Статті для дітей та батьків

"Жвавий, наче вітерець,
Цирковий артист, плавець.
Стрижка модернова буде –
Грумера вітає …"

(Ніна Колодяжна)

 

 

 

 

 

“Soldiers, of course.
Have the advantage.
Of armour.
Civilians do not.
And around Kupiansk.
The city ‘elves’ recaptured last September.
‘Orcs’ guns are again.
Shelling people's homes...”

(Kurama)

 

"Тоня не могла зрозуміти чому. Вона ж від душі. У Ліди такого немає. Ліда взагалі ніколи не мала такого розкішного одягу. А в Тоні є — вона з задоволенням може дати поносити. Хоч назавжди. Тоню в якийсь момент аж вкололо – невже Ліда не довіряє їй, невже вони не друзі?! Адже коли Тоні щось пропонують сестри чи подруги, у Ліди ніколи не виникає зайвих думок. Вона з радістю міряє. Хоча, якщо бути упередженою і задатись бажанням відмовитись, можна бити на те, що це негігієнічно. А можна задемонструвати зневагу до смаку. Однак, вони ж друзі. Та ще… якщо б Ліда не виглядала так розгублено і мило. Шкрябало усередині, прикро шкрябало, та Тоня не могла сердитись на подругу. Те, що найбільше любиш, вражає найсильніше, коли ранить. У Ліді Тоня завжди любила розважність, якої їй самій часто-густо бракувало..." (Галина Мирослава)

 

"— А звідки ви знаєте, що мене звуть Олею? Я ж ніде не обмовилась. — Гм… Відчуття… Відчуття Вас. Ви не можете не бути Олею, навіть маючи інше ім’я. — Ви мене, чесно кажучи, лякаєте… Таки мусите признатись, звідки Вам  відоме моє ім’я? Не пам’ятаю, щоб ми десь зустрічались. Звідки ви зчитуєте інформацію?! Дійсно, маю ім’я Оля, проте лише для родини, за документами я Олена. Охрестили Ольгою, бо запропонував дідусь, а він у нас священиком у підпіллі був, це ще тоді, коли греко-католицька церква переслідувалась. А Ви, може, в органах тоді працювали чи на органи? — Дитино-дитино… А ще кажеш, що дід твій священиком був… Можеш сприйняти море як велику медузу? — Можу. — Світ — це теж у певному сенсі чутлива медуза. І коли в одному місці її глибоко поранити, медуза реагує вся, кожна здорова її частинка отримує повідомлення про проблему теж. Я це на своїй шкурі відчув. Після втрати найдорожчого. Оголився до відчуття світу кожною клітиною. Як тварина. Багато чого тоді прочулось, привідкрилось..." (Галина Мирослава)

 

"Миколай крокує світом,
Він дарує радість дітям.
Тож лягай швиденько спати,
Щоб Святий прийшов до хати.
Шле він всім свої вітання
Та найкращі побажання:
Щоб усі були щасливі,
Щоб жили в любові й мирі."

(Тетяна Прокоф’єва)

 

"Святий Миколаю! Так хочеться миру!
Єдине бажання у всіх тепер щире!
Щоб зникли ракети, шахеди, тривоги,
Знов радість до нас відшукала дорогу.
Щоб воїни всі повернулись до хати,
Ординців змогли переможно здолати!
Засип, Миколаю, ти біди снігами,
У нічку святкову потіш нас дивами!"

(Тетяна Строкач)

 

"Оповідання постало зі спогадів моєї мами. В основі лежать реальні події. Справжнього імені вчительки, пам'яті про яку присвячене оповідання, не пригадую. А от ім'я другої вчительки дійсно було Рая, цього не в стані забути. Трагедія сталась у Лопатині, тепер Радехівського району Львівської області, кінець 40-х -початок 50-х." (Галина Мирослава)

 

 

 

 

"У спадок дід лишив мені державу!
А потім ще й рушницю залишив...
Він добре знав, які часи для нас настануть,
Про це він часто з слізьми говорив...
......
Мій діду, Слава Україні!
Тримай за нас увесь небесний полк!
Вже скоро сонце зустрічатиме гостинно
Незламний ворогом, нескорений Народ!"

