Статті для дітей та батьків

"Ангел морський досить дивний хижак,
Йому до смаку лише родич-слимак,
Собі відростив два «крила» біля рота,
Хизується гордо підводним польотом."

(Валентина Турчин)

 

 

 

"Ліхтарі згасали, а небо готувалося зустрічати новий день, фарбуючи обрій у рожевий. Місто перед світанком притихло, як буває завжди о цій порі. На Пейзажній Алеї — ані душі. Лише стиха перемовляються скульптури, яким перед людьми доводиться вдавати, що вони зовсім не живі. Інакше люди могли б дуже сильно злякатися. Якби, скажімо, Кішка-Сороконіжка раптом почухала лапкою за вухом або Зайчик позіхнув і знічев’я пострибав до своєї подруги Пташки, хто знає, чи не побігли б перехожі з вереском і лементом подалі від алеї. Хоча… останні роки мешканці міста живуть під звуки вибухів і сирен. То вже, певно, не злякалися б, якби Слоник жартома оббризкав їх водою..." (Аліса Коломієць)

 

"Бережи його, Боже,
бережи,
розкажи, як він спить, що їсть,
розкажи,
де тривоги його дріботять
вогнем
і чому всі живемо
єдиним днем..."

(Валентина Турчин)

 

"У реклами справді є сила. Не та сила, яку Ромко щодня демонструє дзеркалу, підіймаючи свою гантелю по черзі спершу лівою, а тоді правою рукою, звісно, що ні. А зрозумів він по-справжньому силу реклами тоді, коли до його класу якось на заміну прийшла нова, але стара, вчителька. Іванна Степанівна, значно молодша вчителька, до якої він давно звик, навіть з нею подружився, на той час взяла й захворіла. За давньою, виробленою за цілих два роки школи, звичкою Ромко слухав п'яте через десяте, чи шосте через одинадцяте, а то й зовсім не прислухався. Адже стільки цікавого навколо. От сьогодні Аліна зі своїх тонесеньких кісок кошик на голові виклала, туди ж треба якийсь папірець закинути. Як без того?! То лише через дві парти. Ромчик вправний, має вцілити..." (Галина Мирослава)

 

"Кошеня — смугастий хвостик,
У сметанці лапки й носик,
Залишив сліди по хаті,
Можна ситому й поспати..."

(Валентина Турчин)

 

 

"Ви коли небудь чули, як зітхає  закоханий пацюк? Ні? Скажу вам чесно, ви багато втратили. А от Макс, почувши дивні звуки, відірвався від роботи й ставши навкарачки, заглянув під ліжко. Бо саме звідти чулося оте зітхання. — Що сталося, Ельф? — спитав Макс у величезного сірого пацюка, що зарився з головою у горі шкарпеток і тяжко схлипував.  — Я закохався! — долинуло з-під ліжка.  — Ну, й дурень! — з пересердя вигукнув Макс. — Скільки тобі казати, справжнє кохання буває лише в романах!.." (Ольга Зубер)

 

 

 

"Україна моя рідна
Рясно мальвовим дивом розквітне,
Зачарує танком вишиванок,
Слив медових натрусить на ґанок.
Закохає в мелодію мови
Непокірна, гучна й калинова."

(Ніна Коложяжна)
 

 

 

 

 

"— Мурчику! — погукала бабуся ведмежа, що вовтузилося в снігу. Малий кілька разів перекинувся через голову й поспішив додому. — Я зліпив сніговика! — Молодець! Сідай вечеряти! — похвалила бабуся. Пустунчик залюбки вмостився за стіл. Зараз вони жили вдвох. — В нас із татком річниця весілля. І нам треба святкувати! — сказала мама і вони з татком попливли на крижині в романтичну подорож. Бабуся дуже любила онука та тільки те й робила, що його пестила. А що ще треба малому ведмежаті? Вдень він ласував смаколиками. А на ніч Бабуся читала йому казки, які полюбляла не менше за Мурчика. І після другої казки вже солодко спала. А в Мурчика був час помріяти. Він любив фантазувати перед сном..." (Ольга Зубер)

 

