Світлину з вдячністю взято у ФБ-групі "Положаї".
Катерина Колесник
ПАМ’ЯТІ БАТЬКА
Мій батько, Колесник Микола Юхимович, народився у селі Положаї Переяслав-Хмельницького району Київської області. За фахом – вчитель історії. Вже у досить шанованому віці став писати свої спомини. Хоча до цього письменництвом не займався.
Ще юним хлопцем пережив усі жахи голодомору, колективізації. Із п’ятьох дітей в родині залишився тільки він і маленька сестричка, моя тітонька. І це вважалося, що сім’ї пощастило!
Батька вже давно немає, але я зберігаю ті його мемуари.
І зараз, у День пам’яті жертв голодомору хочу ознайомити читачів із однією батьковою розповіддю.
На світлині: Микола Колесник з донею Катрусею, 1966 р.
НА ВЛАСНІ ОЧІ
Скільки десятиліть пройшло, а й досі перед очима та жахлива трагедія 1933-го року.
Мені тоді було тринадцять років, жили ми в селі Положаї Переяслав-Хмельницького району.
Мальовничим і багатим було наше старовинне село до колективізації, але прийшло горе й до нас — почався голодомор.
Села і людей стало не впізнати. Одні пухли з голоду, інші худали, дехто вмирав прямо «на ногах», за роботою.
Ховати кожного індивідуально не було можливості — занадто багато померлих. Їздила по селу підвода і групами забирала мерців. Закопували їх у спільну братську могилу, просто в яму. Не було на тій могилі ні хреста, ні будь-якої позначки.
Не обійшов голодомор і нашої хати, де було п’ятеро дітей. Спочатку помер мій старший брат Олексій і відвезли його на цвинтар разом із іншими односельцями. Я допомагав матері доглядати за двома меншими братиками й сестричкою. Особливо нас непокоїв Андрійко, який був «на черзі». Він ледь рухався. Якось ліг на піл (лава уздовж печі) й пальцем указав на долівку, де лежало горохове лушпиння. Слабким голосом прошепотів: «Дай…». Я подав. Та жувати він уже не міг. Із лушпиною в роті й затих. Заплющив очі, наче засинав, перестав рухатись. Невдовзі тіло почало холонути...
Це горе підкосило батьків. Навкруги вмирали наші сусіди, родичі, мої друзі. Панував відчай, безвихідь.
А на полях тим часом збирали багатий врожай!
Пізніше, коли я працював учителем історії, нас примушували казати дітям, що врожаю не було зовсім. Тільки спробуй-но сказати правду! Не міг я тоді розповісти, як по дворах ходили комсомольці-активісти, вибирали всі запаси, не залишаючи й зернинки дітям.
Але тепер треба розповідати, бо інакше від кого пізнають правду наші онуки й правнуки?
Микола КОЛЕСНИК, 1919 року народження.
На відео: День пам'яті жертв Голодомору/ Голодомор в Україні 1932 - 1933/ Свічка пам'яті /1933 - 2023/.
Катерина Колесник, журналістка, м.Київ.
Матеріали надіслано авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Читаймо також на "Малій Сторінці":
Цікаві статті про актуальні події в Україні та світі від киянки, журналістки з багаторічним стажем Катерини Колесник читаймо у її авторському блозі.