дарця сіла під кущиком та гірко заплакала..." (Галина Мирослава)
"Подейкують, що понад річкою Свірж – лівою притокою Дністра, у містечку з такою ж назвою, неподалік чудового Свірзького замку, що доносить з глибини віків свою могутність, жив колись бондар. Не тільки зблизька, а й з далеких країв їздили до нього купці по бочки. Не було у Свіржі людини, що не мала чогось від нього: чи то дерев’яне цеберко для води, чи то діжку для квашення яблук, дехто мав балію, дехто коновки, а хто і дійниці та баклаги з барилками. Всім він був потрібен: треба засолити огірочки чи гриби – до бондаря по діжу, потрібно кудись подіти рибу – також до бондаря, як хотіли бодню для дорогоцінностей – теж шукали бондаря. А щодо діжок до пива, вина чи квасу, то цей бондар вважався неперевершеним..." (Галина Мирослава)
"От тамечки, серед великого конопляного поля, жило-було село, не знаючи горя жило. Коноплі називалось. І жили в ньому люди тихі та мирні. Хіба часом найстарші в селі дід з бабою, що мешкали на околиці, зойкали. Ото як піде дід пилкою гуляти, баба й кричить: "Йой, пили-пили, колись допилипишся." Поки не сталось те, чого не бажалось. Прокинулись вони одного ранку, гульк - на ґанку колисочка висить, а у колисочці щось деренчить та ще вовтузиться..." (Галина Мирослава)
"Коли твоя ласка,
Буде тобі казка.
Як не зіб’єш з пантелику,
Вийде казочка велика.
Тож сідай собі, будь ласка.
Сів? Почнемо... Де ти, казко?!
Тс... Ще можеш прилягти,
Тільки нітелень... Апчхи..."(Галина Мирослава)
"Всім, хто казочці раденький,
Розкажу свою тихенько.
Якщо серцю треба казки,
То запрошую. Будь ласка.
Хай не крутять голови
Невдоволені пани,
Кожен мислить сам. І може,
Що не так, відчути гоже.
Тож хутчій сідай близенько,
Поруч умостись гарненько,
Про все зле забудь — хай гине,
А натомість тепло лине..." (Галина Мирослава)
"Якось кошенятко без імені зауважило, що слово гавкіт ховає в собі кота, тобто воно після гав має ще кіт. Це його страшенно здивувало. "Як таке може бути? — не вгавало воно. — Може, слово гавкіт — це привітання, щось на зразок: „Гав, кицю (котику)!”?" Розмисливши трохи, вело своєї: "Але що ж тоді змушує собак ганятися за котами, не давати їм жити спокійно, як душі того треба? Парадокс. Чому ж тоді такі біди тяжіють над котами через собак, які мали б нас любити, адже ми, майже всі з нас, того насправді варті? Ми ж такі м’якенькі, лагідненькі, особливо до тих, хто нас любить. Чому?"..." (Галина Мирослава)
"Були в батька три сини,
Всі стрункі, як ясени.
Всі високі, чорноброві,
Усім хочеться любові.Кожен мріє про дружину,
Мовби ангела з картини.
Але де таку узяти?
Та й надумали рушати..." (Галина Мирослава)
"Все, — вирішив я. — Треба ставити крапку. Жити в суспільстві, де мудрість безкоштовна, а за дурість потрібно постійно розраховуватись, де мовчать хіба за велику оплату та ще й до того часу, поки не знайдеться хтось, хто проплатить більше, неможливо. Це понад край. Пора всім їм показати, які вони дурні. І від тої фасоли, від тої тяжкої журби та печалі, я швидким кроком впевнено пішов у найближчу крамницю купувати мотузку. Мило та табуретка, на щастя, в мене були.День стояв, ні, лежав, похмурий, обкурений і, чесно кажучи, опльований, як усе моє покуцьорблене життя, вкрите швами та суцільними фальцами. Дерева хилились, мовби після перепою. І, може це мені лише здалось, на ліву ногу, ой, бік. Мара якась, — подумав я і протер очі. Потім заліз правою рукою у праву кишеню штанів. Грошенятами там і не пахло. У ліву кишеню я ніколи нічого потрібного не кладу — нема в мене такої звички. Безумовно, що не було змісту там шукати, та я про всяк випадок туди заліз. Марно, чого й слід було сподіватись..." (Галина Мирослава)
Галина Мирослава (Галка Мир). "Рудик" (віршована казка для дітей) — читати та слухати, відео
"Забожись, що ти все зважиш,
Що почуєш – не розкажеш
Ні одному королю.
Якщо так, то я почну.
