@Вадим Давидков: фото ілюстративне, з відкритих джерел мережі.
Катерина Колесник
ЄДНІСТЬ ЦІЛЕЙ, ЄДНІСТЬ ПО КРОВІ
Мені до рук потрапила ця щира розповідь українського захисника. І одразу захотілося, щоб її почуло якомога більше людей! Зворушливо? Дуже! Дивовижно? Так. Неймовірно? А ось це — ні. Бо саме так завжди проявляють себе наші люди!
Зі слів українського захисника:
«Ми приїхали в село і почали займати оборону. Хлопці потроху копають. Не окоп, а рів невеличкий, щоб можна було впасти туди під час обстрілу.
Не знаю, скільки хвилин пройшло, аж тут дивлюся...
Знаєте, коли у людей горо̀ди починаються, всі прив'язують на вєлік до рами лопати — і гайда саджати...
Оце була така сама картина, тільки їхало на мене на цих роверах майже все село — чоловіки, жінки, усі.
Пригнали і дивляться на мене: ну, типу, командуй! Кажуть: «Синку, де копати?»
У мене мову відібрало... Стою, як телепень, дивлюсь... А вони вже відкручують свої лопати від вєліків.
Я зібрав думки докупи, кажу: «Не треба нічого! Красно дякую! Ми самі впораємося!»
Та хто там слухає! Тільки лопати вимахують!
За кілька днів суне на нас колона кaцaпської техніки. У мене — необстріляні пацани молоді, нервують... Танки пруть... Бігаю по позиції, накази віддаю...
Аж тут боковим зором рух якийсь фіксую... Розвертаюсь — до нас народ із села хмарою валить і кричить: «Хлопці, танки кaцaпські, шо дєлать?! Кажіть, як помагать!»
Я геть офігів! Кричу їм: «Бігом назад! Ану, по хатах!!!»
А в самого щем такий у серці через цих людей, що з голими руками прибігли нам з танками помагати воювати, аж сльози підкотилися...
Кричу знов: «Назад негайно!»
Я малих своїх хлопців кілька висмикнув, кажу: «Розверніть їх бігом додому!»
Підбігає до мене мужик, 73 роки, і каже: «Синку, дай гранату! Я все життя комунальником пропрацював і знаю всі комунікації. Вони під ліс ідуть... Зараз трубами на перехрестя вискочу, гранату кину — і назад в трубу...»
Я ледь не здурів від цих людей!
Бій тривав увесь день... Арта̀ крайню вулицю накрила, 25 хат горять, але, слава Богу, всі живі...
А ми рaсєйську техніку довбем! Орки понялѝ, що не прорвуться, давай з ɸлангів на нас перти!
Палим кляті танки, бехи, все що бачимо! Розлітаються їхні T-90...
Малі хлопці мої спрацювались, кришать ту наволоч!..
Під вечір інтенсивність бою падає, відходять рaшистські cкoти...
Малі мої кажуть: «Може, перекур?»
Я собі думаю, потомились хлопці, відпускаю...
Дивлюсь: скидають броню, лишають зброю і мчать місцевим хати гасити!
У мене знов сльози на краєчку... Біжу разом зі своїми хлопцями впиняти вогонь, де що загорілося по хатах...»
Задовбетесь «денацифікувати» країну, де населення бігом біжить будувати для армії укріплення, а армія, як тільки розбила ворога, біжить рятувати людям хати. Всім вам, рaшисти, кінець!!!
Боже! Бережи Україну!
Катерина Колесник, журналістка, м.Київ.
Матеріали надіслано авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Читаймо також на "Малій Сторінці":
Цікаві статті про актуальні події в Україні та світі від киянки, журналістки з багаторічним стажем Катерини Колесник читаймо у її авторському блозі.