(Софія Федина-Прилуцька)

 

""Скажеш моїй Іринці, що я її люблю",  — ці слова сказав поранений боєць, якому відірвало стопу. Павло — військовослужбовець ЗСУ, який  героїчно служив на Луганщині. Йому 28, попереду його чекало світле майбутнє, та все змінила війна. У лютому 2022-го, одразу після московитського вторгнення, він пішов воювати. Досвіду поводження зі зброєю у нього не було, тож хлопець пройшов навчання, і тільки тоді потрапив на "нульову" позицію. Незадовго до повномасштабного вторгнення Павло познайомився з Іриною — ця мила брюнетка відразу запала в серце. Але ж війна... Він не міг спокійно бути вдома в той момент, коли молоді хлопці в окопах відстоюють нашу незалежність. Дівчина не стала відмовляти коханого і підтримала його..." (Карина Гусельникова)

 

"Сьогодні вперше в цьому році випав сніг... Другу добу в Україні панує хуртовина... На подвір'ї — зима, а в повітрі панує дух Різдва. Дітки активно пишуть листа святому Миколаю і вірять в диво. І все було б добре, але на нашій землі — війна. Наші чоловіки, батьки та діти стоять на захисті нашої незалежності. У спеку, в сніг, дощ, у будь-яку погоду мужні українські сини роблять насправді неймовірні речі. Збиваючи ракети, дрони, знищуючи ворожу техніку, вони наближають нашу спільну перемогу. Зима для військових особливо складна: морози, заметілі... І одне лише заспокоєння: ми — тут, щоб наші діти мали можливість радіти життю, наскільки це можливо у теперішніх умовах..." (Карина Гусельникова)

 

““Everything will be fine.”
“Everything will be fine.”
You realise they are more than.
Simply words to this family.
“Everything will be fine.”
“Everything will be fine.”
They are an enduring act of faith.
The war has not destroyed...”

(Kurama)

 

““We will make it, rest assured.”
Her dairy farm in Afanasiivka.
Was engulfed by water.
After the Kakhovka dam burst in June.
When she heard about the dam collapse.
She knew it was only a matter of time.
Before her village, Afanasiivka.
Would be flooded...”

(Kurama)

 

"It is still dark.
When an early train pulls.
Into the station.
In central Ukraine.
And aid workers crowd expectantly.
Around one of the carriages.
The doors then open.
And a small child steps into the platform light..."

(Kurama)

 

"A 17-year-old ‘elf’.
Who was moved.
From Ukraine to ‘Mordor’.
Found out recently.
He was facing the prospect.
Of being conscripted.
Into the army fighting against.
The country of his birth..."

(Kurama)

 

 

"Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.
Заплачте разом, а не наодинці.
Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,
Що мали зватись гордо — українці.
Заплачте! Затужіть! Заголосіть!
Померлі люди стогнуть з тої днини,
Й благають: українці, донесіть
Стражденний біль голодної країни..."

(Ніна Виноградська)

 

 

“Her only thought.
When her husband was wounded.
Was to get to.
His bedside.
“I just wanted.
To be with him.
To touch him.
To say that he's not alone.”...”

(Kurama)

 

 

 

“As a result.
The town of Avdiivka.
Has turned into a symbol.
Of ‘elves’ resistance and resilience.
As ‘orcs’ missiles shatter.
The town of Avdiivka.
She is desperate to escape.
But her elderly mother refuses to leave...”

(Kurama)

 

 

Задля поповнення книгами знищених бібліотечних фондів харківської Центральної дитячої бібліотеки імені Петра Панча у Харкові було започатковано акцію «Янгол Миколая», у межах якої на сайті видавництва «Ранок» та у мережах магазинів «Книголенд» здійснюється продаж закладинок для книг. Прибуток з їх продажу перераховують на закупівлю книг для бібліотеки. Акція діє з 20 листопада 2023 року по 1 січня 2024 року.

 

 

 

"From every family.
From every household.
There were people present.
In the tiny village of Hroza.
A missile attack killed.
52 people on Thursday.
People from every family.
In the tiny village of Hroza..."

                                            (Kurama)

 

"Я беру велосипед,
Кукурудзяний пакет
Та з бавовни шопер мій,
В екокухлику – напій.
Екологією я
Переймаюся щодня.
Менше викидів й сміття –
Й в нас покращиться життя."

(Ніна Колодяжна)