Кіра Селіванова,
(6 років)
КАЗКА ПРО ЧАРІВНИХ РОБОТІВ-ПОМІЧНИКІВ
Ви, напевно знаєте, що користь від роботів буває не одна, а декілька. Наприклад, прибирати, готувати. А в цій казці їх буде декілька, але не всі. Таких роботів треба відвозити по суботах на станцію заряду. А завтра треба буде їх забрати звідти.
Починається казка: жила собі родина. Маму звали Діана, тата звали В’ячеслав, бабусю - Катя, а доньку - Кіра.
Досі Кіра мріяла про робота-помічника. Якось настав прекрасний день, коли вони поїхали за роботом-помічником.
Пройшло декілька місяців. Тато й мама поїхали кудись на один день. Бабуся та Кіра загралися та забули, що сьогодні треба відвезти свого робота на стадію заряду! Вони вночі пішли, страшно їм було, вони по дорозі зустріли ще одного робота.
— Чого ти тут?
— Мене, робота, відправили до крамниці купити усе, що треба.
— Ааа, зрозуміло.
— А ви що тут робите?
— А ми веземо свого робота.
— А куди це?
— На станцію заряду.
— Це ж мій друг!
— Хто?
— А оцей ваш робот!
— Як це так?
— А ось так. Я знаю, де ця станція! Я можу відвезти вашого робота на цю станцію, а ви ідіть додому, вже ніч!
— Добре! Навпаки, добре! Тільки я переживаю за свого робота-помічника. Ти точно знайдеш дорогу?
— Та я кожен день тут гуляю! Як же я можу не знати дорогу?
— Ну добре.
Їхали їхали вони, їхали-їхали вони. І, нарешті, приїхали!
— Добрий день! Вам пора на поле заряду!
— Мене відправили в магазин, я потім!
— Ні! Тобі треба зараз! Краще я сповіщу твоїм господарям, що я піду в магазин, а ти будеш на станції!
— А хто ж буде мене ставити на поле?
— Я зараз швиденько схожу і прийду! Тільки ти мені список зроби!
— Список вже в мене, чудово! Вони, господарі, читають: «Добрий вечір! Сьогодні ваш робот не зміг піти в магазин. Тому що йому треба на станцію заряду роботів. Тому я схожу за нього в магазин».
«Ну добре!» — подумали вони. І того поставити робота вони на поле заряду.
Кіра вночі ніяк не могла заснути. Бо дуже переживала за свого робота. На вигляд він був дуже гарний! Проте в нього були такі руки, не у всіх був такий робот з руками! Але у того робота теж були руки. І також в кожного робота був голос. Але різною мовою вони розмовляли. Але їх можна було міняти. Але ніхто не бачив? як Кіра не спить. Вона цілу ніч не спала. І каже собі тихенько:
— Ех! А якщо він там загубився, то хто мені буде з уроками допомагати? Хто буде до крамнички за мене ходити? Ні! Краще я піду!
Кіра тихенько перебралася через кімнату, у який сиділа бабуся і дивилася кіно. А потім перелізла в іншу кімнату й одягнула свою єдину броню, та чарівні крила, за допомогою яких можна було справді літати. Їй подарував їх Дід Мороз на Новий рік. І потім полетіла, а як долетіла, то спитала у касира (і не просто касира — він ставив роботів на поле):
— Мій робот вже тут?
— Так, не переживай, він вже на полі.
— Фух! А то я вже так переживала!
— Не переживай, іди краще додому! Вже пізно, ми вже будем скоро зачинятись!
І дівчинка швиденько-швиденько полетіла додому. Вона лягла спати.
— Онучка, чого ти ще не спиш? Вже скоро приїдуть твої батьки!
— Добре!
І от повернувся до неї робот. Кіра дуже-дуже зраділа! Вона його відправила до крамниці. Але він не пам’ятав дороги. І він усе кликав-кликав свого самого вірного друга. А той це почув, тому що його другові це було дуже потрібно, і він знайшов його.
— Що таке?
— Я не знаю, де знаходиться магазин «Зірка»!
— Ну, я не знаю такого магазину! Я тільки знаю магазин «Сонце»!
— А там є яблука і банани?
— Ні, немає!
— Що тепер мені робити? Я навіть дороги додому не знаю!
— Може, ми підемо до моєї команди роботів? Може, вони нам щось запропонують!
— Ну, давай!
