Юлія Забіяка. Збірка казок про їжачка Спуню


 

Юлія Забіяка. Збірка казок про їжачка Спуню. Малюнок Головаш Наталії.

 

Юлія Забіяка

Чому їжачка Спунею назвали

Їжачок народився навесні. Тоді, коли лише починала пробуджуватися від сну природа. Мама з татом облаштували йому дитячу кімнату, що залишилася від  старших братика та сестрички, які уже виросли. Як відомо, перше,що надається від народження - ім'я. Але ніхто не міг придумати як назвати малого. "Може Пушок чи Колько?" - думав вголос  тато. "Та ні, він не пухнастим буде,коли виросте!" - говорила мама, -"Та й зараз не дуже м'які чи гострі у нього колючки". Як ви вже зрозуміли, поки що їжачок був без імені. Одного разу сестричка повела його на прогулянку. Маля неквапливо брело по стежці та позіхало. Не дійшовши й  до середини шляху, малий заснув і молодша їжачиха понесла його додому. Навіть коли почалась гроза, їжачок не прокинувся. "Ото вже Спуня!",- подумала сестричка, - Нічим не розбудиш!". 
Вдома вона розповіла про цю пригоду, і братик вигукнув: "А це ідея! Назвемо молодшого брата Спунею!". Всі погодилися і таким чином їжачок отримав власне рідкісне ім'я. Тепер, малята, ви знаєте, чому Спуню так назвали.


* * *


Як Спуня з Зірочкою познайомився

Одної літньої ночі Спуня дивився на небо і милувався зірками. Він бачив різноманітні сузір'я , а тато називав їх імена. Особливо сподобалася малому Велика Ведмедиця, або Ківш. Їжачок вирішив, що в майбутньому полетить до зірок, щоб ближче їх роздивитися. Через  якийсь час малий захотів спатоньки, і тато з мамою вклали його в ліжечко та побажали  солодких снів. І вони не забарилися. Їжачкові наснилося нічне зоряне небо, а також  зірка, яка одиноко сяяла в вишині. Але ось вона почала  наближатися і збільшуватися, аж поки не постукала у вікно Спуніної кімнати.  Їжачок відчинив і Зірка плавно впливла всередину. "Привіт! Я хочу з тобою познайомитися!,- сказала Зірка,- Я з'явилася тоді, коли ти народився, отже я - твоя зірочка і завжди буду вказувати тобі дорогу!" Спуня спитав: "А як тебе звуть?", і почув у відповідь: "Називай мене Полярною!".  Вона попрощалася та випливла з кімнати. Коли їжачок прокинувся, на небі ще сяяли зорі,та найяскравіше сіяла  його Зірочка. 


* * *


Перше кохання Спуні

Кохання - це почуття, коли ти любиш увесь світ, а зокрема радієш, коли бачиш і торкаєшся окремої людини (у випадку їжачка - тваринки). Ще всі знають, що кохання(тим більше перше) приходить несподівано, за будь - якої пори року та погоди надворі. Ось і до Спуні воно завітало майже випадково, була саме весна. Їжачкові виповнилося достатньо років,щоб він міг йти до школи в перший клас.  Вся сім'я проводжала його до школи першого вересня. Приїхали дідусь з бабусею та далекою родичкою Колючок - Сніжинкою. Це була маленька їжачиха, повністю біла, вона мала білесенькі лапки, носика та вуса. Коли наш герой перший раз її побачив, то дуже засоромився. "Приивіт…",- знічено сказав він. Сніжинка й собі привіталася й геть почервоніла. "Яка ж вона гарненька!",- думав Спуня. Здається й їжачиха була такої ж думки про нього, бо все позирала на їжачка дорогою до школи. А коли пролунав перший дзвінок, вона не втрималася й підійшовши, привітала й поцілувала його в щоку.  Отак, несподівано й прийшло перше кохання до Спуні. А згодом виявилося,що Сніжинка не далека родичка, а сусідка дідуся й бабусі, й вона через рік мала також йти до тієї ж школи. І їжачок пообіцяв собі,що обов'язково буде її захищати та навчати всьому,що знатиме сам.


* * *


Спуня і Різдво

Настала зима. Повіяли холодні вітри і сонечко стало менше гріти. Багато друзів Спуні полетіло в теплі краї, та залягло в сплячку. Чому ж сімейство нашого їжачка не в сплячці?  Зараз розповім! Колись давно у одних людей  жив домашній африканський їжачок, на ім'я Фред.  Він був відомий тим, що не впадав у довгий сон взимку. Одного разу він утік з будинку людей в ліс. Там познайомився з їжачихою і залишився жити. Це був предок  Спуні.  Тому їжачкові  передалося вміння не засинати надовго в снігову пору.  
Наближався день Різдва. Тато прикрасив ялинку біля будинку, а мама затопила комин.  "А що значить слово "Різдво?",- запитав малий братика. "В цей день народився Ісус Христос!",- сказав той. "А хто це?",- не вгавав їжачок. "Це Син Бога, Він врятував нас від гріхів". Що таке "гріх" Спуня вже знав, бо мама щовечора читала йому "Біблію".  Тому ненадовго замовк. 
А ввечері наш малий помолився і ліг спати. Йому наснилися хлів і маленький хлопчик, що звався Спасителем.  А на ранок їжачок отримав в подарунок касету з фільмом про сенс Різдва. І наш звірок подумав, що добре було б подружитися з малим Ісусом і був згоден навіть поділитися з ним своїми іграшками. 
Ось таким чином Спуня відсвяткував своє перше Різдво. 


* * *


Спуня і Застуда

Ну й лютує мороз взимку! Малює на вікнах візерунки-картинки та щипає за ніс та щоки. Цієї пори коли-не-коли, а й завітає до вас у гості безцеремонна панянка, яку звуть - Застуда. Саме з нею й довелося зустрітися нашому маленькому звіркові - їжачку Спуні.
А було це так… Одного дня в лісі намело багато снігу - цілі замети! Наш малюк набрав його повні чоботи, коли ходив з татом по ялинку, й добряче замерз. Хоча він випив гарячого чаю, прийшовши додому, але надвечір відчув, що йому зле: страшенно боліла гаряча голова, ще й усього морозило. Вночі їжачок кашляв та довго не міг заснути.
"Треба щось робити!"- сказала мама, і вся родина вирішила боротися зі Спуниною застудою. Їжачка поїли чаєм з малиновим варенням, не обійшлося і без пігулок. За тиждень він одужав і зміг з усіма весело зустріти Новий Рік.
Скажу вам по секрету, що Спуня написав Дідусеві Морозу листа, в якому серед інших бажань було й прохання про здоров'я для усіх-усіх на світі, щоб ніколи нікому не хворіти.


* * *


Казка про їжачка і тортик з чаєм

Маленький їжачок Спуня  ніколи  не куштував торта. Він навіть снився йому в снах. Мама й тато малого ніколи не купували солодкого, бо вважали, що від цього псуються зуби. Ось одного разу до них прийшли гості - тітка й дядько Зайці. Знаючи про заборону на солодке в домі приятелів, вони принесли пакет сушених грибів. А ще книгу. Коричневу таку, називалася вона "Біблія". Вухані помітили зацікавлення Спуні книгою, та Зайчиха спитала : "Сподобалася книга?" "Дуже!" - захоплено відповів той. "Тут такі малюнки!". "Хочеш, ми тобі її подаруємо?" - сказав Заєць. "А можна?" - з радістю вимовив їжачок. "Звісно!" - посміхнулися Вухані.  Ввечері  перед сном мама прочитала Спуні уривок з книги. Малий дізнався, що на небі є Бог і він усе може, і допомагає тим, хто вірить  в Нього. А ще мама сказала,що Йому потрібно молитися і Він почує тебе. Коли їжачиха пішла, Спуня став навколішки,і попросив: " Боже, Ти допомагаєш усім, хто звертається до Тебе! Я ніколи не куштував тортика! Будь ласка, пошли мені шматочок з ягідним чаєм!" .
На ранок тато кудись пішов, а коли повернувся у нього в руках був пакунок. Малий не міг відірвати зацікавленого погляду від нього і їжак врешті, коли накрили на стіл відкрив його.  У коробочці був торт з написом : "З днем народження!". "Сьогодні у тебе день народження!" - сказала мама, -"Ми з татом вітаємо тебе!". І налила в чашку радісному малому запашного ягідного чаю. 


