Тетяна Прокоф’єва. «Літери для малят від птахів і звірят» (пізнавальна абетка для дошкільнят)
"День був теплий став тепленький,
Малий котик став маленький.
Ніжними стають слова,
М’який знак творить дива!"
(Тетяна Прокоф’єва)
Пісня про маму «Дякую, рідненька!» (слова Марії Дем'янюк, музика Миколи Ведмедері), текст та ноти
"Цілувала мене в щічку — донечку вітала,
Ніжно-ніжно, наче небо, вуста притуляла.
Умостився поцілунок — уподобав личко,
І тепер маю на щічці любові криничку..."(Слова Марії Дем'янюк,
музика Миколи Ведмедері)
"You heard the screams.
From far away.
They came floating.
Across the rows of the dead.
Across the rows of the dead.
Over other graves.
Still waiting.
To be filled...“(Kurama)
"He lost his mum.
He lost his dad.
He lost his two grandparents.
Last October.
They were all killed.
In a missile attack.
On his village of Hroza.
In north-eastern Ukraine..."(Kurama)
Kurama (Japan). «A poet on second anniversary» — a poem about the russian invasion of Ukraine
““None of us will allow.
Our Ukraine to end.”
‘Gandalf the Green’ said.
In an address in the capital Kyiv.
He was joined by Western leaders.
In a show of solidarity.
‘Gandalf the Green’ said.
In his speech on Saturday that...”(Kurama)
Галина Мирослава. «Брамурна сукня» (оповідання з книги «Маю вам сказати») — читати та слухати, відео
"Стасю тягнуло до великого міста. — Міста здатні завжди здивувати, зачепити, щоразу якось по-іншому розвернутися до людини, занаджуючи у свої спокусливі лабіринти, — так вона підсумовувала свої уявлення й знання. Юній красуні безмежно подобалась заклопотаність міст, вона з насолодою кілька разів спостерігала, як усі кудись поспішають, енергійні й заклопотані водночас. — Це так гарно, коли люди снують туди-сюди, машини блимають, сигналять. Заворожує та аніскілечки не відволікає від власних думок, — ділилась з подругами враженнями й відчуттями Стася. Вона, якби мала можливість, блукала б цілими днями викрутасами сплутаних у пучки різношерстих міських вулиць. — Чому життя таке несправедливе? Чого світ так збудовано, що жива душа мусить повертатися у реальність, яка не завжди їй до вподоби? — мучило Стасю..." (Галина Мирослава)
"Цього року в лютому я знову фарбувала писанки гілочками солодкої яблуні, вишні Морель, прутиками верби плакучої, а ще вперше спробувала в роботі гілочки глоду, черемхи пізньої та бузини чорної. Взято шість різних рослин, отримано шість різних відтінків! Квіти, плоди і трави фарбують яскраво, гілочки — це ніжні кремові, ясно-бурі, жовтаві, рожевуваті барви. В цьому дописі пропоную торкнутися однієї вельми цікавої й особливої теми — фарбування писанки гілочками дерев та кущів. Про силу дерев я довідалася з літератури, присвяченої традиційній медицині. Зокрема, з порадника “Природа зцілює і взимку. Гілкотерапія”. Варто знати, пише травознай Ростислав Желясков, що не лише у плодах, квітах і зелених листочках містяться вітаміни та інші корисні речовини, а й у самому дереві або кущі, на якому вони ростуть у теплі пори року. І найбільше користі — у корі тоненьких гілочок, тобто в свіжих пагонах..." (Ірина Михалевич)
Казочка Діда Сашка для дорослих «Як півник коля з «Леопардом» бився» — читати та слухати, відео
"Сон літає по оселях, втома плечі огортає,
І вже хтось біля екрану, мене дуже виглядає!
Ви листи мені писали, про хвальків вам розказать,
тож умощуйтесь зручненько, буду казку починать!
Всі хвальки — то дивні люди, ніс задертий догори!
Є вони, і більш нікого, що ти їм не говори!