Прийшли вони.
— Якщо ти чесно хочеш повернути його додому, то постараємось і сходити до крамниці «Зірка», і повернути його додому! — сказав ще один робот.
— А ви що, знаєте, де і що це за магазин «Зірка»?
— Ну, так!
— Ну ж чудово! Давай, хтось з вас сходить до крамниці, а ми посидимо.
— Ну, добре!
— Чого тут добре? Ми навіть ще не вирішили, хто в магазин піде!
— Ну, зараз придумаємо! В чому проблема?
— Ну, давайте я сходжу!
— Ні, я!
— Ні, я!
— Ні, я!
— Ні, я!
І так далі вони «ніякали», доки аж не пролунав якийсь голос. Він теж промовляв «Ні, я!». А коли вони це почули, то всі замовкли, вирішили ще раз послухати цей голос. Думають: «Знайомий голос, хтось це нам знайомий говорить!»
— Ви що, не впізнали мій голос? Це ж я, ваш король! А це з вами ще хто такий?
— Це мій друг!
— Що-що?
— Друг це мій, говорю! До речі, ми всі тебе давно не бачили! Тебе ж батьки відправили! Відправили в світ роботів, тому що вони не хотіли, щоб ти був королем, їм не подобалися ми!
— Так! Але вони подумали: королем же бути добре! Тим більш, якщо цієї роботи не буде, то і нас не буде! Вони сказали: «Синку, іди на роботу! Тільки приходь до нас іноді, добре?». Я сказав: «Добре!». І ось я прийшов! Я сходжу в магазин «Зирга».
— Не «Зирга», а «Зірка».
— Ну, просто коли мої батьки привезли мене до себе, то багато слів вони витягли з моєї голови, а ті які в їхній країні слова вони втягнули в мою голову. Наприклад: зірка — це зирга.
— Ну, тоді вчи. Повторюй за мною: шафа.
— Жаха.
— Неправильно! Тоді — один.
— Адюін.
— Звичайно, знову неправильно. Фух, треба дуже довго тебе вчити. А в нас стільки часу нема. Ну, іди.
Він спочатку зайшов у цілодобовий «МакДональдз», і спитав:
— Чи Ви не підкажете мені, де магазин «Зірррга»?
— Який такий «Зірга»? Напевно, «Зірка»!
— Так, так!
— Ось, іди прямо, а потім зверни праворуч, а потім знову прямо, і знову праворуч. І потім там і буде крамниця «Зірка»!
— Дякую, що підказали!
Він знайшов цей магазин, і купив банани й яблука. Вірніше, він їх ще не купив — тільки підійшов до каси. Касир сказав відразу скільки це коштує.
— Коштує 67 гривень.
— Будь ласка, можна без грошей, мені це дуже потрібно?!
— Ну, хоч не гроші, а хоч щось!
— Ех, тримайте мій один значок з моєї роботи! В мене їх валом!
— Ой, дякую, це навіть краще за гроші!
— Будь ласка!
І він прийшов.
— Я сходив до крамниці!
* * *
Макор — це назва салату, яким вони повечеряли. Ось раптом пролетів гелікоптер. Думають: «Знайомий гелікоптер!»
— Ааа, це ж гелікоптер шаленого клоуна!
— В мене для вас є завдання!
— Ага, я тебе знаю, клоуне! Ти завжди робиш такі завдання, що з ними дуже складно впоратись!
— Ні, оце завдання легке! У вас є один день щоб подумати: якщо ви мені не віддасте всі свої значки, то я вам не дам повернути вашого друга додому. А якщо дасте, то дам!
І він на секунду прийшов до їхньої роботи, і біля дверей постукав у двері.
— Тук! Тук!
— Клоуне, це ти?
— Ну, так! Ось вам таймер 24 години. Треба буде вам його вмикнути, коли настане завтра.
Не встиг він навіть покласти таймер, до нього звернувся друг кіриного робота:
— Тільки до мене близько не підходь, а то я боюсь тебе!
— Добре! Думайте тільки після того, як таймер поставите. А то в мене є камери, якщо порушите правило, то викличу поліцію!
— Добре!
І клоун полетів.
— Давайте поки думати про інше. Ми сьогодні не будем спати, а ми будем думати, як відвезти мого друга додому.
— Ну, давай!
А Кіру вже другу ніч не падало на сон. Вона знову думала про робота. І вона підійшла до бабусі.
