Юлія Забіяка (псевдонім – Юлія Еней) народилася 27 липня 1993 року в місті Конотоп Сумської області. Має бібліотечну освіту (закінчила СФКМіК ім. Д. Бортнянського). Є учасницею літературної студії «Зажинок». Пише віршики і прозу переважно для дітей. Має публікації в газетах: «Абетка казок», «Сумщина», «Студія Тодося Осьмачки», «Дебют», «Журавлик»; журналах: «Пізнайко від 2 до 6», «На крильцях Ангела»; у літератуому альманасі «Viv Art» та книгах: «Слобожанщина», «Заспів», «Натхнення», «Дитяча мрія», «Мама, матінка, матуся».
"У серванті баби Орисі стояла чашка. Така вже красива: з червоними маками та яскравими метеликами. І ось, одного разу допитливий Мишко захотів побачити цей посуд ближче. Крутив її в руках, аж поки не впустив додолу. "Дзень! - заплакала чашка. - Тепер я стала щербата! За що мені таке лихо? Чим я завинила?" Хлопчик дуже засмутився, і розповів бабусі, що сталося. Старенька, заклеївши маленьку зазубринку, знову поставила чашку до серванту..." (Юлія Забіяка)
"Якось хлопчику на день народження подарували маленьку черепашку. Але він чомусь незлюбив її: "Яка ж вона повільна, не може виконувати команди, мовчить собі та повзає по тераріуму як сновида. Краще б собаку подарували!". Хлопчик не знав, що черепашка все відчувала і тихенько плакала в панцирі, розуміючи що він її ніколи не полюбить. Від постійних переживань та образ вона перестала їсти та не виходила зі своєї домівки. Друзі, котрі подарували хлопчику черепашку, більше не хотіли з ним гратися. І лише тоді він зрозумів, як важко їй було і почав хвалити та цінувати свою домашню тваринку. Згодом все налагодилося, і між ними зав'язалася міцна дружба." (Юлія Забіяка)
"У Петрика є менший братик Миколка. Йому зараз п'ять. Ще у Петрика була улюблена чашка, яку він разом з дідусем придбав у магазині. Але одного разу маленький Миколка, граючись, випадково зачепив її, і чашка розбилася. Хлопчик дуже засмутився і заплакав..." (Юлія Забіяка)
"У маленької Зої є бабуся. Вона добра та чуйна, а ще розумна та щедра. Старенька дуже любить онуку, дає мудрі поради та завжди приносить їй подаруночки.Одного разу бабця чомусь засумувала, і дівчинці захотілося розвеселити її, тож вона вирішила намалювати листівку для бабуні. Узяла простий олівець, червоний та зелений, і ось, на папері розквітла прекрасна троянда. Бабуся зраділа подарунку від онуки, де й подівся сум!.." (Юлія Забіяка)
"Якось над золотистим полем нависла хмара. Чорна, грозова, ось-ось з неї вдарить блискавка. І дійсно, невдовзі загуркотів грім, і хмарюка почала закидати поле градом та кресати страшні блискавиці. Довго це відбувалося..." (Юлія Забіяка)
"Коли Марійка була зовсім маленькою, тато часто приносив їй гостинці "від зайчика": цукерки або печиво, чи ще якісь смаколики. Дівчинка вирішила подякувати за подарунки, тож вирушила на пошуки звірка до лісу..." (Юлія Забіяка)
"Одного разу Марійка знайшла кошеня. Правда, іграшкове. Воно було однооке та не мало однієї лапки. Дівчинці стало шкода іграшки і вона вирішила віднести її до старого дідуся Івана, який міг полагодити що завгодно. Дідусь сидів на лавці, а біля нього ходили білі голуби, котрі дзьобали зерно, яким старенький їх пригощав. Дівчинка привіталася і розповіла з чим прийшла. Іван Юхимович погодився спробувати полагодити кошеня і сказав, щоб вона приходила завтра. Марійка ледве дочекалася наступного дня і вранці вже збиралася до дідуся, коли мама її спитала: "Донечко, а як ти віддячиш дідусеві за допомогу?" Маруся промовчала, бо навіть не думала про це. Але вона була розумна дівчинка і вирішила купити старенькому продуктів, адже магазин знаходиться далеченько від його хати..." (Юлія Забіяка)
"Їжачок народився навесні. Тоді, коли лише починала пробуджуватися від сну природа. Мама з татом облаштували йому дитячу кімнату, що залишилася від старших братика та сестрички, які уже виросли. Як відомо, перше,що надається від народження - ім'я. Але ніхто не міг придумати як назвати малого. "Може Пушок чи Колько?" - думав вголос тато. "Та ні, він не пухнастим буде,коли виросте!" - говорила мама, -"Та й зараз не дуже м'які чи гострі у нього колючки". Як ви вже зрозуміли, поки що їжачок був без імені. Одного разу сестричка повела його на прогулянку. Маля неквапливо брело по стежці та позіхало. Не дійшовши й до середини шляху, малий заснув і молодша їжачиха понесла його додому..." (Юлія Забіяка)
"Колись давно жили - були у країні Малюванії двоє друзів. Звали їх Олівець і Пензлик. Вони дуже любили малювати і змальовувати різні речі. Якось у їхню країну прийшла зима, і на вікнах будинків, де мешкали товариші, від морозу з’явилися сніжинки. «Що це? Який майстерний малюнок!» – зачудовано промовив Пензлик і додав: «Треба покликати Олівця!» І тут у його домівку вбіг радісний друг. «Ти це бачив?» – спитав Пензлика. «Що саме?» – і собі запитав той. «Сніжинки! Їх намалював Дідусь Мороз, щоб прикрасити вікна взимку!» «А, то це сніжинки?!.." (Юлія Забіяка)
"Новорічна пригода", "Спуня і Різдво", "Спуня і Застуда", "Чому синичка у вирій не полетіла" - зимові казки для малят від Юлії Забіяки.
Такі добрі, гарні казочки!
Дякую!
Публікуйте ще!!!!