Юлія Забіяка
НАДЩЕРБЛЕНА ЧАШКА
(притча)
У серванті баби Орисі стояла чашка. Така вже красива: з червоними маками та яскравими метеликами.
І ось, одного разу допитливий Мишко захотів побачити цей посуд ближче. Крутив її в руках, аж поки не впустив додолу.
"Дзень! - заплакала чашка. - Тепер я стала щербата! За що мені таке лихо? Чим я завинила?"
Хлопчик дуже засмутився, і розповів бабусі, що сталося.
Старенька, заклеївши маленьку зазубринку, знову поставила чашку до серванту.
Потім промовила до онука: "Ця чашка - память про твого дідуся, він подарував мені її на день народження. Я знала, що колись ти захочеш потримати чашечку в руках, і дуже рада, що вона після падіння на підлогу отримала лише маленьку щербинку, якої майже не помітно. Ця чашка і надалі буде гарною і цінною для мене."
Мораль: "Навіть якщо людина не ідеальна, вона завжди буде прекрасною в очах тих, хто її любить".
Твір люб'язно надіслано авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Зображення згенеровано з допомогою ШІ.
Дивіться також на "Малій Сторінці":
Юлія Забіяка (псевдонім – Юлія Еней) народилася 27 липня 1993 року в місті Конотоп Сумської області. Має бібліотечну освіту (закінчила СФКМіК ім. Д. Бортнянського). Є учасницею літературної студії «Зажинок». Пише віршики і прозу переважно для дітей. Має публікації в газетах: «Абетка казок», «Сумщина», «Студія Тодося Осьмачки», «Дебют», «Журавлик»; журналах: «Пізнайко від 2 до 6», «На крильцях Ангела»; у літератуому альманасі «Viv Art» та книгах: «Слобожанщина», «Заспів», «Натхнення», «Дитяча мрія», «Мама, матінка, матуся».
"Ось і випав перший сніг!
Гриць по саночки побіг,
А Марійка кошенятко
Погукала: "Йди до хатки!"
Та воно лише нявчало...
Що котячою казало?"
(Юлія Забіяка)
Міфи складалися в різних народів у сиву давнину, на перших ступенях розвитку людської культури, ще до винаходу письма, до того, як з'явилися науки. Їх можна розглядати як наївні спроби пояснити явища дійсності, що оточувала первісних людей, як спроби витлумачити причини і наслідки цих явищ. Ми відрізняємо міф від літературного оповідання, навіть зовсім фантастичного, бо у міфа не було автора, якоїсь однієї людини, що його б вигадала. Міф — наслідок колективної творчості народу. Міф ми відрізняємо й від дитячої казки, бо він не призначався для дітей, і в його правдивість вірили як ті, хто його переказував, так і ті, хто слухав переказ. Нарешті, міф ми відрізняємо й від власне історичного оповідання. В нашій сучасній мові міфом ми називаємо щось недійсне, неправдоподібне, нереальне, вигадане, таке, чого не було в історичній дійсності.
Притча — невелике усне оповідання повчального характеру про якусь життєву пригоду. Вона утверджує перемогу добра, cправедливості. Притчі — це історії, які передаються від серця до серця, відкривають людям почуте, побачене, але найголовніше — душу. Вікова мудрість, що закладена в притчах, перетворює їх на своєрідну книгу життя, яка допомагає нам зрозуміти себе та наше майбутнє.