.jpg)
Галина Мирослава
ЕТЮДНИК. СПОСТЕРЕЖЕННЯ
(роздуми)
Початок всьому з джерела, що знизу вгору б'є потоком... Тож не зморгнувши навіть оком, лови! Втіка.
Ті, від кого залежить наш ріст, так чи інакше змінюють нашу природу.
Стиснене розправляється в процесі росту.
Світло, в якому тебе бачать, має здатність постійно змінюватись, і часто це не залежить від тебе.
Розквіт досягається сповна завдяки його вартовим.
Нотний стан, який підтримує долоня неба, дозволяє брати ноти, що глибоко проникають у душу.
Самородки, яких ніколи ніхто й ніде не очікує, викликають збурення, яке дарує одним піднесення, а іншим - шалене, що їсть їх поїдом, роздратування.
Одяг змінюється, суть залишається, тільки треба її побачити.
Навіть у найважчі моменти відкривається друге дихання, щойно поруч опиняються ті, хто готовий підтримати.
У кожної частини системи окреме завдання, але всі вони працюють злагоджено, перебуваючи у постійній залежності одна від одної заради її виживання.
Хребет, що дає чітке усвідомлення, де праве, а де ліве, ніколи не проходить рівно посередині.
Притягання явних протилежностей порушує усталені норми, чим викликає здивування, яке не раз переростає в осуд.
Одні сміливо вибирають життя по вертикалі, інші стеляться усюди, де тільки можна.
У рулонах конвалій стержнем вгору йде квіт
Випускати подзвонно теплі вісточки вслід.
Витонченість потребує захисту.
— Нам судилось літати, — підказує метелик виноградного листка, — проте все життя доводиться долати внутрішній і зовнішній опір.
У кожного не лише свій старт, у кожного своя швидкість.
Чим менше ти наповнений (зокрема багажем знань, досвіду), тим більше залежний від обставин і чужої волі. А чим важчий, тим більше прив'язаний до рідної землі.
Кожна зірочка, що народилась на квітці землі, може оглянути світ лише зі свого кута зору.
Майже суцільно закритий світ не пускає всередину себе, як і суцільно закритий, чуже стримується подушками безпеки, наповненими повітрям, яким просякнутий той світ.
Те, що бачиш у дзеркалі, залежить від того, де, як і на чому стоїш.
Безпорадність існує доти, доки не злетиш над собою попереднім.
ЗАЛІЗНИЙ РАВЛИК
І навіть равлик одягне броню.
Тихенький равлик, як земля навколо
Дрижить, пече.
Хоча тендітний, кволий.
Малий, але сміливо сам на прю
ЗірвЕться, стане. І поки тілу стачить духу й сил,
Триматиметься, не віддасться смерті.
Він син глибин, він справжній син глибин,
Тримає рід, аби той був безсмертний.
Матеріали люб'язно надіслані авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Більше творів Галини Мирослави на нашому сайті:
