Статті для дітей та батьків

"Україна моя рідна
Рясно мальвовим дивом розквітне,
Зачарує танком вишиванок,
Слив медових натрусить на ґанок.
Закохає в мелодію мови
Непокірна, гучна й калинова."

(Ніна Коложяжна)
 

 

 

 

 

"— Мурчику! — погукала бабуся ведмежа, що вовтузилося в снігу. Малий кілька разів перекинувся через голову й поспішив додому. — Я зліпив сніговика! — Молодець! Сідай вечеряти! — похвалила бабуся. Пустунчик залюбки вмостився за стіл. Зараз вони жили вдвох. — В нас із татком річниця весілля. І нам треба святкувати! — сказала мама і вони з татком попливли на крижині в романтичну подорож. Бабуся дуже любила онука та тільки те й робила, що його пестила. А що ще треба малому ведмежаті? Вдень він ласував смаколиками. А на ніч Бабуся читала йому казки, які полюбляла не менше за Мурчика. І після другої казки вже солодко спала. А в Мурчика був час помріяти. Він любив фантазувати перед сном..." (Ольга Зубер)

 

"Матуся готувалась до першого синочкового шкільного ярмарку. Не встигала. Поза всяку ціну їй потрібна була допомога. Вона покликала свою найстараннішу  помічницю — десятирічну донечку Мусю, так вдома називали Марусю, та, киваючи на коржі, точнісінько такі, як для знаменитого ''Наполеона'', а також на миску з заварним кремом, проказала: — Допоможи, доню. Переклади. У той час винуватець події Ігорко щось будував у сусідній з кухнею кімнаті. Голос мами, у якому відчувалась занепокоєність, змусив його відразу відгукнутись. — Я зроблю. Куди треба покласти? — Що покласти? —  вискочило з мами. — Не знаю. Ти просила Мусю щось кудись перекласти, я можу замість неї, мені не важко  переносити,  — пояснив Ігорко. — Я не про те. Треба коржі  перемазати кремом, а не переміщати речі з місця на місце. — А... Тепер зрозумів, — відреагував Ігорко, — Я теж хочу долучитися до приготування смаколиків на ярмарок. — Справді?! Який подвиг!  —  вигукнула Муся  й через хвилину додала: Усе правильно! Ярмарок у тебе, не в нас. Берись до роботи! Я якраз домазала, тобі залишилось лише зверху прикрасити..." (Галина Мирослава)

 

"— Крапелинко дощику, крапелюсю,
Ти вже ллєшся з хмароньки? Ллєшся?
— Ллюся.
Цокаюсь від радості до нестями
З колежанками, подруженьками.
— І чого чаркуєтесь? Що святкуєте?
— Веснонька постукала.Чуєш-бо.
Дзенькотами любо салютуємо,
Землю обіймаємо, всім віншуємо."

(Галина Мирослава)

 

 

Ця захоплива фантастична повість неодмінно зацікавить юних читачів, яких приваблюють космічні подорожі і таємниці неосяжного Всесвіту. Загадкові астропундики — це малі зоряні прибульці, які полюбляють відвідувати Землю. Троє космічних мандрівників: Літик, Гравик і Магник — потоваришували на Землі з дядечком Олесиком, який дуже цікавиться космосом і навіть сам одного разу побував у космічному польоті. Астропундики ще зовсім малеча, вони частенько пустують і бешкетують. Звісно, малюки інколи потрапляють у халепи та ризиковані ситуації. А дядечко Олесик, як справжній друг, завжди приходить їм на допомогу.Як і всі діти, зоряні дітлахи навчаються, пізнають і досліджують Усесвіт і його закони. Навчання у космосі відбувається у вигляді цікавої космічної гри. Астропундики мандрують Усесвітом, відвідують планети і знайомляться з їхніми мешканцями. За завданням навчального центру вони вперше потрапили на Землю і наша планета їм дуже сподобалась. Відтоді вони прилітають тільки з мирними намірами і залюбки спостерігають за її дивовижним світом. Своїми враженнями від мандрівок астропундики діляться з дядечком Олесиком та його друзями: котиком Тимком і папугою Лірчиком.  Подорожі на незнайому планету — ризиковані і сповнені різних пригод. Тому астропундики дотримуються секретності, щоб випадково не потрапити в поле зору науковців із космічних агенцій, зацікавлених прибульцями з космосу.

