""Мала Сторінка" — острівець культури,
Серця із Україною єднає,
Тут "зубри" й новачки в літературі, —
Мистецтво всю палітру розгортає..."(Юлія Дмитренко-Деспоташвілі)
"За скрутом автобус замість того, аби їхати просто, чомусь повернув праворуч. Мій сусід, чотирирічний Стефко, визираючи через вікно, голосно, аж в автобусі всі почули, навіть ті, хто спокійно собі дрімав, запитав мене: — То ми в ''Оці'' заправлятимемось? Я розсміялась. — Не знаю, може в ''Вусі''. — Коли я виросту, — серйозно продовжив Стефко, — я відкрию заправку ''Ніс''. — Ну й правильно, — кажу, — один паливо поніс, другий приніс, третій відніс. Нам обом знову стало смішно." (Галина Мирослава)
"Агафія Данилівна, наша завучка, зазирнула через прочинені двері класу й покликала рукою Марту Святославівну до дверей. Ми видихнули. Можна розслабитись. Я продовжувала переписувати з дошки нові для мене слова..." (Галина Мирослава)
Проба пера: Кіра Селіванова (6 років). «Казка про морську свинку, собаку та пʼять морських поросят»
"Жили-були дід та баба, їли кашу. Була в них морська свинка. Був в них дім, але дерев’яний. Якось зламався в них дім, вони бігли, шукали собі новий дім. Вони так переживали, що забули морську свинку. Але саме в цей момент її не можна було забувати, тому що вона мала дуже-дуже скоро народити декількох малят! Коли вони поїхали, вона вже не могла терпіти, ось-ось вона мала народити п'ятьох маленьких поросят!.." (Кіра Селіванова)
"Осінні дива́ злива змива,
барви плутає вітер.
Давай, іди – зривай плоди,
розписані золотом літер..."(Сергій Ґуберначук)
"Солодкий, запашний, фруктовий, золотавий, теплий… Скільки прикметників кожен із нас може дібрати до слова — серпень. Останній місяць літа, який дає нам змогу ще хоч трішки посмакувати гарячі промені сонця, медові аромати квітів. Серпень — то мов маленький соняшник, який щодня, поступово, потихеньку розкриває свої пелюстки, а потім перед нами зʼявляється велична квітка..." (Тетяна Прокоф'єва)
"Привіт, прекрасна незнайомко, мене звати Богдан. Я — воїн ЗСУ з бахмутського напрямку..." Так розпочався лист військовослужбовця до майбутньої дружини. "Той лист, якого ти писала на підтримку нашим збройним силам, потрапив до мене. Раніше я не дуже полюбляв всі ці листування, навіть не завжди відповідав на смс. Але це було раніше — доти не прочитав твого листа. Ти написала твір про солдата — ці слова наче написані про мене, — і я просто не міг тобі не відповісти..." (Карина Гусельникова)
"Понад 500 днів війни... Вже друге літо люди не мають повноцінного відпочинку. А розради хочеться! І вона конче потрібна. Хоча б заради того, щоб мати сили, щоб боротися, щоб допомагати тим, хто бореться. Щоб підтримувати тих, хто менше і слабше. Особливо зараз, влітку треба буквально "пити" це сонце, це тепло і красу. Маємо безліч чудових місць для відпочинку. Розповім про одне з них – просто поділюся враженнями. Пам’ятаєте, скільки чуток, жартів та анекдотів ходило про дачу Януковича у Межигір'ї!? Та й про самого хазяїна... Не так давно ваша покірна слуга там побувала. Дійсно, навкруги – благодать і краса! Недаремно це місце називають «український Версаль». Втім, якщо уважно придивитися, помічаєш досить дивні речі…" (Катерина Колесник)