* * *


Їжачок і знайдений гаманець

Одного теплого літнього дня їжачок Спуня гуляв по лісу. Весело співали пташки та світило сонечко. Наспівуючи пісеньку, малий з цікавістю роззирався на всі боки. І ось біля старого трухлявого пня він помітив: щось яскраво виділяється у траві. Підійшовши ближче, їжачок побачив гаманець рожевого кольору. Взявши в лапки цю річ, Спуня відкрив його. Всередині лежали гроші. Та оскільки він був ще дитиною, то сприйняв їх за яскраві папірці. " Які гарні!" - зачудовано промовив малий. "Мабуть вони нікому не потрібні, якщо досі ніхто їх не забрав". І вирішив взяти гаманець собі. Пройшло декілька місяців, а наш герой кожної прогулянки знаходив під тим самим пнем все нові й нові гаманці. У нього назбиралося їх десь із п'ять. 
Одного вечора у гості до сім*ї Колючок навідалася Сорока. Вона голосно жалілася на те, що стала забудькуватою. "Майже кожного тижня я гублю гаманці", - розповідала птаха мамі. 
"То он чиї це речі!", - здогадався Спуня і хотів уже віддати їх, але передумав. "Нехай вчиться не бути такою роззявою!"- вирішив їжачок. "Бідолашна Сорока", - сказала їжачиха за сніданком. "Якби їй віддали загублене, вона б більше ніколи не губила б свої речі. А ти чому такий замислений?" , - спитала сина. "Я думав цілу ніч, і здається я знаю де лежать її гаманці" , - зітхнув малий. "І де ж?",- поцікавилася мама. "Під старим пнем на галявині!". "Добре, я розповім їй про це", - відповіла вона.
Після сніданку їжачок пішов до себе в кімнату,а потім, прихопивши речі Сороки, стрімголов побіг на галявинку. У траві він побачив ще один гаманець. "От же ж роззява!", - про себе подумав Спуня, - "Знову загубила!". Подумавши, що Сорока, мабуть, уже летить, він швидко поклав під пень решту гаманців та вирішив почекати. Приблизно через годину на те місце прилетіла птаха-роззява. 
"Мої гаманці!", - вигукнула вона. "Усі, що я загубила!". 
Вночі їжачок спокійно спав, бо зробив добру справу і його не мучили докори сумління.


* * *

    
Спуня і Трояндочка

Одного разу мама Спуні поїхала у гості. Їжачкові дуже її не вистачало. Хоча тато й намагався зробити все,щоб розвеселити малого, але той раз по раз питав, коли приїде мама. І ось нарешті вона приїхала. Та не сама, а з маленьким конвертиком. Спуня саме грався на подвір'ї з іграшкою. Коли його покликали,щоб познайомитися з сестричкою, він подумав: "Я ж з нею вже знайомий, та й узагалі, вона ж мала поїхати до подруги". Але, як виявилося, малий помилився. То була інша сестричка, маленька, з рожевими , як квітка, щічками й носиком. Тато сказав : "Це твоя сестра, Трояндочка, сподіваюся, ви подружитеся". "А де ви її взяли?", - запитав їжачок. На те батьки відповіли,що її приніс лелека, дядько Цибко. "Чому ж я його не бачив сьогодні?",- щиро дивувався він.  " Лелека мав не баритися,щоб й інші малята вчасно потрапили в свої сім'ї ",- сказала мама. "Ласкаво просимо додому!",-  вигукнув Спуня і мама з татом весело перезирнулися. Вони зайшли в дім, і малий приніс з своєї кімнати свою найулюбленішу іграшку - ведмедика, сказавши, що з задоволенням ділиться ним з Трояндочкою. 


* * *


Спуня і рибка

Одного ранку тато Спуні навчав його рибалити. Показав, як потрібно закидати вудку, насаджувати черв'яка та дізнаватися про місцезнаходження риби. Сиділи вони десь півдня, але їжачок нічого не впіймав. "Не журися!"-, сказав тато, - "З першого разу не у всіх виходить". Але ось поплавок малого пішов під воду. "Дивися, клює!",- гукнув батько . Спуня потягнув вудку і ось у нього в лапках тріпоче маленька рибка з червоними плавцями. "Яка гарна!",- прошепотів їжачок. "Молодець, я знав,що у тебе вийде!Ну все, пора додому!",- сказав старший їжак. Вдома рибку помістили в банку і поставили в Спуніній кімнаті. Вночі їжачок почув, як хтось плаче. Виявилося,що це сумує рибка. "Чому ти плачеш?"- спитав Спуня. "Я хочу додому, до мами!",- відповіла вона.  На ранок їжаки пішли до річки і випустили рибинку у воду. Вона весело майнула хвостиком і щезла в глибині. А коли їжачок з татом прийшли додому, мама спекла пиріг, що називався "Золота рибка". 


