Василь Сухомлинський
СЕРЦЕ ВІДДАЮ ДІТЯМ
Розділ "РОКИ ДИТИНСТВА"
ВІД СВІТУ РЕЧЕЙ — ДО СУСПІЛЬСТВА.
ЩО ЗВІДКИ БЕРЕТЬСЯ?
Природа — благодатне джерело виховання людини. Але з пізнання природи лише починається становлення розуму, почуттів, поглядів, переконань Людина живе в суспільстві, і, по суті, все її життя — це ті стосунки, в які вона входить з іншими людьми. Я прагнув, щоб протягом усіх 4 років навчання у початковій школі діти поступово осмислювали важливу істину: людина живе завдяки тому, що її матеріальні та духовні потреби задовольняють сотні й тисячі інших людей; у суспільстві неможливо жиги, не створюючи матеріальних і духовних цінностей для сотень і тисяч людей. У праці, в процесі взаємовідносин у суспільстві формується моральне обличчя людини, її духовна культура, погляди на життя, світогляд.
Одне з важливих виховних завдань учителя полягає в тому, щоб діти зрозуміли й відчули серцем: через творення матеріальних і духовних благ виявляється в нашому суспільстві ставлення людини до людини, суспільне обличчя громадянина.
Досвід переконав мене, що до розуміння суспільних відносин маленька дитина приходить від розуміння речей, зокрема від «відкриття» дуже важливої істини: «Звідки що береться?»
Ми пообідали в шкільній їдальні, помили посуд. Заждіть, діти, не виходьте із їдальні, посидьмо ще з пів години за столами, подумаємо, звідки взялися речі, якими ми сьогодні користувалися? Звідки все, що надано нам тут, в їдальні? Діти перелічують усе, що вони їли: хліб, м’ясо, картоплю, молоко, масло, яйця... Страва варилася в печі, недавно збудованій пічниками з нової цегли. Піч опалюють вугіллям, вугілля привезли з шахти. Ми сидимо за столами на стільцях. І столи, і стільці зроблені з металевих трубок і пластмаси...
— Усе? — запитую я.
— Усе, — відповідають діти.
— Подивіться уважніше, дещо залишилося непоміченим...
У кутку — холодильник, він не може працювати без електрики. На стіні — плафони з електричними лампочками. Чи помітять малюки ці речі?
Помітили. З подивом зробили відкриття, що, коли б не електрика — важко, ой як важко було б жити вдома та навчатися в школі.
Звідки ж взялися речі, без яких ми не могли б жити?
З цього запитання починаються наші «подорожі» в суспільне виробництво, в складний світ трудових взаємовідносин. Кожний наш крок — нове й нове відкриття. Так, діти пережили почуття великої поваги до людей праці, відкривши істину: для того щоб у вас на столі з’явилася хлібина, необхідна праця майже всіх їхніх батьків. Та цього замало. Потрібна і праця робітників, що створили трактори, плуги, комбайни — без машин не виростиш хліб. Потрібна праця шахтаря — без вугілля не виплавиш металу, необхідного для виробництва машин.
Не менш дивовижні відкриття чекають на нас, коли ми детальніше ознайомлюємося з іншими речами.
Сотні людей найрізноманітніших спеціальностей у далеких і близьких містах і селах нашої Батьківщини повинні попрацювати для того, щоб вугілля із земних надр перемістилося на нашу шкільну кухню. Сотням людей треба працювати, щоб виплавити метал і зробити з нього наші столики, виготовити з піску і глини цеглу.
Потім ми так само робимо перший крок до суспільного виробництва, у світ трудових взаємовідносин, знайомлячись з тим, звідки взявся наш одяг, яке походження паперу, хто зробив нам книжки, кінофільми, хто створив музику.
Тиждень за тижнем, місяць за місяцем ми пізнавали складне переплетіння суспільних відносин. Пізнавали людину через світ речей. Речі, матеріальні та духовні цінності допомагають нам побачити, зрозуміти, відчути людину. Пекар Степан Максимович, з яким ми зустрічалися на його робочому місці, був в очах дітей не просто людиною, що заробляє своєю скромною працею на хліб, одяг і на багато чого іншого, а й творцем життя, без нього не могли б жити сотні, тисячі людей. Щотижня ми зустрічалися з трудівниками, які виробляють матеріальні та духовні блага для сотень і тисяч людей, — комбайнерами й трактористами, слюсарями й токарями. Одного весняного дня, після закінчення 3-го класу, ми поїхали на Кременчуцьку гідроелектростанцію, побачили, як виробляється електроенергія, зустрілися з енергетиками.
Для формування морального обличчя дітей дуже велике значення має ставлення до своєї праці людей, з якими діти зустрічаються. Той факт, що люди, які створюють для інших такі звичайні, нічим не примітні, на перший погляд, матеріальні блага, як хліб, м’ясо, молоко, цукор тощо, пишалися своєю працею, ставилися до неї як до служіння суспільству, мав сильний вплив на дитячі серця. Істина, що праця підносить, дає людині повноту щастя, була для дітей не якоюсь абстракцією, а самою сутністю життя. Вже в роки дитинства людина була переконана, що найважливіша нива, на якій вона може розкрити свої сили, творчі здібності, — чесна праця на благо суспільства.
За матеріалами: Василь Сухомлинський. Вибрані твори в п'яти томах. Том третій. Київ, видавництво "Радянська школа", 1977 рік, стор. 143 - 145.
