Статті для дітей та батьків

"Історія ця трапилася давно, коли саме, вже й не згадаєш, але повідати її вам дуже хочеться. В однім казковім лісі, де звірі говорили, де птахи щебетали веселі пісні, жила-була лисичка. Мала вона свою хатинку під старою ялиною. Затишно було у її домівці. Біля віконця стояв стіл і стільці, у пічці потріскували дровенята й від них тепло розливалося по кімнаті та головною окрасою помешкання була — бібліотека. Так-так, саме книги полюбляла читати наша лисичка. Усі мешканці цієї чарівної місцини її знали й радо приходили у гості. Лиска кожного зустрічала привітно, пригощала малиновим варенням і гарячим чаєм, читала цікаві історії, казки, вірші. Кожен, хто потрапляв до неї, завжди повертався до дому у гарному настрої й з добротою у серці..." (Тетяна Прокоф’єва)

 

"Сонечко все ще бавило землю своїми теплими промінцями. Хоч на календарі був місяць — грудень. Горобчик, на імʼя Літайчик, усе ніяк не міг натішитися золотим павутинкам сонця, яке залітало у його домівку. І тут однієї зимової ночі у двері постукали. — Хто там? — запитав горобчик. — Білочка! — щасливим голосочком відповіла гостя. Літайчик відчинив обережно двері..." (Тетяна Прокоф’єва)

 

 

 

 

До збірки увійшли такі пісні: «Берегиня», «Білка скаче», «В Україні», «В хаті не сидиться», «Великоднє свято», «Вербна неділя», «Веселий дощик», «Веселий сніг», «Веселка», «Весна», «Весніє», «Весну-красну зустрічай», «Весняні кульбабки», «Випускний», «Вихвалялася зима», «Вишиваю рушничок», «Гарна в нас ялиночка», «Гострокрилі прилетіли», «Диво весна», «Дід Мороз», «Дід Мороз не спав», «Дочекалися зими», «Дощик крап, крап, крап», «Жабка», «Загубилося курча», «Зайченя», «Зайчик-чеберяйчик», «Заховалася ялинка», «Заходився танцювати», «Зимонько», «Йде тихо осінь», «Квітень», «Квіточка весняна», «Кішка», «Кольоровий світ», «Кораблики», «Котику, коточок», «Крашанки», «Кульбабаба», «Літо», «Маленький гусь», «Малесенькі дівчатка», «Ми білки», «Ми веселі їжачки», «Мій любий край», «Мовою, рідною мовою», «Морозко–морозець», «На батьківській землі», «На весняне свято», «На мамине свято», «На санчатах», «Найкраща у світі матуся», «Нерозлучна двійка», «Новий рік до всіх приходить», «Новий рік спішить», «Осінь», «Осінь пахне», «Пісня Снігуроньки», «Плакали зайчата», «Прийшла весна», «Свято новорічне», «Сіє, віє, засіває», «Січень», «Скаче коник», «Слава козакам», «Сніг-сніжок», «Сніжинки», «Сонечко проснулось», «Сонячно», «Струмочок», «Травичка», «У засніженому лісі», «Хай буде мир», «Хмаринки», «Ходить літо», «Ходить осінь», «Хусточка моя», «Це весна», «Чомучка», «Шишки», «Я заспіваю», «Ялинка», «Ялиночка».

 

"Нам кажуть, що не витримав бетон,
а як же вої – витримали пекло,
коли на них скидали безліч тонн
й текла рікою кров солдатська тепла.
Нам кажуть, що не витримав бетон,
де "Кіборги" москвинів били вміло,
на смерть стояв Безсмертний Легіон
і невідомо звідки брались сили..."

(Святослав Щербина)

 

Вірші про кіборгів написали: Марія Яновська, Ганна Верес, Наталка Слободянюк, Галина Онацька, Світлана Онуляк-Мінтенко, Святослав Щербина, Віктор Погуляй, Василь Ткачик (Т. Василько), Ігор Іванко, Микола Паламарчук, Надія Кошіль, Наталя Мазур, Роман Прус, Сергій Сергієнко, Зоя Енеївна.

