Інна Паламарчук. «Нескорена Леся» — поезії, присвячені незабутній Лесі Українці

Інна Паламарчук

ДВІ ЛЮБОВІ

       Пам'яті Лесі Українки

У вечірній самотній час
Линув вальс.
Вона з саду летіла легка,
Мов на крилах,
Підійшла аж до серця сльоза:
Чом чужа?
І любов їй упала до рук:
Одержима.
Закружляли блакитні квітки:
Я одна,
Осипається сліз прохання:
Живи!
Серце мовить до розуму:
Ти  не вона!
Він рукою твоєю Їй пише
Листи.
Закружляла весна серед трав —
Ми єднання,
У правічному лісі до волі
Віки і віки.
Спів сопілки збудив її душу  —
Його лиш бажання,
Замели порожнечу
Холодні сніги.
Серед темряви вмить  розцвіте
Промінь сонця
І розтане від дотику вічна
Любові краса,
Заспівала верба — сльози впали
На чисті долоньки,
Лине пісня, і Мавка в уяві
Жива.

* * *

НЕСКОРЕНА ЛЕСЯ

Нескромна -  елегантна,
Стримана - запальна,
Смілива, хоч в дні туманні
Тікала в краї, де весна.

Де сонце пекло, щоб боліло
нескАзане почуття,
Читала, співала, раділа
І плакала, як свіча.

Летіла в обійми зорям,
Чекала, а що ж вони?
Далекі, холодні  очі -
Їм радість від самоти.

З вітрами у снах літала,
Піски замітали сліди,
Кохала, кохала, кохала
І в вічність писала листи.