Статті для дітей та батьків

"Це було дуже давно. Прийшла зима. Заблукав грудневий морозець по світу. Тільки-но дихне, як дерева та кущі аж до землі гнуться. Охопились дні густим туманом, й щезло яскраве сонечко. Та ось нарешті розступилися хмарини, і – диво… з’явились у небі крижані коні. Змахнули вони своїми гривами, знову крихітний вогник засяяв. Розправив він свої промінчики. До дерев та річок потягнувся! І тоді білий сніг на гілочки посипався. Поспішили крижані коні на землю, аби усе живе про свято сповістити! Як побачили їх птахи, ох і зраділи ж… Горобці, і сороки, снігурі й голуби змахнули своїми крилами. Закружляли між хмарин, заспівали пісню святкову.." (Інга Квітка)

Днями в українській Вікіпедії розпочався конкурс статей «Вікіпедія для школи». Конкурс спрямований на педагогів і присвячений тематиці шкільної програми; він триватиме до 20 січня 2020 року. Конкурс проходить у семи категоріях — всесвітня історія, зарубіжна література, інформатика, математика, мистецтво, фізика і англійська мова. Переможці отримають сувеніри та цінні призи.

 

Як зацікавити малечу навчанням? Відточити її навички та вміння? “Підтягнути” з певних дисциплін? Цими питаннями переймаються батьки не лише школяриків, але й дошкільнят. Поринати в країну знань потрібно поступово й правильно. І тоді малеча буде крокувати по ній впевнено, легко та з захопленням. Аби допомогти батькам заохотити дітей до навчання, відточити їхні вміння та отримати необхідні знання, видавництво “Ранок” ТМ “АРТ” вирішили створити низку зошитів із різноманітними практичними вправами. Їх полюбили дорослі й малі та використовують не тільки вдома, а й у навчальних закладах. Адже вони створенні кваліфікованими вчителями, дбайливими батьками з урахуванням освітніх програм. До того ж, апробовані дітьми різного віку. Перші навички з яких потрібно починати це математика, читання та письмо. Бо маючи впевнену базу знань з цих дисциплін, набагато легше засвоювати інші. 

"Наближався день Святого Миколая. Падав білий сніг, між деревами та кущами розгулював морозець. Всі діти готувалися до свята. Кожен з них сподівався на подарунки від Святого, і лише Петрик знав, що й цього року знайде під подушкою лише різки.Так, так, так. Був він дуже неслухняною дитиною. Ніколи Петрик не слухав батьків та й в школі був ще тим бешкетником. Скільки його не просили гарно себе поводити - все марно. Матуся відводила Петрика до школи та ледь не щодня, повертаючись додому, гірко плакала через неслухняність Петрика. Адже маленький Петрик, не знаючи, скільки болю завдає своїй матусі, продовжував себе погано поводити". (Інга Квітка)

Мистецтво Володимира Півня — це як єдність чогось невідомого, але завершеного. Це імпульс, який стає вічністю. Це намагання поєднувати різні техніки та стилі, постійний пошук нових форм. Він дуже впізнаваний серед сучасних художників завдяки ретельним навичкам використання пензликів та винятковій яскравості своїх робіт. Його картини виражають насолоду від життя. Найприємніші моменти існування зображаються на полотні, стаючи дорогоцінними частинами фізичного світу.... Художник змушує нас відчувати вдячність за це життя.... Він намагається охопити Всесвіт... Завітайте до нашої онлайн-галереї, і Ви будете втішені побаченим...

"Було це колись дуже давно. Жила на землі прекрасна країна. Звали цю країну - Україна. Була та країна настільки красивою, що коли її хтось бачив, відразу хотів навчитися на її мові розмовляти.Все живе, від пташки до квітки в цій країні, почувши найчарівнішу, мелодійну мову говорили на ній. Квіти пританцьовували. Від вітерця ледь заколишуться й повторюють слова, що немов найніжніша мелодія лунають. А сонечко… що тут й казати, ледь українську мову почує, вмить починає світити ще яскравіше". (Інга Квітка)

"Жив на світі один цар. Був він дуже злий, підлий та жорстокий. Володарював на своїх землях багато років, але для свого народу нічого доброго не робив. Не піклувався цар про своїх людей, лише про власні вигоди думав. Любив поганий цар на чужі землі задивлятися. На одну країною війною піде — шмат землі відбере, до другої з мечем в руці увірветься — море привласнить, в третьої — худобу вкраде, пшеницю потопче. Багато горя він у світі накоїв. Стільки сліз людських через нього пролито було, що коли їх всі разом зібрати, певно увесь світ у воді б потонув. І от одного разу повертався злий цар з війни та завернув до сусідньої країни. Здалося йому, що таких зелених лугів та лісів, прозорих рік та озер ніде нема. Вразили його і родючі поля, на яких завзято працювали люди. Вони наче й не помічали, що цар спостерігав за ними. Потихеньку землю обробляли, з такою повагою та любов’ю до кожної її крихти ставилися, ніби серця матерів своїх в руках тримали..." (Інга Квітка)