— Бабуся, тобі вже пора спати!
— Так, точно, онучка! І тобі теж пора спати!
— Я просто хотіла тебе попередити!
Щойно бабуся лягла в ліжко та закрила очі, вона заснула. А Кіра замість того, щоб спати, подивилася у вікно і в уяві там бачила, що її робот до неї їде. Вона навіть на вулицю вийшла у піжамі, тому що вона від суму не відчувала холоду. Вона туди пішла тому, що їй нема чого було більше робити. Але в неї був ще один варіант - спати! Але їй це не подобається! В неї був дуже поганий настрій — такого настрою в неї ще ніколи в житті не було! Вона навіть нічого не говорила. А коли настав ранок, то вона повернулась додому. В неї не було настрою ні з ким розмовляти, вона просто пішла в свою кімнату і закрилася. Навіть з татом пограти, з яким вона дуже любила грати, в неї не було настрою, хоча в нього зараз було дуже багато часу грати! Вона мала вигляд, ніби завтра світ пропаде! Ні про що вона не думала, тільки про одне - думаю ви вже здогадалися, про що.
А бабуся її всюди шукала. Їй залишилось лише одна кімната - кірина кімната. Кіра чує, що бабуся іде, і збирається подивитися в замкову шпарину. Вона сховалась у шафу. Бабуся тільки спробувала відкрити двері — не відкриваються! Подивилась у шпаринку - немає Кіри там! «А чому тоді двері на замку? А може, це сон?» Вона рукою ущипнула себе за руку.
— Ай! Боляче! Значить, це не сон! Ну, де ж тоді Кіра?
Бабуся дуже дивувалася.
— Думаю, сховалась, і повернеться! Я поки книжку почитаю.
Бабусина улюблена книжка — про Пінокіо. Тільки розгорнула сторінку - там вискочив Піноккіо. Бабуся злякалася, і взяла іншу книгу - там вийшла співуча дівчинка, вона співала дуже гарну пісню. Бабуся, почувши цю пісню, зрозуміла, що не треба кидати почату справу, а треба робити її до кінця, а потім вже починати іншу! Тож бабуся й далі продовжила свої пошуки Кіри.
А Кіра вийшла з кімнати, тихенько пішла на вулицю і подзвонила до робота.
— Привіт! Мій робот з вами?
— Так, ми саме шукаємо тебе!
— Я знаю дорогу до вас! Давай, я за вами прийду!
— Добре!
Вона подивилася скільки градусів надворі.
— О, ні - мінус 21!
Раз так, то Кіра одягла на себе всі твої свої найтепліші речі.
А король роботів подзвонив шаленому клоуну, і сказав:
— Ми відмовляємось від твого трамера. Ми вже знайшли вихід! І тому ти вже не можеш нічого зробити!
— Якого такого трамера, напевно таймера!
— Так, точно!
— Ну, і добре, що знайшли!
А Кіра прийшла:
— Ну, і де мій робот?
— Ось!
— Ура!!!
Вона повернулась додому — скільки в неї радості було! Кожен день! Думаю, не уявляєте!
(березень 2022 р.)
Казка надіслана батьком юної авторки спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Малюнки — авторські.
Дивіться також:
Кіра Селіванова почала писати у 6 років, займається цим і донині. Любить малювати, ліпити з пластиліну, з 3-х років ходить в STEM-школу Inventor. Кіра вчиться по програмі "Інтелект" (у 2023 році перейшла до третього класу).
Проба пера (блог авторів-початківці)
У цьому розділі пропонуємо твори наших юних авторів, які пробують свої сили у літературі. Можливо, їх оповідання чи казочки — недосконалі з точки зору літературних критиків, але вони наповнені глибоким смислом, який ми хочемо донести усім нашим читачам.
Більше казок на нашому сайті:
.jpeg "казки")
Чимало українських письменників творили казки. Серед них Іван Франко, Леонід Глібов, Марко Вовчок, Леся Українка, Олена Пчілка, Юрій Федькович, Григорій Квітка-Основ’яненко, Левко Боровиковський, Петро Гулак-Артемовський, Євген Гребінка, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Юрій Федькович, Іван Наумович, Василь Сухомлинський та багато-багато інших. Всупереч труднощам історичного шляху, українська літературна казка розвивалася і свідчила про те, що в мистецьких пошуках українські письменники йшли в ногу з письменниками Європи і світу.