У селі, де аж три хати,
Жила собі стара мати,
З нею разом – один син,
Рудий, наче мандарин.
Хтось якось сказав на глум,
А юнак узяв на ум
Та й покинув рідну хату,
Пішов воленьку шукати..." (Галина Мирослава)
"Добрий вечір Українці, любі мами й тата,
Дід Сашко сьогодні буде казку Вам казати,
тож швиденько йдіть до діток, спати укладайте,
ну а потім, до екранів, тихо повертайте.
В дідуся сатира гостра, діткам слухать рано,
А мамусям й татусям те — "по барабану",
Отже, вмощуйтесь зручненько, справи відкладайте,
Та про чари конотопські, слухати сідайте!
Казочка сьогодні в нас — "Конотопська відьма",
та не бійтесь, вона добра, зла у ній не видно!
Отже, "Конотопська Відьма"!"(Дідусь Сашко)
"Жив колись в одному царстві,
Не простому, а лицарськім,
Цар, не дуже вже й великий,
Десь завбільшки з черевика.
Кажуть, був він не то саксом,
Не то шведом, мав він таксу,
Коней мав, палац, картини,
Їздив часто, без упину,
Оглядав свої маєтки,
Успадковані від предків."(Галина Мирослава)
"Напередодні мого дня народження, коли мені мало сповнитись цілих шість років, тато сказав, що через рік подарує мені татоша*. Як я хотів би мати татоша! Всі хлопці, я певен, мріють про власного дракона. Сильного, надійного захисника, такого, з яким нічого не страшно, як з татом. Але чому через рік? Чого я маю старшати? Невже не зможу собі з ним порадити? Хіба не впораюсь? Гадаю, що зумів би покерувати татошем вже й зараз. А ще, виявляється, цей рік буде високосним. Коли мені вперше це сказали, я був ошелешений. Виходить, дні — то високі кості, як кості доміно, виставлені, немовби солдати в колоні — одна кістка грудьми до другої. Торкаєш одну — сиплються по черзі всі. Тепер треба буде чекати та дивитись, як падатимуть по одному триста плюс шістдесят шість днів..." (Галина Мирослава)
"Один дідусь, звали його просто - Бортник, жив високо у горах, ув одному з найглухіших гірських місць. Мав він велику пасіку, де вирубував вулики – борті в деревах, але найбільше любив відшукувати мед у природних бджолиних гніздах. Пасіку полишив йому його дід, щоб жив онук солодко серед розкоші природи. Бортник змалечку ріс при меді, тому був навчений брати його з вуликів так, щоб не руйнувати бджолиних гнізд. Умів він і з вощиною собі порадити - робив з неї свічки. Якось на широку полонину завітав Гукало-Грюкало. Від нього в усі боки неслись якісь неперервні писки, калатання, шамкотіння, гудіння, дикий рев, грюканина, тарахкання, гуркання, а Бортник звикся з блаженною тишею гір, зі звуками живої природи, його серце не готове було до дурного галасу. Знав дідусь стрільбу з рушниць і пістолів, проте той звук був короткий і швидко забувався, машинний звук також швидко минав, а ця какофонія не закінчувалась..." (Галина Мирослава)
Галина Мирослава (Галка Мир). "Навскоки" – збірка віршів для дітей (читати та слухати, відео)
"Будить сонечко:
– Та вставай уже.
Хутко ліжечко застеляй.
А ще
До водички спіши вмиватися,
До дзеркал своїх усміхатися.
Добрий ранок бажай всім, серде́нько.
Починається день твій новенький."(Галина Мирослава)
Галина Мирослава. «Дорослі» твори
"...єдине, що завжди залишалось для мене незмінним, – безмежна любов до української мови та поезії... Щоправда, пишу рідко, а от коли самі вірші приходять будь-де та будь-коли, то, якщо вдається не забути, кладу їх на папір, якщо не маю можливості записати, гублю, іноді назавжди..."
(Галина Мирослава)
Галина Мирослава. Лічилки для малят
"Бух – ми робили круг.
Геп – в’їхали у степ.
Гуп – вдарились у дуб.
Буц – та набили ґудз,
Бам – кажи далі сам."(Галина Мирослава)
Галина Мирослава (Галка Мир). Ілюстрована збірка віршів для дітей "Пан Пугач та його друзі"
"- Пуга-пуга, я до вас.
З квіточками, в капелюшку.
Блиском сяють очі й вушка.
Я з цукерками в руці,
Усмішкою на лиці.
Квіти маю, при параді.
Новомодний фрак.
Ви раді?!" (Галина Мирослава)