"Я в отчий край ранесенько вертаю,
Хто знає легшу і солодшу путь?
Зоря чомусь на заході світає —
То соняхи матусині цвітуть...
Ах, соняшники — сонечка розквітлі,
Ласкаві промінці мого села!
Від вас на світі стало більше світла
І в серці більше затишку й тепла..."(Борис Остапенко)
"Як свято мати друзів при собі!
Вони лікують серце невгамовне."(Сергій Ґуберначук)
Цей ужинок симфо-віршів (коли ритмізована проза поєднується власне з віршами, утворюючи своєрідну поетичну симфонію) присвячено нашим героям. Тим, хто, на превеликий жаль, вже на небі, і тим, хто, на щастя, на землі виборює нашу з вами свободу:
ВАСИЛЬ СЛІПАК
ДМИТРО КОЦЮБАЙЛО
АНДРІЙ ПІЛЬЩИКОВ
ОЛЬГА СІМОНОВА
ДМИТРО БУЙВАЛ
СЕРГО ГОРНАКАШВІЛІ
АНДРІЙ ХАЛОЇМОВ
АНТОН СМЕЦЬКИЙ
ДЖЕРІКО МАГАЛЛОН
СВІТЛАНА ЛУК‘ЯНЧУКІГОР БЄЛАНОВ
ЄВГЕН НИЩУК
ГАЛИНА АЛМАЗОВА
МИКОЛА БІЛЕНЬКИЙ
ОЛЕКСІЙ ЮКОВ
"Колись в якімсь куточку на землі
З’явилось чудо — перші вчителі.
Створили школу — щоб усіх навчати,
Як слід читати, думати, писати...
А люди чудувалися навколо.
Хтось заздрив, хтось радів і йшов до школи.
А хтось боявсь народного прозріння
І в шибки тишком мірився камінням..."(Міла Сонячна)
"А ранок пташечкою пурх,
Зацвірінчав, заусміхався.
Легенько крильцями тріпнув.
І день почався.
З-під ковдри виліз спершу ніс,
А потім очка,
Мов дві росинки хтось приніс
Нам з холодочка.
Стрибнули ніженьки на діл,
Гайнули далі.
— Добридень, сонечко. Тобі
Всі діти раді."(Галина Мирослава)
«Злотоцінний» — це метафорічне слово пішло у світ із легкої руки геніального Павла Тичини, з якого я й хочу почати свою оповідь про видатних діячів української культури. Але це не просто традиційна поезія. Коли пишеш про таких неабияких людей, будь-яка трафаретність здається якоюсь недоречною. А тому я обрав новий жанр, який можна назвати маленькою поетичною симфонією, — своєрідний симфо-вірш. Це коли поетична проза і власне поезія утворюють, за словами того ж Тичини, щось енгармонійне… Читаймо симфо-вірші про визначних діячів української культури:
ПАВЛО ТИЧИНА
МИКОЛА ЛЕОНТОВИЧ
КВІТКА ЦІСИК
МАРІЯ ПРИМАЧЕНКО
БОГДАН СТУПКА
НІНА МАТВІЄНКО
ВЛАДИСЛАВ ГОРОДЕЦЬКИЙ
КАТЕРИНА БІЛОКУР
ВОЛОДИМИР КОЖУХАР
ВАЛЕР‘ЯН ПІДМОГИЛЬНИЙ
ІВАН МАРЧУК
ІГОР РИМАРУК
МАРИНА СЕМЕСЮК
ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО
ЄВГЕНІЯ МІРОШНИЧЕНКО
АНАТОЛІЙ ХОСТІКОЄВ
МИКОЛА ГЛУЩЕНКО
ВАЛЕНТИН СИЛЬВЕСТРОВ
РОМАН КОФМАН
ВОЛОДИМИР СОСЮРА
ТАМАРА ЩЕРБАТЮК
ТАРАС ПЕТРИНЕНКО
ВОЛОДИМИР ШЕВЧЕНКО
НАТА ЖИЖЧЕНКО
"Ішов військовий на завдання,
Молилася дружина зрання:
Просила в Бога, долі, світу,
Щоб знов жили із татом діти.
Просила так, що звідкись крила
На спині у бійця з'явились!
Чи відросли, чи хтось позичив?