"Присів дідусь біля ліжечка свого хворого онука. Тільки осінь настала, а онук вже знову: "Кхе-кхе...". До своєї ввечері ледь доторкнувся, а хліба й зовсім не скуштував. Зітхнув дідусь, ввімкнув нічник та й заговорив: "Розкажу я тобі сьогодні не казку, а щиру правду повідаю. Ще з давніх прадавніх часів підлі, люті вороги нападали на нашу чудову українську землю. Українські ліси та степи, річки та озера, мова солов’їна, завжди — немов кістка в горлі були нашим ворогам.Тому козакам постійно треба було захищати рідну землю від недругів. Отож, якби вони, як ти, свою вечерю на тарілці залишали, а хліба і зовсім не їли, хтозна… чи змогли б вони нашу неньку рідну до цього часу вберегти?.."" (Інга Квітка)

"Нас перший дзвіночок гукає до школи,
Його голосочок, мов спів солов'я.
І те хвилювання, що в грудях тріпоче,
Залишиться з нами від А і до Я."

(Юлія Хандожинська)

 

"В прадавні часи жили на світі дивні істоти, які на відміну від звичайних людей володіли безліччю чарівних вмінь. Звали їх чаклунами та відьмами. Зовні вони мали обличчя, ноги та руки, як у звичайних людей, а от величезні, чорні, воронячі крила за їхніми спинами давали їм можливість літати, як птахам! Вони з легкістю підіймалися до самісіньких небес та парили між хмарами. В ті часи людей геть замучили безкінечні війни між собою, хвороби та бідність. Не витримавши постійних випробувань від долі, люди вирішили піти до чаклунів, щоб попросити тих про допомогу. Чаклуни пожаліли людей, вилікували їхні хвороби, подарували багато золота та дозволили жити поряд з собою. Але натомість попросили лише про одне — ніколи не воювати! Раз та назавжди чаклуни заборонили людям війни. Багато років так і було, доки... на один з престолів у світі не сіла нова княгиня. Дуже позаздрила ця нова княгиня силам чаклунів та відьом. Розуміла вона, що поки людство буде слухатися чарівників, не зможе вона ні на кого піти війною. А їй, княгині, дуже хотілося якомога більше земель собі загарбати..." (Інга Квітка)

"Усім вітання! Днями наткнулася в групі «Вища школа і наука України: розпад чи розквіт?» на чергову статтю про чергову реформу в освітньому секторі із цікавезним заголовком «Лекторів вишів замінять Ютуб-канали». Що ж насправді? Нова реформа пропонує скоротити кількість аудиторних занять, замінивши вилучені пари годинами самостійної роботи. Тобто викладач даватиме список обов’язкових та факультативних джерел, а учні самостійно їх читатимуть чи переглядатимуть на Ютубі, наприклад. І виконувати якісь домашні завдання. Розумію, що мінуси в такій системі є: викладач не зможе перевірити, чи студент самостійно виконав письмові завдання, чи просто їх замовив і купив; невмотивовані студенти не будуть читати й переглядати відео; зникає можливість піти на кафедру й проконсультуватися наживо з будь-якого питання. Може, є й інші недоліки, про які не згадала, можете їх зазначити в коментарях. Однак і плюси в такій реформі теж є, про що я й написала під дописом. І ось тут почалося найцікавіше..." (Ольга Шарко)

"Випуск чотири. Чим він цікавий? Все дуже просто, це проект, в якому повністю змінена концепція подання матеріалу в проекті «Бункер». Для заохочення глядача, котрий сприймає очима більше, аніж вухами, ми використали елементи ігрового кіно, поєднавши їх із історичними фактами, та таким чином намалювавши примарний образ події, що відбулася. Зразу зауважимо, що всі елементи ігрового кіно, що використані у ролику – це не точна реконструкція, а лише приємна картинка для того, щоб зробити випуск більш цікавим для сприймання глядачам. Отож «Постріл в обороні мільйонів». Назва, котра не одразу відкриває суть випуску, залишаючи  після її прочитання більше таємниць, аніж відповідей. А мова піде про атентат, вчинений Миколою Лемиком, щодо  начальника канцелярії консуляту СРСР у Львові Алєксєя Майлова." (Володимир Ухач)

"2019 рік характеризувався багатьма стрімкими поворотами у житті суспільства, і зокрема у політичній сфері. І це можна розглядати з різних точок зору. Cкажімо, у автора цих рядків було цього року кілька публікацій у газеті «Голос України». А це видання, можна сказати, постійно тримає руку на пульсі української політики. Опубліковані були твори гумористичні, що належать до жанру іронічної мініатюри. Серед них немало творів короткоформатних. І ось тоді і виникла ідея зібрати їх разом, щоб, коли пробігтись по них очима, могла вималюватись якась більш-менш цілісна картина. Це могло б бути цікавим для читачів. Та і самому автору дало б певний матеріал для роздумів і підсумків. А можливо виник би імпульс і до написання чогось нового..." (Володимир Даник)

"Не сварися, а мирись!
І не сердься - усміхнись!
Дай мені мізинчик свій,
Помирімося мерщій!"