Не любив хвальків ніколи, не люблю і по цей час,
що ж, про півника миколку казочка сьогодні в нас!.."(Дідусь Сашко)
"Полтава — місто в самому центрі України, місто найдорожче серцю для кожного полтавця. Неможливо словами описати всі свої почуття та любов до рідного краю. Про Полтаву можна писати вічно, чого вартує тільки славнозвісні полтавські галушки. Полтавщина прославилась саме завдяки літературі, завдяки Івану Котляревському, Миколі Гоголю. Мало хто знає, що їжа і література тісно пов'язані між собою в історії Полтавського краю. Іван Котляревський у своїй “Енеїді” неодноразово згадує галушки.Ось він пише “без галушок як помирали, колись як був голодний год”, потім “п’ять казанів стояло юшки, а в чотирьох були галушки”. Він у своїй “Енеїді” згадує майже 160 назв українських страв. У Полтаві на честь галушки звели пам'ятник, частування нею обов' язковий елемент будь-якої туристичної програми..." (Карина Гусельникова)
"— Ти завжди був моїм натхненником, Сергію. Що найбільше мене інтригує й затягує, так це несподіваний спосіб мислення, неочікуваний погляд на звичні речі. Неважливо навіть, чи він правильний. Від незвичності я дивним чином набираю сил, мені стає цікаво жити, у голові починають роїтись нові думки, з'являються нові бажання. Пам'ятаєш, друже, як ми познайомились просто на вулиці? Нам було по шість.Ти вимальовував паличкою якісь цифри на піску. Я зняв з плечей ранець, поставив на землі та присів біля тебе, а ти водив паличкою або в повітрі, як диригент, або по землі. Ми росли. Ти захопився шуканням чотирьох цифр, які б відображали чотиризначність, як ти тоді казав, ''чотиризначущість'', світу. Ти відкривав мені свій, тепер і мій, світ, звертаючи увагу на несуттєві для мене речі, від чого вони ставали для мене вагомими. Мені не вистачить життя на щирі подяки тобі. — То не просто чотири сторони світу та чотири пори року, — пояснював ти, — Ранок відповідає сходу, день — півдню, вечір — заходу, ніч — півночі. Мені здавалось, що ти маєш якісь особливі ключі до безмежності. Ти завжди першим відкривав двері до недоступного мені світу..." (Галина Мирослава)
Ольга Зубер. «Кіт і Місяць» — добра казка для дітей та дорослих (читати та слухати, відео)
"Місяць сидів на хмаринці й гриз бублика. Та ось, шматочок відламався й поцілив прямісінько у кота, що спав на даху. — Шшшшшш! — вигнувся дугою Кіт. — Ой! — злякався Місяць й сховав бублика в кишеню. — Втік з дому, щоб поспати… а ти…. — Вибач, Мурчику! А чого вдома не спиш? — Манюня не дає… — А хто це? — спитав Місяць й знову дістав бублика. — Дівчинка..., яка живе зі мною он у тій кімнаті, — махнув хвостом Кіт. — З того часу, як вона навчилася читати, то тільки тим і займається, що читає казки. В мене вже голова йде обертом від тих принцес і принців! Та якби ще тільки це…" (Ольга Зубер)
"It translates.
As “crooked horn”.
But ‘Gandalf the Green’ calls.
Kryvyi Rih his “big soul and heart”.
‘Gandalf the Green’ credits.
This gritty, industrial city.
With moulding.
His character..."(Kurama)
«Баба-Яга та Соловей-розбійник» — казка для дорослих від Дідуся Сашка (читати та слухати, відео)
"Вечір добрий, мої любі! Зорі дивляться на нас!
Тож із казкою новою завітав Дідусь до Вас.
Я привіз її на возі, бо в руках би не доніс!
Дуже хочу розказати — так, що аж свербить мій ніс!
Казочка сьогодні буде — про брехню і брехунців!
Розвелося їх багато — як у стрісі горобців!
Є такі вже в світі люди — їм брехать як танцювать.
Що неправда комусь шкодить — їм на те на все плювать!
Отже, казочка у нас така: "Соловей-розбійник та Баба-Яга"..."(Дідусь Сашко)
"As he slowly began.
To regain consciousness.
In his hospital bed.
In Kyiv.
He realized.
He couldn't see, speak.
Or feel his legs.
But he could hear his wife’s voice..."(Kurama)
"Within the first hour.
Of you arriving.
There were two sirens.
And incoming artillery fire.
This city Kupiansk was occupied.
For six months.
And then liberated.
Last year..."(Kurama)
Kurama (Japan). «A poet searching for», «A poet released» — two poems about war in Ukraine
“‘Orcs’ captured the land.
‘Orcs’ captured, but he’ll be back to.
‘Orcs’ captured the land.
He has been searching for.
His brother for nearly two years.
His brother is one of thousands.