"Якось трапилися Їжачкові на дорозі яблучко з грушкою. Зрадів він та й думає, що б з того першим скуштувати. — З’їм зразу яблучко! Ні… грушку! Ні… Таки яблучко! Геть заплутався Їжачок. Та, поміркувавши, надумав, як вирішити той клопіт. — Підкину їх височенько. Що перше впаде, те перше й з’їм! Зробив, як надумав. Першим впало яблучко. І тільки-но Їжачок хотів нахилитися, щоб його підняти, як тут – лусь! Грушка поцілила малого прямо в маківку!..." (Ольга Зубер)
"Вітаю, друзі! Поспілкуймося про чорний колір і вишні. Їх є багацько сортів — морелі (з густо-червоними майже темними плодами), смачнюча карликова вишня, чорна антрацитова, аморель зі світлими вишеньками, всіма нами знана рання українська шпанка... З біологічного погляду серед фруктових дерев, які суттєво відрізняються поміж собою, можна виокремити тільки три — грушу, яблуню і сливу. Тобто й абрикоси, і всі вишні, і черешні, і сливи всілякі угорки, і терен, і черемшина — усе це сливи, бо ж належать до роду слива (Prunus). Для порівняння латинська назва у сливи домашньої — Prúnus doméstica, а у терена колючого — Prúnus spinosa.... " (Ірина Михалевич)
Літо — час, коли багато з нас знаходять собі трохи більше вільного часу, щоб зануритись у чарівний світ книг. Читання надихає нас відкривати нові горизонти, долучатись до незабутніх пригод і знайомитися з цікавими персонажами. Якщо ви шукаєте щось особливе для свого літнього читання, ми підібрали для вас чотири захопливі книжки, які перенесуть вас у світи, де мрії здійснюються і життя набуває нових кольорів.
"Тільки коли втрачаєш, приходить розуміння того, що нічого повернути не можливо. Немає таких ключів, які б відкрили двері засвіти, немає машини часу, яка б обернула стрілки годинника назад. Починаєш усвідомлювати, що більше не буде так, як було раніше. Дім, у якому промайнуло дитинство, стане просто цегляним домом. Адже у нім більше немає життя. Усе зупинилося, мов хто поставив на паузу. Коли стиха ти прочиняєш двері й переступаєш через поріг, відчуваєш краплину віри, що от-от, саме у цю мить побачиш рідну людину, але…" (Тетяна Прокоф'єва)
Кіра Селіванова почала писати у 6 років, займається цим і донині. Любить малювати, ліпити з пластиліну, з 3-х років ходить в STEM-школу Inventor. Кіра вчиться по програмі "Інтелект" (у 2023 році перейшла до третього класу).
"Я довго не міг з цим змиритись. Як же так — яскрава зірка, вражаючи всіх і вся, котра причаровувала до себе витонченістю мови, рухів, форм, якій кожен ладен був служити душею і тілом, несучи в собі й на собі це неймовірно талановите створіння з його легкими та тяжчими клопотами, була миттєво, до сорока днів після заходу за обрій життя, майже остаточно забута. І одного разу, коли, здавалось, мої обурення зможуть рознести мене на шматки, я вирішив присвятити своє життя розбиранню залишених нею рукописів, малюнків, вишиванок, витинанок, світлин і всього іншого, що вона по собі залишила. Будучи людиною ретельною, я спочатку розсортував все по жанрах, чітко позареєстровував кожен її твір, і аж потім взявся до серйозного вивчення матеріалу. Одержимий пам’яттю про неї, я відчував її біля себе щоразу, коли брався до роботи. День минав за днем, а я продовжував своє знайомство з архівом..." (Галина Мирослава)
“As the anaesthetic began to wear off.
The ‘elf’ soldier.
Let out a low wail.
In the back of the ambulance.
Then fumbled with his oxygen mask.
And swore as he mumbled:
“Give me my rifle.”