"Матуся готувалась до першого синочкового шкільного ярмарку. Не встигала. Поза всяку ціну їй потрібна була допомога. Вона покликала свою найстараннішу  помічницю — десятирічну донечку Мусю, так вдома називали Марусю, та, киваючи на коржі, точнісінько такі, як для знаменитого ''Наполеона'', а також на миску з заварним кремом, проказала: — Допоможи, доню. Переклади. У той час винуватець події Ігорко щось будував у сусідній з кухнею кімнаті. Голос мами, у якому відчувалась занепокоєність, змусив його відразу відгукнутись. — Я зроблю. Куди треба покласти? — Що покласти? —  вискочило з мами. — Не знаю. Ти просила Мусю щось кудись перекласти, я можу замість неї, мені не важко  переносити,  — пояснив Ігорко. — Я не про те. Треба коржі  перемазати кремом, а не переміщати речі з місця на місце. — А... Тепер зрозумів, — відреагував Ігорко, — Я теж хочу долучитися до приготування смаколиків на ярмарок. — Справді?! Який подвиг!  —  вигукнула Муся  й через хвилину додала: Усе правильно! Ярмарок у тебе, не в нас. Берись до роботи! Я якраз домазала, тобі залишилось лише зверху прикрасити..." (Галина Мирослава)

 

"— Крапелинко дощику, крапелюсю,
Ти вже ллєшся з хмароньки? Ллєшся?
— Ллюся.
Цокаюсь від радості до нестями
З колежанками, подруженьками.
— І чого чаркуєтесь? Що святкуєте?
— Веснонька постукала.Чуєш-бо.
Дзенькотами любо салютуємо,
Землю обіймаємо, всім віншуємо."

(Галина Мирослава)

 

 

Ця захоплива фантастична повість неодмінно зацікавить юних читачів, яких приваблюють космічні подорожі і таємниці неосяжного Всесвіту. Загадкові астропундики — це малі зоряні прибульці, які полюбляють відвідувати Землю. Троє космічних мандрівників: Літик, Гравик і Магник — потоваришували на Землі з дядечком Олесиком, який дуже цікавиться космосом і навіть сам одного разу побував у космічному польоті. Астропундики ще зовсім малеча, вони частенько пустують і бешкетують. Звісно, малюки інколи потрапляють у халепи та ризиковані ситуації. А дядечко Олесик, як справжній друг, завжди приходить їм на допомогу.Як і всі діти, зоряні дітлахи навчаються, пізнають і досліджують Усесвіт і його закони. Навчання у космосі відбувається у вигляді цікавої космічної гри. Астропундики мандрують Усесвітом, відвідують планети і знайомляться з їхніми мешканцями. За завданням навчального центру вони вперше потрапили на Землю і наша планета їм дуже сподобалась. Відтоді вони прилітають тільки з мирними намірами і залюбки спостерігають за її дивовижним світом. Своїми враженнями від мандрівок астропундики діляться з дядечком Олесиком та його друзями: котиком Тимком і папугою Лірчиком.  Подорожі на незнайому планету — ризиковані і сповнені різних пригод. Тому астропундики дотримуються секретності, щоб випадково не потрапити в поле зору науковців із космічних агенцій, зацікавлених прибульцями з космосу.

 

"Вітровій дуже сердився і від того дув щосили. Ще б пак! Адже якась польова ромашка виструнчилася посеред дороги! «І чому вона стовбичить тут, а не в полі. Ти глянь, як гордо стоїть! Провчу її! Нехай знає своє місце!», —  невдоволено подумав він. А далі, набравши повні щоки повітря, повіяв так, що гілочки на деревах збентежено затремтіли, а листя посипалося додолу. Коли Вітровій припинив дути, то обуренню його не було меж. Адже ця тендітна квіточка, яка, здавалося, уже схилилася, знову випрямилася і радісно гляділа на сонечко! «Поглянь, яка зухвала», — мовив він і почав дути ще сильніше. Від того птахи, що були на деревах, здійнялися і полетіли геть, а тваринки поховалися у свої нірки. Коли ж щоки Вітровія здулися, він зверхньо глянув на ромашку. «Ну як воно?», — збирався запитати, але від подиву на мить зупинився. Ніжна квіточка знову виструнчилася, ніби нічого й не було... (Марія Дем'янюк)