 

"Ця історія трапилася одного морозного вечора, коли Край Світу був щедро засипаний снігом, і усі сиділи по своїх домівках. Лорі, як вже бувало, не спалося. І вона, сидячи біля світильника, читала книгу, яку взяла у пана Жоржика. Раптом, вона почула, як зашумів ліс, і виглянула у вікно. Це пан Вітер гнав стадо Снігових Хмар у бік Океану. Хмари були зовсім сонні і ледве плентались одна за одною. Та одна з них  навпаки була напрочуд весела й непосидюча. Очевидячки, хмара не дотримувалася режиму дня. Вона ніяк не хотіла слухатися пана Вітра і рвалася в напрямку Лориної хатинки. Непомітно відірвавшись від стада, вона почала наближатися до Високої Гори..." (Ольга Зубер)

 

"Крапля борщу упала на шкіру. Абищиця, а він здригнувся. У мозку щось знову рвонуло, мовби порох розсипався по тілу і якимось дивним чином вийшов через усі м’язи одночасно назовні укупі з потом. Вдихав повітря через рот, а видихнув через шкіру. Ще трохи — й усе спокійненько. Розшарувався, розсипався, а тоді знову докупи, як віяло — з’єднаними частинами у крило. А коли його триблисте тіло розслаблене, він відчуває себе маленьким хлопчиком, у якого, як при створенні світу, все — одне ціле, єдино правильне, таке, що не викликає жодних сумнівів. Тим біленьким синьооким хлопчиком, який ще не здогадується про двозначність світу, не те, що про багатовимірність, який щиро не підозрює про поділ на позитивне і негативне, не мастить собі голову думками про кордони між взаємно протилежним, йому анітрохи не важливо, величні вони чи не величні, адже попереду до сприйняття багатовекторності ще так далеко..." (Галина Мирослава)

 

"Минулого літа ми гурманом дашили Семенові хату. Іван ницьма сидів навпроти мене, Василь бокував зсутулившись. Юрко був трохи нижче. Він постійно нахилявся, виглядало, що відбивав поклони. Іван десь-не-десь кидався до нього словами: “Чого кожній інстанції кланяєшся?” Юрко мовчки ковтав Іванові слова та не полишав праці. Мабуть, йому так було зручно. Іванові така поведінка Юрка стояла поперек горла — не міг себе вспокоїти, щоб якось триматись, час від часу гатив кулаком по черепиці, від чого всі мовчки здригались. Баба Міля, хата якої стояла око в око Семенової, мала місце — три порожні кімнати, то я собі подумав, що мій підмайстер, як над’їде, міг би зупинитись у неї. То як тільки з даху зауважив її, гукнув до неї: “Бабо Мілю, здоровенькі були!”. Вона підійшла ближче, пильно подивилась на мене та кивнула головою. Намагаючись говорити якомога приязніше, аби мені не було відмовлено, я з теплою усмішкою на обличчі сказав..." (Галина Мирослава)

 

"Вірю усім серцем і в душі
В синє небо чисте, неозоре,
В спокій, в сміх дитячий запальний,
В ясні ранки, в рідне Чорне море.
Круасани й кава... у кафе...
Буде Мир! В думках, в будинках, в сім'ях...
Круасани й кава... Це усе...
Заживе й розквітне Україна!"

(Юлія Гринюк)

Поезії про війну написали: Галина Потопляк, Олександр Висоцький, Лариса Юсковець, Валентина Матвіїв, Ольга Киця, Олеся Репа, Оля Голущук, Галина Савка, Олег Майстришин, Юлія Гринюк, Марина Лавришин, Леся Воробець, Яна Полікарпова, Віктор Остроух, Олександр Браверман, Віктор Лясковський, Василь Ковтун, Олег Побережний, Софія Федина-Прилуцька, Олександр Врублівський, Тетяна Власова, Олена Харитонова, Валерий Шульга, Світлана Дубницька, Наталія Матвієнко, Сергій Олійник, Олег Хромченко, Галина Савка, Галина Індиченко, Олеся Лісова, Марина Великоіваненко, Наташа Кищенко, Вікторія Ковтун, Надія Циба, Володимир Кручок, Сергій Найда, Ольга Пустовгар, Галина Білецька, Тетяна Прокоф’єва.