 

"Вітровій дуже сердився і від того дув щосили. Ще б пак! Адже якась польова ромашка виструнчилася посеред дороги! «І чому вона стовбичить тут, а не в полі. Ти глянь, як гордо стоїть! Провчу її! Нехай знає своє місце!», —  невдоволено подумав він. А далі, набравши повні щоки повітря, повіяв так, що гілочки на деревах збентежено затремтіли, а листя посипалося додолу. Коли Вітровій припинив дути, то обуренню його не було меж. Адже ця тендітна квіточка, яка, здавалося, уже схилилася, знову випрямилася і радісно гляділа на сонечко! «Поглянь, яка зухвала», — мовив він і почав дути ще сильніше. Від того птахи, що були на деревах, здійнялися і полетіли геть, а тваринки поховалися у свої нірки. Коли ж щоки Вітровія здулися, він зверхньо глянув на ромашку. «Ну як воно?», — збирався запитати, але від подиву на мить зупинився. Ніжна квіточка знову виструнчилася, ніби нічого й не було... (Марія Дем'янюк)

 

"Незабаром День народження Надійчиної матусі. Отож дівчинка була поміркованою і думала вона про дарунок для мами. «Хочу подарувати матінці щось особливе, щоби зігрівало її серденько та викликало усмішку на обличчі», — міркувала вона. Надійка одягнула курточку й пішла в садочок на ранкову прогулянку. Сонечко радо усміхалося їй, а яскраві весняні квіти наче віталися з нею. Надійка зупинилася біля грядки, де мама завжди вирощувала першоцвіти. Дівчинка дуже захоплювалася маминою любов’ю до квітів. Вона знала, яка це для неї радість  –  весняне квіткове різнобарв’я. Тут квітнули підсніжники, проліски, гіацинти та з’явилися перші нарциси. «Гарно як! – Думала Надійка. –  А ті жовті нарциси такі яскраві, наче ліхтарики, й освітлюють усю грядку»..." (Марія Дем'янюк)

 

"Засумував якось М'який Знак, не схотів вставати на роботу та залишився у ліжку. Розумна буква Ер побачила, що колеги немає в кабінеті і зробила до нього відеодзвінок: - Раночку доброго! Що сталося, друже? - Чому на всі літери є слова, а на м'який знак немає? Мабуть, я не дуже цінний робітник у компанії "Абетка", – резюмував М'який Знак. - Може й слів на м'який знак немає, але твоя роль у алфавіті не менш важлива, ніж інших літер. Без тебе наша мова не була б така м'яка, приємна та зрозуміла. Адже ти пом'якшуєш тверді літери. Без тебе осінь втратила б свою чарівність, рись стала б зерновою культурою, а радість була б зовсім нерадісною, – заперечила Ер..." (Ніна Колодяжна)

 

"І навіть равлик одягне броню.
Тихенький равлик, як земля навколо
Дрижить, пече.
Хоча тендітний, кволий.
Малий, але сміливо сам на прю
ЗірвЕться, стане. І поки тілу стачить духу й сил,
Триматиметься, не віддасться смерті.
Він син глибин, він справжній син глибин,
Тримає рід, аби той був безсмертний."
(Галина Мирослава)

 

"Етно-експедиція "Баба Єлька" спільно з писанкаркою Іриною Михалевич видали набір листівок із традиційними писанками Кропивниччини. Писанки походять зі збірки науковця-етнографа, краєзнавця Володимира Ястребова, і це друга половина XIX віку. Зразки писанок дібрано в сучасних межах Кіровоградської області. Наш край представляють понад 60 писанок, на листівках же можна роздивитися 20.  На листівці вказана назва писанки, а на звороті — село і район, з якого походить писанка та рослини, якими фарбовано. До набору увійшли писанки з різних населених пунктів Кіровоградської області..." (Ірина Михалевич)

 

"Поезія співа віршами,
Плете мереживо зі слів,
Кохаю – промовля вустами,
Бере за серце її спів."