Of ‘elves’ civilians...”(Kurama)
Галина Мирослава. «Доля» (історичне оповідання з книги «Маю вам сказати») — читати та слухати, відео
"Стефа, яка нещодавно розміняла восьмий десяток, вже не мала сили підвестися з ліжка. Після падіння позаторік ноги відмовили. Але її голова залишалась світлою, тіло — підтягнутим, серце — напрочуд чулим. Приємно видовжене обличчя, яке вона за звичкою, прищепленою в дитинстві, щоранку змащувала соком огірка впродовж життя, вражало свіжістю, помітити на ньому зморшки було майже неможливо, от тільки великі каламутно зелені очі глибоко позападали всередину. Стукіт у двері змусив її здригнутися. Вона відчула, що щось зараз має статися. Арсен, чоловік Стефи, з яким вони разом понад 40 щасливих років, чомусь затримався біля дверей. Стефа прислухалась. Голоси з передпокою не впізнавала, вловити зміст не могла тим більше. Несподівано за Арсеном до невеличкої кімнати зі Стефиним ліжком, двома стільцями та шафою-білизняркою, зайшли двоє: молода розкішна жінка з чорним волоссям по плечі та її високий і досить худий чоловік. Навіть худіший за Арсена. Життєрадісна жінка, що пахла квітами, світилась усмішкою. Арсен лагідно поглянув на Стефу й промовив.." (Галина Мирослава)
Не можу з тим відійти на той світ, мушу виповісти. Болить воно, муляє. Хочу спокійно переставитись, воно ж не дає, хоч і давнє. Молодий я тоді був, мене совіти до війська забрали та на фронт кинули. Якраз перед кінцем війни. Ми в Секешфегерварі, дуже гарне місто, край угорський, в монастирі отаборились, довго звідти стріляли, а як втихло, дивлюсь — хлопці, з якими служив, солдатики молоденькі, черниць ґвалтують разом, у рот вкладати прутня змушують, у вуха випускають, одяг їхній монастирський на них роздирають і на ганучі беруть. Я ж з родини, що в Бога вірить, у мене душа навпіл рветься, того тягаря витримати не може, а заступитись не смію — розстріл на місці. Стою поруч, сльози ковтаю, брешу, що то піт, відмовляюсь, кажу: „Не стоїть”, а сам молитви безперестанку шепчу. „Ти што, вєрующій?” — питають, головою киваю, мов ні, а в Бога тут же пробачення прошу. Петром мене, мабуть, нарекли недарма, мав я на своїй шкурі відчути як то від Бога заради свого життя відмовляються..." (Галина Мирослава)
До добірки увійшли пісні (слова — Юлії Хандожинської, музика — Надії Галабурди): «Україна», «Молитва за Україну», «Славетний край», «Рідна земле моя, українська», «Намалюю Україну», «Моя Україна – пісня колискова», «Українське слово», «Квітуча Україна», «Заспіваю про Карпати», «А я поділюся», «Батькова порада», «Для братів», «Доня-горошинка», «Коляда», «У гості йде свято», «Випускник», «Ми бажаємо миру», «Чому», «На здоров'я і добро», «Ми війні скажем — ні», «Припиніть стріляти», «Мої пісні».
"Малою дитиною я завжди брав ложку не за держанце, як належить, а за черпу. Наді мною підтрунювали, але якось так, що не підранювали, ніби вичікуючи, що колись та й доумлюся. Тато все повторювати любив: “Дайте мацьопі цьопку часу. Не боркайте, як хочете, щоб з нього щось путнє вийшло”. Не знати, чи що путнє вийшло, а от життя мені та звичка врятувала. Чуєте, лебеді греготять над плесом. Гущак за ними бачите? Так, старий уже, пожовчений. Він навіть взимку, хоч і поборошниться, з-поміж гілля брезкинить. Дитиною я в його черпі переховався. Те місце мені горнцем стало. Пригорнуло. Вибрав би іншу місцину — одкриту, рівну, — не жив би. Ніхто й понині не знає, як то сталось, але коли ті, не дай Боже знову, “визволителі” були на підході до нашого села, хтось із лісу пальнув і влучив у їхнього, зовсім молодого та незграбного солдатика. Ким була та дитина для них? Сімнадцятку, кажуть, заледве мав. Найвправнішим солдатом, сином полку, другом, братом? Цього ніхто тепер не скаже, та село вони вирішили покарати, знищити, прирікши усіх нас на смерть..." (Галина Мирослава)