А доля чує: її кличуть..."(Міла Сонячна)
"Хоку... Для нас, українців, доволі незвичне слово. Проте трирядковий неримований вірш, народжений в Японії, дедалі впевненіше крокує планетою, згуртовуючи навколо себе цілі товариства поціновувачів. Творець хоку, які пропонуються вашій увазі, вважає, що українській поетиці органічно притаманна рима. І тому складає римовані хоку, які вже охрестили музичними..." (Юрій Гундарєв)
Легенди про українських козаків
До цієї добірки увійшли такі легенди про козаків та козацтво:
«Як Іван Сірко татар переміг»;
«Легенда про козака-кобзаря»;
«Легенда про чуб козака»;
«Легенда про скарби козацькі»;
«Легенда про меч Єдності».
«Кодекс українського лицаря», «Кодекс лицарської честі», «Козацькі заповіді», «Козацькі заповіді милосердя», «Іспит козацько–лицарської честі».
"А у вас було так, щоби ви цілим класом аж вмирали від сміху? А у нас сьогодні було. Коли Мілько перший підняв руку на уроці, аби продекламувати вірш Тараса Шевченка, Ельмаз Муккарамівна відразу виголосила: — Що ж, продовжує Омелян Луць. Мілько, найгігантезніший у нашому класі (я теж вигнався, але мені до Мілька далеко), підвівся над нами, як вежа, поглянув на передні ряди парт, ніби з оглядового майданчика, та з надмірною самовпевненістю голосно почав..." (Галина Мирослава)
Читаймо усією родиною такі захоплюючі, такі щемливі оповідання про життя українців у мирний та воєнний час, коли ми боремося з ордою за нашу свободу, за наше життя...
Зміст збірки:
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕ
МОУРІНЬЮ
СЕРЦЕБИТТЯ
БОЖЕСТВЕННА КОМЕДІЯ
ВАЖКО БУТИ БАХОМ
СОБОЛЯТКО
НЕЧУЙ
РОЗІНА
ТОЙ
МАРКО ТВЕНЯ
ПОДВІЙНИЙ ЮВІЛЕЙ
ЦЕНТР ВСЕСВІТУ
БІЛОСНІЖКА
ПРО БІЛОК І ЛЮДЕЙ
"Візьму абетку — літер країна.
Які — головні? Які — командири?
Звичайно, У — моя Україна.
Звичайно, М — буква Мами і Миру.
Знову лунає сирени набат —
в темряві ночі ракети летять.
День на захист дітей…
День руїн і смертей?!.."(Юрій Гундарєв)
"Моя киця каже "няв",
Українську знає,
Має в день багацько справ,
І усі встигає.
О четвертій уже ранок, —
Подають нехай сніданок!
Усю ніченьку не спала,
Нечисть з хати проганяла..."(Юлія Дмитренко-Деспоташвілі)
"— Хто загубив п'ять копійок? — запитала Руслана Зіновіївна, підіймаючи монетку з підлоги.
— Я, — вигукнув Михайлик.
Він швидко підбіг до виховательки, а, побачивши лише одну монетку, розчаровано пробелькотів:
— А я згубив п'ять копійок.
— Так тут і є п'ять, — здивовано проторохкотіла Руслана Зіновіївна.
— Так це ж одна, — буркнув Михайлик.
— Ти мав на увазі п'ять монеток?
— Так, — підтвердив хлопчик.
— А я подумала про номінал. Бачиш, отут намальована цифра 5. Це номінальна вартість. Якщо якась річ коштує 5 копійок, ти за неї платиш оцю одну монетку, але вартістю 5 копійок. Я можу взяти 5 монеток по одній копійці. Дивись, — і вихователька вийняла з шухляди в столі, за який часом сідає, одну копійку та продовжила пояснювати, що п'ять монеток по одній копійці — це теж п'ять копійок..." (Галина Мирослава)
"Я сакура із краю Хітоме,
Кохана самураїв та Арсуру,
Завезли в Роксолянію мене
Для щирого ханамі, щоб зажуру
Розвіяти між вишень і хрущів,
Ділитися дарами гір японських
І сповнити рожево, від душі
Вкраїнські весни ніжно, медоносно..."(Міла Сонячна)
Міла Сонячна (Щербина Людмила Михайлівна) — письменниця, педагогиня, волонтерка. 19 червня 1977 року в м. Бобровиця на Чернігівщині близько 19 години вечора після грози під пологовим будинком один щасливий тато зробив надпис на асфальті: «Ура, Люда!». Потім були інші імена: Людочкою і Милусею кликали в родині, Людмилою Михайлівною – на роботі; у паспорті ж фіксувалося спочатку дівоче прізвище Куц, а потім за першим шлюбом – Чекмарьова, за другим Щербина. Псевдонім Міла Сонячна виник спонтанно при публікації віршів в Інтернеті, а потім постав при виході збірок «Будь ласка, столик на двох» (2019), «Метро» (2020), «Тобі» (2021), «4.5.0»(2023), «Мозаїка» (2024).