(Наталія Грегуль)

 

 

 

 

 

"Котик Шайбик, кішка Пушка –
Фронтові коти:
Пильні очки, чулі вушка,
В поросі хвости.
Там, де зброя вогнепальна,
Де земля гуде, –
Знає воїн, що з завдання
Котик його жде..."

(Ольга Денисенко)

 

"Купила лисичка папір і чорнила.
З пенька вона столик чудовий зробила,
Задумала лиска роман написати,
Бо дуже хотіла відомою стати.
Хотіла найкращою бути з писак.
Роман починався в письменниці так:
«Купила лисичка папір і чорнила…»"

(Наталія Погребняк)

 

"Є в Україні невеличке село Калинівка. Та, мабуть, й не одне. От тільки саме в цьому росла стара-престара калина. Під її гіллям хтозна-коли чиїсь роботящі руки змайстрували і встановили широку лавку. Там здавна і збиралися селяни потеревенити про все на світі. Ця традиція тягнулася з покоління в покоління, і навіть найменші діти знали: під калиною можна почути найсоковитіші історії. От, як завжди, дід Панас, знаний вигадник, почав розповідь..." (Юлія Дмитренко-Деспоташвілі)

 

 

 

"Людей дивує, коли вони бачать восени на ліщині сережки: хіба ж вони виростають не весною? Сережки — це чоловічі квіти ліщини, вони ростуть осінніми місяцями і всю зиму, а у лютому робляться розміром з долоню. Це така краса! Усюди ще голі дерева, порожні квітники, а на ліщиновому кущі вже гойдаються довжелезні сережки, і їх там густо-густо..." (Ірина Михалевич)

 

 

 

"Дві лисички-коляднички
Хутряні вдягли спіднички,
Вбралися у свитки,
Чобітки — на литки.
Теплі капелюшки
Добре гріють вушка.
Лапки — в рукавички,
Морозець-бо свище!.."

(Аліса Коломієць)

 

 

До Дня закоханих хочемо ознайомити Вас із давнім весільним обрядом одного із сіл Переяслав-Хмельницького р-ну – Положаїв.

Переяславщина, надзвичайно цікава для етнографічних спостережень місцевість, яка з півночі в свій час торкалася поліських лісів, а на півдні переходила в полтавський степ. Село Положаї розташоване на схід від міста Переяслав.

 

 

 

 

Читаймо нашим малючкам цікаві віршовані казочки від Наталії Погребняк: МИШКА І КИЦЯ МИШКИ-БУДІВЕЛЬНИКИ ПРАЦЬОВИТИЙ БЕГЕМОТ ЖИРАФ ЖАБКА ТА ЇЖАЧОК ХВОРИЙ БЕГЕМОТИК

JustClass — це інноваційна освітня платформа, що об'єднує вчителів та учнів у єдиному цифровому середовищі. Вона дозволяє створювати інтерактивні уроки, тестові завдання та аналітичні звіти, що робить навчальний процес зручнішим та ефективнішим.

 

 

 

 

 

"Крапай, крапай, дощику:
«Крап-крап-крап!»
Крапельки – сестрички свої поквап.
Напувай дерева всі у лісах.
Пробіжися з лійкою по горах.
І луги й поля усі напувай,
Щоб багатий мали ми урожай.
Не забудь полити ще всі сади.
І ставку й криниченьці дай води.
А коли напоїш мій рідний край,
То собі, де хочеш, тоді гуляй."

(Наталія Погребняк)