 

"Незабаром День народження Надійчиної матусі. Отож дівчинка була поміркованою і думала вона про дарунок для мами. «Хочу подарувати матінці щось особливе, щоби зігрівало її серденько та викликало усмішку на обличчі», — міркувала вона. Надійка одягнула курточку й пішла в садочок на ранкову прогулянку. Сонечко радо усміхалося їй, а яскраві весняні квіти наче віталися з нею. Надійка зупинилася біля грядки, де мама завжди вирощувала першоцвіти. Дівчинка дуже захоплювалася маминою любов’ю до квітів. Вона знала, яка це для неї радість  –  весняне квіткове різнобарв’я. Тут квітнули підсніжники, проліски, гіацинти та з’явилися перші нарциси. «Гарно як! – Думала Надійка. –  А ті жовті нарциси такі яскраві, наче ліхтарики, й освітлюють усю грядку»..." (Марія Дем'янюк)

 

"Засумував якось М'який Знак, не схотів вставати на роботу та залишився у ліжку. Розумна буква Ер побачила, що колеги немає в кабінеті і зробила до нього відеодзвінок: - Раночку доброго! Що сталося, друже? - Чому на всі літери є слова, а на м'який знак немає? Мабуть, я не дуже цінний робітник у компанії "Абетка", – резюмував М'який Знак. - Може й слів на м'який знак немає, але твоя роль у алфавіті не менш важлива, ніж інших літер. Без тебе наша мова не була б така м'яка, приємна та зрозуміла. Адже ти пом'якшуєш тверді літери. Без тебе осінь втратила б свою чарівність, рись стала б зерновою культурою, а радість була б зовсім нерадісною, – заперечила Ер..." (Ніна Колодяжна)

 

"І навіть равлик одягне броню.
Тихенький равлик, як земля навколо
Дрижить, пече.
Хоча тендітний, кволий.
Малий, але сміливо сам на прю
ЗірвЕться, стане. І поки тілу стачить духу й сил,
Триматиметься, не віддасться смерті.
Він син глибин, він справжній син глибин,
Тримає рід, аби той був безсмертний."
(Галина Мирослава)

 

"Етно-експедиція "Баба Єлька" спільно з писанкаркою Іриною Михалевич видали набір листівок із традиційними писанками Кропивниччини. Писанки походять зі збірки науковця-етнографа, краєзнавця Володимира Ястребова, і це друга половина XIX віку. Зразки писанок дібрано в сучасних межах Кіровоградської області. Наш край представляють понад 60 писанок, на листівках же можна роздивитися 20.  На листівці вказана назва писанки, а на звороті — село і район, з якого походить писанка та рослини, якими фарбовано. До набору увійшли писанки з різних населених пунктів Кіровоградської області..." (Ірина Михалевич)

 

"Поезія співа віршами,
Плете мереживо зі слів,
Кохаю – промовля вустами,
Бере за серце її спів."

(Наталія Грегуль)

 

 

 

 

 

"Котик Шайбик, кішка Пушка –
Фронтові коти:
Пильні очки, чулі вушка,
В поросі хвости.
Там, де зброя вогнепальна,
Де земля гуде, –
Знає воїн, що з завдання
Котик його жде..."

(Ольга Денисенко)

 

"Купила лисичка папір і чорнила.
З пенька вона столик чудовий зробила,
Задумала лиска роман написати,
Бо дуже хотіла відомою стати.
Хотіла найкращою бути з писак.
Роман починався в письменниці так:
«Купила лисичка папір і чорнила…»"

(Наталія Погребняк)

 

Валентина Турчин є авторкою книг: поетичних збірок "Війна залишиться у віршах" та "Зранені слова", дитячої книги "Абетка про тварин" та співавторкою на укладачкою низки книг, зокрема "Доброкрай", "На крилах сну", "Барви року". Валентина Турчин отримувала дипломи та відзнаки за свої твори, серед найцінніших: IV місце в конкурсі "Мала коронація слова" за оповідання, також оповідання про Київ коштом КМДА були надруковані у трьох збірках оповідань "Як тебе не любити...".