"Вітаня, друзі! Рада черговому нашому спілкуванню довкола запашних рослин, традицій, довкола рідного. На подвір'ї баби Наді (моя бабуся 31 року народження), скільки пам'ятаю, ріс кущ блідо-рожевої троянди. Коли рожі зацвітали і розкошували в крапельках чи то роси, чи то дощу, ми знали — прийшло літо. Раніше троянди зацвітали якраз на порозі календарного літа, і ми зустрічали його духмяним чаєм з рожевих пелюсток. Мені так чудно було — і як то чай та й з троянди, що росте прямо під вікном веранди. Бабусин день народження ми відзначали 2 червня, хоча справжня дата була інша. В цей день завжди квітували чайні солодкої рожевої барви троянди. Кущ ріс у квітнику під верандою, попри нього була вимощена широкими плитами доріжка. Тож в дощовий день ми ходили саме тією доріжкою і не зачепитися кофтою за той колючий кущ не було ніякої можливості. Отак будні і чіпляються за нашу пам'ять, щоб ставати яскравими спогадами..." (Ірина Михалевич)
"У час, коли сови поснули, а Павук Нерозплутович прокинувся та почав старанно плести свій черговий химерний витвір, лісовичок вибрався з кудлатої крони бука та потягнувся. – Доброго раночку, мій чарівний карпатський ліс! Дерева відповіли легким шелестінням: – Нашшші шшшанування, хоронителю. Зверху до дупла лісовичка скочила Пишнохвоста та простягнула йому філіжанку капучино зі смаком ліщини. Лісовичок втягнув носом-картоплинкою аромат бадьорості, замружив очі та смачно відсьорбнув пінку. Зненацька стало чутно чиїсь крики та плач. Білочка стурбовано насторожила свої волохаті вушка. Лісовичок тицьнув Пишнохвостій філіжанку, риссю стрибнув з бука на конвалієвий килимок, та полетів, наче яструб, туди, звідки доносився гучний звук..." (Ніна Колодяжна)
"Вони зупинились біля лісу. Поки водій заправляв автобус, Устя споглядала навколишній простір через вікно, зненацька за якусь мить вискочила надвір. І все через дерева, які потрапили в її поле зору. Покручені, з наростами на тілі. До них годі було доступитись, а їй кортіло їх обійняти, і таки зробила це, тільки подумки. Стоячи неподалік від буса, чуйно придивлялась до кожного гінкого дерева, напружено вслухалась у приємний шепіт розгойданого вітерцем листя, і так перейнялась, що мало не виповіла вголос думку, що мигцем пронеслась у голові. І чому вона раніше не зауважувала, що будь-який ґандж — це повідомлення, прохання про допомогу, попередження, застереження?! Що це, як не виразний крик: ''Зверніть на мене увагу''?! Подумала: ''Кожен організм шукає розв'язання, коли виникло питання, — усміхнулась створеній мимовільно римі, — Ми, люди, такі''. Устя намагалась роздивитись і запам'ятати кожне дерево, яке вабило її до себе. І чим довше вона придивлялась, тим переконливішим для неї ставав її власний висновок, що відхилення від загальноприйнятої норми тягнуть на себе увагу. ''Нарости — це сигнал SOS для дерев'', — продовжувала розмірковувати Устя. Їй здавалось, що вона відчуває те саме, що дерева, коли заглиблюються в простір і всередину себе. Устя вдихала повітря на повні груди, а тоді на трохи завмирала..." (Галина Мирослава)
