Публікації за тегом: Повісті

		ЗМІСТ ПОВІСТІ: 1.ОСІННІЙ РАНОК 2. ОДИН НА ОДИН 3. ПЕРЕСЛІДУВАННЯ 4. СОН 5. САМОНАВІЮВАННЯ 6. ВЕЧОРНИЦІ 7. ПОБАЧЕННЯ 8. НЕВДАЛА  ВИГАДКА 9. НОВОРІЧНЕ  БАЖАННЯ 10. ПЕРЕЖИВАННЯ ЕЛЬКИ 11. ПОРЯТУНОК 12. З ВОРОГА В ДРУЗІ

Карколомні пригоди й чарівні перетворення, загадкові зникнення й несподівані з’яви, сміх, веселощі, сльози, розпач  —  все це химерно переплелося  в  іскрометних  і  вигадливих  повістях-казках Всеволода Нестайка:

В Країні Cонячних Зайчиків

Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків

В Країні Місячних Зайчиків

Незвичайні пригоди в лісовій школі

Пригоди журавлика

Пригоди близнят-козенят

Ковалі щастя, або новорічний детектив

"Лесик був фантазер. Коли, наприклад, він бачив на вулиці перехожого, в якого випиналися лопатки, уява якось сама собою домальовувала на тих лопатках срібні крила, з холош незнайомця вибухав вогонь, і реактивний перехожий злітав у небо, щоб там наздогнати авіалайнер, відчинити на льоту двері й зайти в салон, перелякавши пасажирів. Починалися карколомні пригоди з погонями, бійками й таємницями. Або коли Лесик дивився якийсь фільм і фільм закінчувався, то закінчувався він для всіх, але не для нього. Фільм крутився далі в його уяві. Те саме було й з книжками. Після прочитання герої продовжували жити й діяти у Лесиковій фантазії. Виникали все нові й нові їхні походеньки. Причому сюжети різних книжок перехрещувалися. Том Сойєр і Гекльберрі Фінн потрапляли у Ліліпутію, зустрічалися з капітаном Немо, з графом Монте-Крісто, разом із Гаврошем опинялися на барикадах революційного Парижа тощо. Однокласники тільки очима кліпали..." (Всеволод Нестайко)

Зміст казкового серіалу "Незвичайні пригоди в лісовій школі" з книги "Казкові пригоди і таємниці":

Сонце серед ночі

Пригоди в Павутинії

Секрет Васі Кицина

Енелолик, Уфа і Жахоб’як​

Загадковий Яшка

Сонячний зайчик і сонячний вовк

Таємний агент Порча і козак Морозенко

Таємниці лісею "Кондор"

"Коли він нарешті проклюнувся і вистромив на білий світ свого довгого цікавого носа — сліпуче сонце сяяло з безхмарного неба, на старій вербі весело щебетало птаство, а лагідний ранковий вітрець про щось грайливо шепотів на вухо шурхотливому очерету.
І рідне болото здалося йому таким гарним, а життя навколо таким прекрасним, що він засміявся від нестримної радості. ​І ну витанцьовувати в гнізді, весело піднімаючи свої цибаті ноги. Та раптом почув сердитий скрипучий голос: "Ква! Ква! Кум! Чого це ти розкричався, голомозий!" Він обернувся. Недалеко від гнізда на лататті сиділа велика баньката жаба в золотих окулярах..." (Всеволод Нестайко)

"Вона з'явилася раптово й нечутно. Вийшла з темного кутка за шафою і спинилася біля столу — у чорному оксамитному плащі з високим коміром, у крислатому капелюшку з вуаллю, струнка й велична, схожа на королеву. Тінь падала на її обличчя. Лише великі сині очі дивилися з-під вуалі. Вітя завмер. Вдома не було нікого. Двері замкнені на два замки й ланцюжок. Вітя чув, як шалено б'ється його серце. Він сидів на тахті, підібгавши під себе ноги, з книжкою на колінах. «…містер Паррик, мабуть, досить-таки дивна людина, якщо міс Персимон…» Він не встиг дочитати до крапки… З вулиці долинав гомін великого міста. Десь за стіною джмелем гудів пилосос. Поверхом нижче цинькали на піаніно. Та ці віддалені звуки ще більше підкреслювали моторошну тишу, яка панувала у квартирі. Вона ступила ще один нечутний крок, наближаючись до нього. Вітя придивився і враз похолов — ноги незнайомки не торкалися паркету. Він ясно бачив: між гостроносими замшевими її черевичками, що ледь визирали з-під довгого, до п'ят, плаща, й підлогою — відстань..." (Всеволод Нестайко)

