Леся Українка. Оповідання "Метелик"


 

На відео: оповідання Лесі Українки "Метелик" читає Юлія Висоцька.

 


Леся Українка

МЕТЕЛИК

Бідний нічний сірий метелик сидів в темному вогкому льоху за бочкою з капустою. Сидів він сумно, стуливши свої темні крильця. Так смутно йому було, дарма що не був він там самотнім, – мав-таки сусіда; сусід той був лилик*; та з того сусідства невелика була користь для метелика: лилик був неговіркий, понурий собі, та до того ще з якимсь презирством дивився на бідного метелика, – сказано, нерівня!

Лилик сидів тихо в своєму кутику, ні за чим він не жалкував, та нічого й не бажав, хіба тільки кутка ще темнішого, щоб міг сидіти там спокійно і ніколи того прикрого, разливого світла не бачити. Правда, тут у льоху теє світло не дуже докучало, – а все-таки часами дехто надходив зо свічкою, навіть часом і над бочкою нахилявся, набираючи капусти, – і се було дуже прикро лиликові; коли б сила, він би теє світло крилами згасив навіки.

Метелик на своїм недовгім віку ще не бачив світла, душею тільки чув він, що десь-то єсть сторона краща, ясніша, ніж його рідний льох, бо часом з малого віконця, що було в льоху, падав блідесенький промінь, та не міг метелик і розібрати, що то воно таке теє світло і яке воно повинно бути. 

У темному куточку промінець той був ледве примітний – тоненький, як ниточка, та блідий, мов погляд недужої дитинки. Сидить, було, метелик та все шле свої думоньки на світ той ясний; – але де? того ні думка, ні серце не знали, а порадитися ні з ким, бо де ж та порада? (Хіба – лилик, так знаєте сами, з нього поради було мало!) Летіти шукати того світла метелик не мав відваги і сили.

Хто знає, може, наш метелик так і вік свій короткий звікував би у темряві самотній, – та інша доля судилася йому. Якось прийшла служниця по капусту до льоху та поставила свічку долі, якраз навпроти метелика. Боже! яким величним, блискучим, повабним здалось метеликові те світло! Він затріпотів крильцями й хотів кинутися на світло, але служниця в ту хвилину взяла світло й подалася геть з льоху. Не втерпів метелик, забув своє безсилля, забув свою несвідомість. 

«Світло, світло!» – і полинув за ним; лилик тільки свиснув йому услід, потім заліз ще далі за бочку й заснув; нічого йому ніколи не снилось. А метелик полетів та й полетів за тою свічкою так швидко, скільки сили було в його бідних крильцятах.

Аж ось він опинився у великій кімнаті – там сиділо за столом велике товариство. На столі була ясна-ясна лампа, – метелик аж оторопів від того блискучого проміння і безсильний впав на стіл, тріпочучи крильцями. Хтось із товариства хотів його прогнати з стола, але він, опам’ятавшись, знов зірвався і почав кружляти понад лампою, щораз то меншими й меншими кружками: хотів він бачити якнайближче те ясне сонце, яким йому здавалась лампа. Чи думав же він, що там життя стратить? 

Хто ж бачить смерть у сяєві? Воно горить, миготить, міниться, – там світло, там тепло, там життя! Метелик летить все ближче, ближче до згубливого світла. Ох, то ж його згуба! 

Даремно всі відганяли його від світла. І от – метелик влетів у самий поломінь. Трісь! отеє ж йому й смерть! Лампа спалахнула, а далі знов почала горіти з такою самою ясністю, як і перше. «Дурне сотворіння! – мовив дехто з товариства. – Хто велів йому летіти на вогонь? І женуть його, так ні, таки лізе! дурному дурна й смерть!»

А хіба ж розумніша була б його смерть, якби він навіки заснув у темнім льоху? Те світло спалило його, – але він рвався на простір! Він шукав світла!

(Волинь, 1889 р.)

* Лилик — на Подiллi i Волинi мiсцева назва кажана.

 

За матеріалами: Леся Українка. Зібрання творів у 12 томах. Київ, видавництво "Наукова думка", 1976 р., т. 7, стор. 15 – 16.  Вперше надруковано у журналі «Дзвінок», 1890, № 14, стор. 106. 
 

 

Більше творів Лесі Українки на "Малій Сторінці":

леся українка, лариса косач, вірші, життя, творчість.Письменницю Лесю Українку (Ларису Петрівну Косач)  знає весь світ. Багато творів написала вона для дорослих. Але не забула й за дітей, бо дуже їх любила. Зросла Леся у великій, дружній і працьовитій сім'ї. Мала двох братів і три сестри. Та не лише для рідних писала Леся Українка казки, вірші й поеми. Вона дбала, щоб усі діти мали, що читати... 
 


Останні коментарі до сторінки
«Леся Українка. Оповідання "Метелик"»:
Бот Цезар , 2024-03-19 19:02:52, #
Оновити список коментарів
Всьго відгуків: 1     + Додати коментар
Топ-теми