 

"Вітрусь щовечора прогулювався у засніженому садку. Він кружляв між деревами і мріяв, що коли  виросте, тато Шторм   візьме його з собою далеко-далеко, на океан. І вони разом будуть здіймати  хвилі вищі кораблів. Та поки Вітрусь був ще зовсім маленький.  І його сили вистачало лише на те, щоб здувати з гілок сніжинки. Ось, і зараз, він сидів на улюбленій вишні і  хитав гілочку.  Сніжинки сипалися на вулика,  а Вітрусь уявляв, що то зовсім не вулик, а велетень-корабель. Раптом,  почулися голоси. То  розмовляли бджоли. Вітрусь прислухався. — Що таке зима? — спитала маленька бджілка Джуня. Та у вулику про зиму майже ніхто нічого не знав. — Взимку дуже холодно і замість бджіл літають сніжинки, — заворушилася  бабуся-бджола. — А хто такі сніжинки? — Зимові комахи..." (Ольга Зубер)

 

"Турботлива Зимонька вирішила поглянути на те, як зимує Матінка-Природа. Вона взула білі чобітки, одягнула біленьку шубку та білесенькі рукавички й подалася на оглядини. Зимонька була переконана, що зимою усім ой, як затишно! Та раптом вона почула як у густому карпатському лісі смереки перешіптуються поміж собою. «Замерзла…Ой, як замерзла!», — неслося лісом. «Тримайся. Зима завершиться. Маємо дочекатися Весноньки»,  — лунало у відповідь.  Тоді Зимонька уважно придивилася до дерев і зрозуміла, що вони ледве не тремтять від холоду.  «Холодно...Ой, як холодно! — цього разу бідкалися тендітні пожовклі травинки,  — Хоч би наші корінчики збереглися , щоби навесні з’явилися нові пагони». «Ой-йой! Як зимно ступати!»  —знову почула Зимонька. Це вже розмовляли поміж собою спритні братики-зайчики, які вискочили з нірки на стежину. «Лапки мої геть замерзли»,  — почулося з іншої сторони лісу, де лисенятко з мамою щойно вийшло на прогулянку..." (Марія Дем'янюк)

 

"Стильний бражник у сірому кардигані витанцьовував навколо вуличного ліхтаря та уявляв себе кінозіркою у світлі софітів. Раптом до його тендітних вушок долетів тоненький плач. Він залишив у спокій ліхтар та полетів у бік тривожного звука. На краєчку лавки метелик побачив маленького комарика, який хлюпав довгим та гострим, як голка, носиком. – Що сталося, дитино? – запитав стривожений бражник. – З-з-загубився..." (Ніна Колодяжна)

 

 

 

"Стратегія видавництва “Склянка часу” і відповідного журналу, коли пошук нових творів для публікації проводиться і шляхом конкурсного відбору, себе виправдовує. Досвід щодо результатів подібних конкурсів підказує, що перемагають здебільшого вірші і коротка проза, а, скажімо, такий жанр, як есе, дещо відстає. Однак цікаві твори з'являються і у цьому напрямку,тож ситуація може змінитися. Бо есе — це популярний жанр. Бо це особистий погляд автора твору на світ, на нестримний вир життя. І це спонукує нас не тільки прислухатися до почутих і прочитаних думок, а і продукувати, і висловлювати думки власні, ще не звичні для нашого сприйняття і схвильовані. Отож на одному з конкурсів, що проводила “Склянка...”,  увагу журі привернуло есе Анни Губіної “Філософія почуттів”. А потім цей твір був опублікований і у журналі..." (Володимир Даник)

 

«Не я пишу, а мною щось пише»,
«Переповідати родинні історії – моя внутрішня потреба».
(Сергій Осока)

 

 

 

 

 