"Дитинству мого дорогого
Володимира Максименка
присвячую"

"Сонце визирнуло з-за гори Мурави, глянуло на Гарбузяни і всміхнулося… Воно щоранку всміхається, коли встає й кидає свій перший погляд на наше село. Та й хіба можна втриматися від радісної усмішки, коли дивишся з неба на наші Гарбузяни?.. Кращого села немає в цілому світі..." (Всеволод Нестайко)

"Жив на світі їжачок Колько Колючка. І жив на світі зайчик Кося Вухань. Гарні були хлопці, але боягузи страшенні. Всього на світі боялися. Боялися темряви і боялися сонця. Боялися блискавки і боялися грому. Боялися вітру і боялися дощу. Навіть тіні власної боялися. А найдужче боялися хуліганів. То прибіжить Колько Колючка до мами-їжачихи: "Ой мамо, мамо! До нас у двір хулігани вдерлися!" Вийде мама-їжачиха на ґанок, — а у дворі дві маленькі жабки стрибають..." (Всеволод Нестайко)

"І знову ми з тобою, друже мій дорогий, у лісовій школі. Давай-но зазирнемо у клас. Онде за першою партою сидять вони — вірні нерозлучні друзі зайчик Кося Вухань та їжачок Колько Колючка. За ними — рисеня Раїска Мняу та козеня Зіна Бебешко. Далі — ведмежа Михайлик Ведмеденко та борсученя Боря Сук. Потім лосеня Соня Лось та білченя Вірочка Вивірчук. А за останньою партою, як майже у кожному класі, сидять — хто? — авжеж, сидять зривщики дисципліни, ледарі й двієчники вовченя Вовчик Вовченко та лисеня Рудик Лисовенко, які останнім часом подружилися. Зараз саме урок музики, і вчитель сольфеджіо Бегемот Гіпопотамович розучує зі школярами нову спортивну пісню. От послухай..." (Всеволод Нестайко)

"Весною, на початку нового навчального року, у лісовій школі знову з’явився новачок. Тільки тепер уже не дівчинка, а хлопчик — рудий котик Вася Кицин. Його привела до школи мама, дика очеретяна кицька Мура, що жила край озера в очеретах. Вона була така дика, що ніхто в лісі не знав навіть, як її звуть по батькові. Директор школи Бурмило Михайлович Ведмідь спершу не хотів приймати Васю: "Ну, чого ви так поспішаєте, голубонько? Ваш синок ще дуже малий. У нас цієї весни прийому не буде. Всі учні вже рік провчилися, не можу ж я його до них посадити, він не дожене. А заради одного Васі одкривати спеціальний клас ми не маємо змоги"..." (Всеволод Нестайко)

"Біжить зимовим лісом Дід Мороз. За спиною — здоровенницький мішок з новорічними подарунками для дітей. Аж тут із-за куща несподівано вистромилася довга палиця, схожа на держак від мітли. Дід Мороз перечепився через неї і бебехнувся на землю, боляче вдарившись коліном об пеньок. Мішок покотився, розв’язався, подарунки посипались у сніг. Ох! Що ж це таке? Так болить коліно!.. Тепер клопіт матиму, бо тепер кульгатиму! А мені ж треба поспішати… І подарунки розсипалися, збирати треба… Ох, запізнююсь я, запізнююсь!.. А з-за куща почувся тихий сміх, потім свист. Враз знялася завірюха, і той, хто свистів і сміявся, умить зник…" (Всеволод Нестайко)

"Пантера Ягуарівна саме пояснювала новий матеріал — віднімання. Вона стояла біля дошки й писала крейдою умову задачі: "У зайчика було п’ять морквин, дві він з’їв. Скільки лишилося?". "Віднімання — це я люблю!" — потираючи лапи, вищирився Вовчик Вовченко. "І я!" — клацнув зубами Рудик Лисовенко. "Щось у когось віднімати — це…" — Вовчик не доказав, бо у цю мить Раїска Мняу несподівано вереснула: "Ой! Дивіться! Диві-іться! Летить!" Усі глянули на небо і завмерли, пороззявлявши роти. Над лісовою школою летіло щось незвичайне..." (Всеволод Нестайко)

Книга «Булька» написана відомою львівською письменницею Галиною Мирославою наприкінці 2004 року; на початку 2005 року вона була прочитана друзям, однак лише у 2018 році вперше опублікована на папері. «Булька» читається досить легко, хоча насправді написана про серйозне і ставить багато запитань, на які кожен читач може знайти свою відповідь. Книга розрахована на широке коло читачів.