* * *


Їжачок і Марійка

Жила собі на світі дівчинка. Звали її Марійкою. Вона дуже любила природу: дерева, квіти, різних комашок та тваринок. Біля її дому знаходився город, на якому росло багато овочів. Одного разу тато дівчинки поставив на городі  капкан , щоб віднадити від моркви зайців. І треба ж такому статися,що туди потрапив наш Спуня! Як же так могло вийти? Наш герой прогулювався по лісу і непомітно для себе вийшов на стежку,що вела до людського городу. Їжачок у школі вчив назви різних овочів, що вирощують люди , і тому йому раптом заманулося подивитися на них зблизька. Сторожко ступаючи, Спуня майже дійшов до середини городу, як щось боляче вкусило його за лапку. Це й був капкан. Як тільки їжачок не намагався визволитись, у нього нічого не виходило. І тут саме нагодилася Марійка. Вона почула, що хтось плаче, і поспішила на допомогу. Але дівчинка не змогла  сама відкрити капкан, і погукала тата. Удвох вони випустили Спуню на волю. Їжачок відійшов на кілька кроків, махнув лапкою на прощання, і покотився клубочком назад до лісу. 


* * *


Як їжачок крапочки сонечкові повернув

Ця історія сталася тоді, коли Спуня ще не ходив до школи. Він зовсім не любив рахувати й читати, йому було краще цілими днями грати з друзями надворі. Одного разу їжачок побачив на листку лопуха дивну істоту. Це був червоний жучок з крапочками. Угледівши Спуню, той сказав:"Привіт, ти хто?" "Я - їжачок, а ти що таке?" "Хіба ти книги не читаєш?"- здивовано спитав незнайомець. І тут Спуні стало соромно, він пробурмотів: "Що ж робити, коли мені це не цікаво",- і пішов, не прощаючись, додому. Жучок хотів йому крикнути щось, та звірок все одно його б не почув. Вдома Спуня попросив сестричку знайти в "Атласі комах" його нового знайомого, але вона дала йому книгу і сказала: "Ти вже великий, тому читай, будь ласка, сам". Хоча це не зразу вийшло, він знайшов і прочитав напис під картинкою в атласі. Виявилося,що новий друг був не хто інший, як жук - сонечко. Тільки от їжачок не пам'ятав, скільки у того було крапочок, бо, як ви вже знаєте, не любив рахувати. Але тепер йому було це цікаво і він миттю вискочив надвір. Сонечко сиділо на лопуху та зітхало. Коли їжачок спитав у чому справа, воно  сказало: "Я загубило всі свої крапочки, допоможи їх знайти!", і друзі разом почали шукати їх в траві. Коли знайшли всі, то почіпляли їх до спинки сонечка. Спуня зовсім забув про свою нелюбов до математики, і захоплено рахував кожну крапочку. "О, у тебе шість крапок!"- сказав він врешті. "Так мене й звуть Сонечко - Шестикрапка!" "А я - їжачок Спуня! Приємно познайомитися!". Увечері за столом він розповів рідним про своє нове знайомство, і повідомив, що полюбив читати й рахувати, томущо це дуже корисно й цікаво.            


* * *


Як їжачок кольори вивчав

Як гадаєте, що з'являється на небі після дощу? Правильно, веселка, або райдуга. Зазвичай вона має сім  кольорів. Існують певні формули для їх запам'ятовування. Нашому Спуні у школі задали завдання: вивчити кольори на прикладі природного явища, а оскільки того дня йшов дощ та опісля була райдуга, то він вирішив вивчити барви на веселці. Їжачок сидів на траві й повторював одну фразу: "Чапля Осінь Жде Завзято, Буде Сани Фарбувати". Це одна з "кольорових" формул, для кращого запам'ятовування. Після приблизно двадцяти повторів звірок подумав:     "Чому саме чапля, а не, скажімо, сорока, чому жде осінь, адже вже настав жовтень - другий осінній місяць?" З цими питаннями Спуня звернувся до тата, коли той вийшов з дому, щоб помилуватися райдугою. Їжак посміхнувся і відповів: "Слово "чапля" означає червоний колір на веселці,а "осінь" - оранжевий, адже перші літери слів однакові!" "Он воно що!- здивовано промовив малий, - Тоді, мабуть, інші слова означають решту  кольорів!" "Так! - погодився тато, - Ти правий!" Наступного дня у школі Спуня отримав "відмінно", бо краще за всіх вивчив веселкові барви. 