"Дерево. А за деревом дерево. А за деревом дерево. А за деревом паркан. За парканом стежечка, а за стежкою поріг. За порогом двері, що ведуть у дім. А у домі тому, брат разом із сестрою поспішають на подвір’я погратися першим грудневим снігом. — Давай швидше, а то поки одягнешся, то і сніг увесь розтане! — мовив Тарас. Поліна поспішала як могла та все одно не встигала за братом. Обоє чекали цього дня як ніби якогось свята й нарешті дочекалися. І хоч цієї ночі сніжних опадів було не так вже й багато, та на невеличкого сніговика повинно вистачити. А ще, якщо позбирати сніжок із верхівок різноманітних поверхонь, то можна буде й у сніжки пограти..." (Євген Дмитренко)

 

"Привіт, відважний солдате!
Пишу тобі цього листа,
Щоб слово подяки сказати!
У твоїх руках, воля моя.
Дякую, мужній герою!
За твоє надійне і сильне плече!
За те, що тримаючи зброю,
Щоночі мій сон, воно береже!"

(Оксана Аннич)

 

"Різдво Христове. Радіє весь християнський світ. І у кожного народу свої звичаї на це велике свято. Які ж традиції, освячені віками, залишили нам діди-прадіди? Почитаємо етнографічний нарис Олекси Воропая «Звичаї нашого народу», виданий 1958 року в Лондоні, в еміграції. Отже, Різдвяні свята починаються зі Свят-Вечора..." (Катерина Колесник)

 

 

 

 

"– Елегантна пані Весно,
У валізах що привезла?
– Дні народження рослинок,
Спів пташок, політ бджолиний,
Кольоровий плед з тюльпанів,
Білі свічечки каштанів,
Ігри, конкурси, гаївки
Та віночки на голівки."

(Ніна Колодяжна)

 

 

"Чого я знову повертаюсь до тих подій?! Чому чіпляюсь за відправні точки кадрів, ретельно відкладених в архівах пам'яті?! Не кольорові, зафільмовані як свідки свого часу — у чорно-білих тонах. Перше, що вистрибує з пам'яті,  — пробудження з дрімоти в легковій машині, не нашій, мої батьки ніколи не мали машини. За вікном ферфелив дощ, а через мокре скло мені відкрились руїни замку на пагорбах. З роками стерлась точна відповідь на запитання, адресоване батькам, через яке місто їдемо, а я, хоч і багато років стекло, досі не визначила, був то Кременець, чи був то Кам'янець. Була якось у Кам'янці-Подільському, ніби не він, хоча час змінює світ навколо, часом до невпізнаваності, та й до Кременця досі не доїхала. Пам'ятаю, що ''Жигулі'' різко рвали вгору, опісля нестримно котились донизу, ми спішили, іноді так, що мені перехоплювало дух. Ще два села  — й були на місці..." (Галина Мирослава)

 

«Оберіг для татусів»  — збірка поезій, призначена для наших захисників, їхніх родин та усіх дорослих і маленьких українців. Віра в незламну міць духу українського народу, в Перемогу, Добро звучить в кожному вірші авторки. Усі поезії проникнуті щирою вдячністю нашим воїнам. Книга-оберіг неодмінно торкнеться серця кожного читача. До книги увійшли вірші: "А на Луганщину летіли журавлі", "Ангел з автоматом", "Відбудуємо", "Він мене обороняє", "Дитяча молитва", "Для зайченят", "Дякую, рідненька", "Жовто-блакитна", "Закрийте нам небо", "Зроблю все для перемоги", "Ірпінь", "Колисанка", "Колискова", "Котик, зайчик і сердечко", "Леопарди", "Лист святому Миколаю", "Літачок", "Маки", "Маленький велосипедист", "Мати", "Ми переможемо", "Не хвилюйся, матінко", "Небо боронити", "Оберіг для татусів", "Ой, люлі-люлі", "Петрусь", "Питає малеча", "Спогаданка", "Тарасове слово", "України донечка", "Чекає в Херсоні", "Я годую голубів", "Я люблю свою бабусю".

 

"Раз – і вчу нову лічилку,
Дві гудуть над вухом бджілки,
Жита трьом пташкам маленьким
Я сипнув чотири жменьки.
П’ять мішків прогризла мишка,
Котеняток шість у кішки,
Сім тюльпанів у букеті,
Вісім дір в старім кашкеті,
Дев’ять светриків строкатих,
Десять – вмію рахувати!"

(Ніна Колодяжна)