A scrawny, mud-flecked 19-year-old...”(Kurama)
"За прилавком продуктового магазину продавчиня розкладала товар. Ось різнокольорові шоколадки в рядочку, а ось кульки-цукерки досипати в банку. Чого тільки там не було! Ну просто рай для ласунчиків! Тортики, рулетики, печиво запашне. Звісно, частіше за усе, як вбіжить яке маля чи школярик, то бере шоколадну копійку або ж насіння смажене посмакувати.Були то страшні й не спокійні дні надворі... Була війна... Але це ніяк не могло скасувати того, що діти любили солодке.Ось такого звичайного собі дня до крамнички зайшла жіночка з маленьким хлопчиком років п'яти.Видно було, що не місцева, бо ж продавчиня тут знала усіх..." (Юлія Хандожинська)
До тетралогії Володимира Малика «Таємний посол» увійшли чотири історичні романи: «Посол Урус-шайтана» (1968 р.), «Фірман султана» (1969 р.), «Чорний вершник» (1976 р.) і «Шовковий шнурок» (1977 р.). Задум цього полотна виник у Володимира Малика під впливом відомої картини художника-реаліста Івана Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султанові». Розглядаючи картину, письменник подумав, що художник зобразив на полотні лише мить з життя цих мужніх захисників своєї землі. Якщо ж написати роман, то можна показати, як вони жили, сіяли й збирали хліб, займались ремеслами, кохали, воювали зі своїми ворогами, страждали в неволі, гинули у війнах...
"Хрипка придбала собі це наймення з того самого часу, як стала Поторочею. Мало хто знав її молодість, бо прийшла вона з чужої, далекої сторони. Сама ж вона була неговірка, як і всі Поторочі, й ніколи нічого не розповідала про себе. Та й не було кому щось розповідати, бо Поторочі живуть собі цілком окремо від іншої Невидимої Сили і майже не бачать інших створінь. Вони здебільшого сидять тихенько по старовинних руїнах, покинутих будинках, пожарищах, старих млинах та пустках. Ніхто до них не приходить, так само й вони ніколи не виходять поза межі свого житла. Живуть самітно, цілком одинокі й тільки по черзі з'являються під Івана Купала на Лису гору. Часом ще їх викликає до себе Біс, щоб дати наказ перебратися на нове сідло. Мовчки приймають вони ті накази й нечутно переходять до нового житла, де й лишаються до іншого наказу. Там вони справно виконують свою невелику повинність: не допускати живих створінь до життя в небезпечному помешканні..." (Василь Королів-Старий)
"Ще до Богдана Хмельницького, а саме в 1635 році, був на Січі запорозьким кошовим отаманом Іван Сулима. За своїх молодих літ Сулима придбав собі великого войовничого хисту й завзяття, бо козакував саме під час славних походів гетьмана Сагайдачного. З Сагайдачним Сулима і Кафу турецьку у Криму здобував, і Трапезонтза Чорним морем аж двічі руйнував, і околиці Царгорода огнем випалював, а нарешті під Хотином, рятуючи Польщу, бився з турками у великому бойовищі; скільки ж менших походів та сутичок з ворогами відбув він, так того й не підлічити. Недобре оддячили поляки козакам за те, що вони врятували їх під Хотином од турків, а Сагайдачний навіть смертельну рану собі там здобув,— вони полякалися козацької сили та й почали після того всякі утиски козакам чинити..." (Адріан Кащенко)
"У цьому дописі мова йтиме про традиційні писанки Сумщини і Пелагею Литвинову-Бартош. Чи доводилося Вам коли бачити традиційні писанки Сумщини? Вони такі неймовірні, мають на собі багато червоної барви в деталях орнаменту, а тло там різне-різне — чорне, темно-зелене, біле, гірчичне, блакитне, червоне. Орнаменти виразні, соковиті, себто на любу глянув і все — ти залюбувався на все життя. Які ті писанки і що за символи на них колись писали по селах Землянка, Боромля, Слоут, Грунь, Полошки, Чорториги та інших селах Сумщини ми знаємо завдяки жінці дворянського походження Пелагеї Литвиновій-Бартош..."