* * *


Спуня і Равликова таємниця

Після школи наш їжачок завжди заходив у гості до дівчинки Марійки, яка одного разу врятувала його з капкану,що його поставив на городі її тато. Вони розмовляли про все на світі і цим двом ніколи не було нудно разом. Одного дня подружки не було вдома, і Спуня вирішив дочекатися її, а тому почимчикував на той самий город, тільки наказав собі бути обережним. Тут його увагу привернув чудернацький слід. Він був дуже липкий і закінчувався раптово. Поки їжачок роздумував, що воно таке, з - під листу салату виткнулася чиясь голова з ріжками. "На що дивишся?" - спитав незнайомець. "Та тут ось смуга якась..." - відповів звірок. " Отож,це мій слід! Я - Равлик! - сказала істота і додала: Я - найшвидший бігун у всьому світі!" "Ну давай перевіримо!" - відгукнувся їжачок. І, ставши за лінію, вони побігли до Марійчиного винограду, що ріс недалеко від городу і назад. Як мчав Спуня! У школі його міг перегнати тільки зайчик Руся. Повертаючись, їжачок побачив Равлика. Той уже стояв на місці фінішу. "Як він так швидко прибіг?"- подумав наш звірок. А Равлик мав одну таємницю: у нього був брат - близнюк.

 

* * *


Спуня і новенький 

Восени  до класу, в якому  навчався Спуня, прийшов новенький учень. Це було невеличке зайченя, якого звали Русею. Він був дуже сором'язливим і думав, що не знайде собі друзів у новому класі, бо навіть у попередній школі мав їх не дуже багато.  Одного разу зайчик захворів.  Їжачкові однокласники вирішили допомогти, хто чим може,і залишилися на перерві в класі, щоб обговорити, хто що має робити. "Я принесу меду, щоб Руся вилікувався  від застуди!" - сказав ведмедик Борька.  "Я принесу йому  букетик квітів, для підняття настрою!" - вигукнула білочка Катруся. "А я принесу сушених грибів, для смачного супу!" - вирішив Спуня. Так і зробили. Уже через декілька днів  зайченятко  вилікувалося, і на  знак вдячності мама запропонувала синові запросити нових друзів  у гості. Наступного дня Руся покликав однокласників до себе додому. Звірята з радістю погодилися та одразу після школи завітали у дім зайців на смачні пиріжки. 

 

* * *


Спуня і подарунок

Восени у ведмедика Борьки, котрий навчався в Спуниному класі, був день народження. Кожному з учнів хотілося першим поздоровити його і вручити подарунок, а ще, скуштувати торт з малиною, котрий мама іменинника пекла щороку лише на це свято. Їжачок не міг вирішити, що подарувати другові, тож спитав поради у мами. "Думаю, він дуже хотів би мати книгу про автомобілі... Таку як ми з татом подарували тобі на Новий рік, пам'ятаєш?" Звісно Спуня пам'ятав про цю книгу, бо майже кожного дня милувався малюнками авто, які були зображені у ній. Розбивши свинку - скарбничку, малюк пішов до лісової книгарні. За подарунок Спуня віддав всі гроші, які збирав собі на велосипед, але втішав себе тим, що їх з Борькою дружба є ціннішою. Минув вечір, минула ніч і настав ранок. Їжачок прийшов до школи, і одразу ж підійшов до ведмедика. Промовивши слова вітання, вручив йому книгу. Іменинник так зрадів подарункові, що Спуня зрозумів: "Коли добре іншим, добре і тобі. А велосипед можна і у подружки, дівчинки  Марійки  взяти!".

 

Завантажити текст збірки казок про Спуню (txt.zip)

 

Казки люб'язно надіслані авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".

Малюнок Головаш Наталії.

 

 

   Дивіться також на "Малій Сторінці":

Юлія Забіяка. Твори для дітей

Юлія Забіяка (псевдонім - Юлія Еней) народилася 27 липня 1993 року, в місті Конотоп Сумської області.  Маю бібліотечну освіту (закінчила СФКМіК ім. Д. Бортнянського).  Є учасницею літературної студії «Зажинок».  Пишу віршики і прозу переважно для дітей.  Маю публікації в газетах:  «Абетка казок», «Сумщина», «Студія Тодося Осьмачки» та книгах: «Слобожанщина», «Заспів», «Натхнення», «Дитяча мрія», «Мама, матінка, матуся».

 

"Ось і випав перший сніг!
Гриць по саночки побіг,
А Марійка кошенятко 
Погукала: "Йди до хатки!"
Та воно лише нявчало...
Що котячою казало?"

(Юлія Забіяка)


Останні коментарі до сторінки
«Юлія Забіяка. Збірка казок про їжачка Спуню»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми