Картина художника Володимира Козюка.
|
|
Борис Остапенко ПАМ'ЯТЬ КРОВІ СТРОФИ ПРО УКРАЇНУ І Як одчахнута від дуба гілка, Матінко стражденна Україно,
Хай злостивці знають: доки дишу, До твого прадавнього знамена
Та які ж ми діти України, Вимира наш генотип здоровий,
ЗВЕРШИЛОСЬ!!! НЕЗАЛЕЖНІСТЬ!! Обносять з нього купол білопінний,
Від козацької шаблі Де той дух наш, братове, Моя українко незламна — червона калино! Зціли українців, нескорена горда краянко,
* * *
ЦЕЙ КРАЙ Цей край, де вперше ти побачив Де синяву у душу небо Де снігурем червоногрудим Де мул заносить пісню рідну, Де обеліски край діброви
* * *
МАТЕРИНІ СОНЯШНИКИ Я в отчий край ранесенько вертаю, Ах, соняшники — сонечка розквітлі, На їх уклін і я вклонивсь низенько, Та відцвіла вже соняхів родина, Спішім, летім до матері додому,
Вишила матінка два рушники — Вишила матінка два рушники. Вишила матінка два рушники — Вишила матінка два рушники. Вишила матінка два рушники: Вишила матінка два рушники: Вишила матінка два рушники: Вишила матінка два рушники:
Шляхи, гостинці, путівці, дороги... Така вона просвітлена, бо й досі Вона мене водила в далі гожі, Бо знає, що я знову повернуся, Слідочки ті і досі не схололи Співуча, тепла, лагідна, єдина —
* * *
РУШНИКИ П'ять рушників на білих-білих стінах І півники на рушниках співають Де кожен день твій, наче на долоні: А голубою вишиті надії. Ті рушники щоденно я читаю Звисають тихо... І мені здається,
* * *
ЧЕРВОНА НИТКА П'ять ниточок на полотно лягали, А голка пучечки тобі сколола, Ось ще кольнуло — й вишивання миттю То чом же, степова моя лелітко, П'ять ниточок розквітнули узорно. |
|
Картина художника Володимира Козюка.
|
|
ВОЛОШКА В ЛІСІ Якось волошку стрів я на галяві — Їй випало самотньою там жити Не знала зроду, як у стебла силу ... Як цій рослинці — лісова поляна, Пробач мені, волошко синьочола,
* * *
СТОЛІТНИК Гіркий-гіркий, немов розлука довга, У нього щось високе є від нені, Ні кольору, ні трунку запашного, Коли купала в літеплі мене ти, Коли столітник стану поливати,
* * *
ПЕРЕПІЛКА Липнева зоря ледь устала над світом — Погладила соняху світлу голівку, Сама ж ти, як сонях, зростала на нивах Не здужалала три перевесла скрутити...
* * *
НАША ПІСНЯ Як же стало в Україні тісно! Соняшник чужинських так наслухавсь, Тільки ми свої пісні священні Розтають, зникають наші сили,
* * *
РУЖІ До лісу я спішу нарвать шипшини, Вчепився, як зубами, в сорочину, Ну й молодчина! Бо в троянд сліпучих, ...І в нас такі шипи - жагу до волі, І на поталу зайдам ненаситним,
* * *
ШИПШИНА ...А коли на плоди дорогі розжилась ти, шипшино, Обдирали з гіллям, шматували гнучке твоє тіло, А коли я хотів підв'язати надламану вітку, Батьківщино моя - мій одвічний шипшиновий болю,
Бузковий кущ до нашої хатини А в росяному травні, на світанні, Аж відсвіти крізь голубе віконце А пахощі такі були, що безом Того куща нема вже — є лиш пам'ять: |
|
|
|
СТАРИЙ ВІТРЯК У музеї під відкритим небом, Ще гнуздать вітри шістьма руками,
То не лікарські помічні рослини Міняємо на срібняки злиденні
* * *
ВОЛОШКИ Вже стільки днів земля не просихає, Та раптом над дорогою, у житі, Волошки рідні, ви мені надію То як мені без квітів цих прожити, І як побачу квіти ці в корзинах,
* * *
НЕЗНИЩЕННА ТРАВА Хто в дитинстві це зілля І відразу весь біль Подорожнику тихий - Бо щемить там стежина Подорожнику скромний - Щоби не забував я, Притуляю до серця Як її не топтали,
На штахетині он глечик Ще жива душа обійстя - ...Тільки бідний сонях тяжко
* * *
РІДНА СТОРОНА Чом же ми збайдужіли до неї? Забуваєм босими ходити Забуваєм, як співа стежина, Забуваєм предківські могили, Забуваєм, що вмирає поле, Забуваєм все, що так любили, |
|
Картина художника Володимира Козюка.
Матеріали люб'язно надіслані автором спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Читаймо також на нашому сайті:
Борис Васильович Остапенко — український поет, член Національної спілки письменників України, лауреат премії Національної спілки журналістів України «Золоте перо» (2001), лауреат Всеукраїнської премії імені Івана Огієнка, лауреат обласної премії імені Михайла Клименко (2012).