"У Казковому Лісі на Великій Галявині відкрилася спеціалізована лісова музична школа з ведмежою мовою викладання. Директором школи був Бурмило Михайлович Ведмідь. Учителями — Пантера Ягуарівна (математика), Лисавета Патрикіївна (лісознавство), Мамонт Африканович (лісова історія), Жирафа Жирафіївна (лісова географія), Макак Макакович (фізкультура), Бегемот Гіпопотамович (співи і сольфеджіо). Вчилися в школі зайчик Кося Вухань, їжачок Колько Колючка, ведмежа Михайлик Ведмеденко, вовченя Вовчик Вовченко, лисеня Рудик Лисовенко, рисеня Раїска Мняу, козеня Зіна Бебешко, борсученя Боря Сук та інші звірятка…" (Всеволод Нестайко)

"У похмурому підземному палаці перед каміном, де ледь жевріло темно-синє вогнище, сидів Начальник Канцелярії Нічних Кошмарів Пан Морок. На ньому був чорний оксамитовий плащ з каптуром, що закривав обличчя. Якби не плащ і не синє полум’я в каміні, ми б з вами пана Морока просто не побачили. Бо весь він був із темряви. Саме про це він і співав, перебираючи струни чорної гітари. Коли у пана Морока був гарний настрій, він любив поспівати під гітару. Аж тут згори до палацу провалилися схвильовані Баба Яга та її молодший брат Бабай..." (Всеволод Нестайко)

"Весною у лісовій школі почалися заняття. Зібралися у перший день учні на Великій Галявині біля школи. І раптом бачать — у них незвичайний новачок, сонячний зайчик Терентій. З сонячним ранцем за плечима, у картузику — все як слід. "Ой! Який гарненький!" — скрикнуло рисеня Раїска Мняу. І лісові дівчатка: білочка Вірочка Вивірчук, свинка Хрюша Кабанюк, козеня Зіна Бебешко, лосеня Соня Лось — одразу обступили Терентія і почали радісно ойкати та айкати… А от шкільні забіяки Вовчик Вовченко та Рудик Лисовенко радості не виявили. "Мало нам зайчика Косі Вуханя було! Так ще сонячного Терентія підкинули!" — пхикнув Вовчик. "Точно!" — підтакнув Рудик..." (Всеволод Нестайко)

До книги "Чарівний талісман" увійшли три повісті:

Таємниця Віті Зайчика",  

Чарівний талісман",

"Повість про те, як школярі побували в доісторичному часі, і чим це закінчилося".

Читаймо! :)

 

 

Складні випробування випало пройти характернику Іванові Сірку впродовж земного віку. У всіх героїчних битвах він виходив переможцем. Взявши у руки булаву отамана, вірою і правдою служив рідній землі. Рівного йому не було з-поміж козацтва. Ця книжка с продовженням історії змужніння та духовного зростання Великого Характерника Івана Сірка, якому судилося долею дорости чину славетного козацькою отамана та здобути па віки вічні усенародну шану і любов.

 

Зміст: Три зустрічі з минулим Тарас Свитка — джура-гострозор Чудернацька загадка Велика наука Аркан заздрості Ключ до розгадки «Гяур! Ясир!» Пробуджені пересуди На захист Мерефи Повернути втрачене ----- (продовження читайте у наступній статті, тисніть на це посилання)

 

Новаторство письменника і реалістичний папрям творчості Івана Нечуя-Левицького якнайкраще виявилися в повісті «Микола Джеря». Цей твір є одним із класичних зразків антикріпацької соціально-побутової прози про селянство. Автор уперше торкнувся і такої теми, як становище заробітчан і селян-втікачів, що ставали робітниками ранніх капіталістичних фабрик і промислів. Зі сторінок повісті перед читачем постає історія життя українського селянина, який тікає з кріпосної неволі й потрапляє у лабети нових визискувачів, вступаючи в конфлікт з підприємцями, з царським судом і поліцією — з усією системою тодішніх соціальних відносин.

Перейнята гумором і одна з кращих повістей Івана Нечуя-Левицького — "Кайдашева сім’я", в якій змальовано багатобарвну панораму пореформеного села. Автор, далекий від народницької ідеалізації селян, правдиво показує дрібних власників, їх індивідуалізм, забобонність, заздрість, взаємну ворожнечу, викриває увесь той «ідіотизм» патріархального селянського побуту, що зумовлений приватною власністю на землю і всією системою тодішніх суспільних відносин. Суб’єктивно гумор тут має своїм завданням морально вплинути на людей, на їхню психіку, застерегти, «як не слід жити». Але об’єктивний зміст виведених типів і характер конфліктів веде читача до розуміння справжніх причин тієї безвиході, в яку потрапляли мільйони селян у пореформену добу.