(Тетяна Строкач)

 "Моя Україна не зубожіла,
Досить стогнати!
ЇЇ вічна слава вогнем не згоріла – 
Треба лиш знати.
Моя Україна стрічає світанки
У променях бою.
В її поєдинках загоюють рани
Могутні герої.
Моя Україна не тужить,
Вона здобуває!
Хто землю осквернить, спаплюжить,
В блаженному гніві палає..." (Володимир Ухач)

"У попередній статті я відповідала на питання про різницю між семантикою та значенням, де загадала таке поняття, як регістр. Пропоную добірку зворотів, аби ще раз наочно показати, як можна завуалювати зміст або навіть ввести читачів в оману. Можливо,  що подібні звороти вам навіть допоможуть у написанні заліково-екзаменаційних робіт. Звісно, що подані мною варіанти гумористичні, й радше мають на меті розважити вас. Тим не менше, в більшості випадків я зацитувала своїх колег, тож майже всі цитати з розмовного регістру реальні й лише кілька вигадані мною. Приємного читання!" (Ольга Шарко)

Викладач фізики Рішельєвського ліцею м. Одеси Павло Віктор зібрав15 млн. переглядів на "Ютуб". Він вже понад 5 років записує свої уроки та виставляє онлайн. У коментарях він охоче роз'яснює школярам пройдений матеріал. Канал Павла Віктора вже зібрав понад 330 тисяч підписників. 

У романі Юрія Яновського "Майстер корабля", який створений на основі молодечих захоплень письменника і засобів "лівого мистецтва", читач знайде оригінальну композицію роману в мемуарній формі, переплетеній репортажем, вставними новелями та віршами. Особливо Чорне море займає в ньому видне місце, бо про нього автор думає безпереривно як про побут до мистецького творення: "Біля моря добре думається і звичайні слова набирають таємного і великого змісту". Він любить його за простір :"...на ньому кожна дорога нова, і кожне місце дорога". 

"Трамонтан дмухав з берега, був місяць січень чи лютий, море замерзло на сотню метрів, на морі розходилися хвилі, на обрії вони були чорні з білими гривами, добігали до берега напроти вітру, вітер збивав з них білі шапки. Коло берега кригу розбив штормок, а все показувало, що незабаром ревтиме й справжній штормило, на березі стояла стара Половчиха, одежа на ній віялась, мов на кам'яній, вона була висока та сувора, як у пісні. Одесу видко по другий бік морської затоки, це місто обдував трамонтан, воно височіло на березі, мов кістяк старої шхуни, з якої знято паруси, лагодять на неї мотор чи парову машину. Одеса переживала чергову морську зиму, вітри всіх напрямків не минали її, тумани з моря заходили часом — мокрі, густі, сірі тумани. От і тепер туман насунувся раптом з моря й закрив Одесу. Половчиха стояла нерухомо, обіч поралися коло шаланд на березі рибалки з артілі, море виштовхувало на землю шматки криги, холод проймав до кісток, трамонтан дмухав широкою, рівною зливою. Була надморська зима, зимовий туман, за його запоною гримів уже серед моря шторм, докочуючи хвилі дужчі й вищі, засвітився одеський маяк, смуги червоні й зелені, промені червоні й зелені..." (Юрій Яновський)

"Перекопська рівнина починається за Дніпром, на південь від Каховки, смуга пісків тягнеться вздовж ріки з південного заходу, незайманий степ аж до Мелітопольщини, на півдні — Чорне море, і Джарилгачська затока, і саме місто Перекоп на вузькому суходолі, що завжди правив за ворота до Криму. Рівна, безмежна просторінь (як на масштаби двох людських ніг), гола рівнина без ріки, без дерева, окремі села й хутори стоять рідко, сонце велике й пекуче котиться на небі і поринає за землю, мов за морську поверхню, небо не синє, як за Дніпром, а кольору ніжних блакитних перських шовків, небо Криму над степовим безмежжям. Той дикий степ був полем бою на гранях багатьох епох, і це не заважало перекопській рівнині пишно зацвітати щовесни і вигоряти на літо, мокнути восени і замерзати на зиму, тоді по ній ходили люті й прокляті хуговії, а по селах плодилися степовики, і один із них народився в цьому степу, до Перекопа — п'ять годин ходи; і ріс серед степу, а його смалило сонце та обпікав вітер, і завше йому хотілося їсти, бо народився в бідній хаті, і першим спогадом дитинства був степ..." (Юрій Яновський)