Публікації за тегом: Повісті

Читаймо цікавезні казкові повісті Анатолія Костецького:

"Мінімакс — кишеньковий дракон, або день без батьків" (фантастично-пригодницька казка-повість)

Казкова повість «Суперклей Христофора Тюлькіна, або «Вас викрито – здавайтесь!»» (читати, завантажити, слухати)

Цуценя привезли вдосвіта. Марта не бачила й не чула. Вона ще спала. А сон літнього світанку солодкий. Дівчинка зійшла з веранди – із-за гори Городище над Ясинецьким лісом сходило сонце. Велике, яскраве, купалося у синьому ставку, відбивалося і блищало в рясних росах на вишнях і, здавалося, викотившись на трасу, їхало селом. Небо палало, земля прокидалася. Дівчинка зняла вгору руки, постояла. Ступила, й руки опустилися: вона мляво, якось непевно збочила на сивий зарошений спориш, залишивши на ньому свої сліди. В її очах ще досипав сон. Ні тепле червоне проміння, ні холодна роса, яка струсилася на ноги, не могли її пробудити. Скоцюрбилася і невтішно притулила руки ліктями до свого худого тіла, вклавши голову в долоні. Була в трусиках, у майці. Білі довгі коси, поплутані й нечесані, спадали на плеченята, пасма закривали обличчя. Марта не знала: коси чи сонячне проміння лізуть їй до очей?.." (Борис Харчук)

 

Марійка і Костик не чекали на нього, а воно раптом прийшло. На нього ніхто не чекає, адже воно Перше. Несміливе, полохливе і до кінця не усвідомлене. Про кохання Марійки і Костика, здається, знала вся школа. Поза очі їх називали Ромео і Джульеттою. Їм заздрили, чинили перешкоди й не хотіли зрозуміти. Однак від того вони ще дужче вірили у своє кохання, а тому ця історія має інший фінал, аніж у шекспірівських героїв. Узагалі ж, до фіналу історії ще далеко. Чи вдасться зберегти закоханим своє почуття і чи стане перше кохання єдиним? 

 

...Минув рік. Перше кохання Марійки і Костика подорослішало разом із героями. Тепер між ними не лише солодкі поцілунки - іноді трапляються отруйно-пристрасні ревнощі та непевно-гіркуваті сварки. Але й це відступає перед всемогутніми словами: «Я люблю тебе!»

 

 

Марійку і Костика веде перше кохання, яке допомагає пробачити друзям зраду, захищає від заздрісників і дає розуміння того, що матеріальне благополуччя не варте родинного спокою. Чим завершиться трилогія Степана Процюка, і чи стане перше кохання єдиним – дізнайся вже зараз.

 

У 2008 році в київському видавництві «Грані-Т» побачила світ трилогія про кохання «Марійка і Костик», «Залюблені в сонце» (Друга історія Марійки і Костика), «Аргонавти» (Третя історія Марійки і Костика). Події книги розгортаються в маленькому українському місті Старомихайлівка. Герої живуть своїм цікавим життям: зустрічаються, ведуть романтичні розмови, зізнаються в коханні. 

"Днями в Україні презентували відкриття онлайн бібліотеки аудіо-книжок, записаної українською мовою. Йдеться про освітній проект "Слухай", реалізований за допомоги програми EGAP, що фінансується Швейцарською агенцією з розвитку та співробітництва та реалізується Фондом "Східна Європа" й Innovabridge. Це добірка з 60 аудіо-книжок за творами української літератури, що були озвучені іменитими виконавцями, на кшталт Нати Жижченко, Лілії Ребрик, Даши Астаф'євої, Гаріка Корогодського та інших. Корисний ресурс, за задумом його ініціаторів, має допомогти школярам в умовах карантина успішніше освоїти шкільну програму та підготуватися до іспитів ЗНО..." (Юлія Валова)

«Я — камбала Ба. Мешкаю у Морі на дні. Але буваю скрізь: і майже біля повітря, і там, де багато великих небезпечних істот. Звичайно, мені трохи лячно запливати далеко. Але ж так багато цікавого навколо!
— Бо, Бо, гайда разом до ставридок!
Це мої молодші сестрички. Вони ще схожі на більшість звичайних рибок, а в мене вже почало переміщатися око. Коли я стану дорослою, обидва моїх ока опиняться на одному боці, цей бік стане верхом, інший — низом. І я плаватиму інакше.
У променях вечірнього Сонця маленькі ставридки світилися у воді то сріблястим, то зеленавим світлом. Вони гралися у хованки. Гра-тренування у хованки — наша найулюбленіша. І серед рибок найпоширеніша. Напевно, тому, що на риб полює чимало хижаків...» (Олена Більчук)

 

Повість Олени Більчук "Зошити у лінії" складається з двох частин.

Читаймо!

 

 

 

 

 

 

Читаймо захоплюючі повісті від Олени Більчук:

- "Привіт!"

- "Зошити у лінії" (повість у двох частинах)

 

 

 

 

Галина Мирослава, у дитячій літературі часто підписувалась як Галка Мир, родом з Червонограда. Пані Галина — з родини вчительки української мови, що фанатично любила свою професію та українську літературу, Мирослави Козак, і дизайнера одягу, шанованого у Червонограді закрійника невеличкого ательє, до якого приїздили шити костюми та плащі навіть зі столиці, Івана Козака. За життя навчалась на різних курсах, як потрібних, так і таких, що були даремною тратою часу, змінювала види діяльності, та єдине, що завжди залишалось незмінним — безмежна любов до української мови та поезії.

"От, дітки, сидіть тихо, як миші, а я розкажу казочку про сандалики та цікаву дівчинку. Жила собі дівчинка. Звичайна дівчинка. Були у неї тато і мама, а де вона жила — я не казатиму, бо це ж казка, а не насправді. Була та дівчинка страшенно цікава, усе їй хотілось знати, що то, до чого, — і страшенно непосидюча. Просто як м'ячик: стриб-стриб. Усе бігала б та скрізь роздивлялась. Ну, і не дивно, що черевики вона рвала далеко швидше, ніж інші діти. У дітей ще новісінькі, а у неї вже підошви вщент продерті. "Тобі треба на залізних підошвах черевики купити", — казав тато. І от що трапилось..." (Оксана Іваненко)

Ви, мабуть, вже встигли скучити за загадками старої обсерваторії – таємничої споруди, звідки відкриваються шляхи до інших вимірів? Влад та Оленка знову вирушають у мандри паралельними світами, де на них чекають безліч неймовірних пригод. Як виявляється, жителі інших світів не завжди приязні, а інколи навіть небезпечні! Проте діти, не без допомоги свого друга – професора Філа, знаходять вихід із найскладніших ситуацій.

 

«"У видатних людей часто бувало нещасливе дитинство. Суворий гніт обставин, злигодні, уколи презирства і насмішок, яких зазнали вони на зорі свого життя, були необхідні, аби збудити в них безжальну цілеспрямованість і чіпку кмітливість, без яких великі звершення вдаються лише зрідка". Уже в дорослому віці такий запис зробив чоловік, який залишив помітний слід в історії Великої Британії й усієї Європи, — сер Вінстон Леонард Спенсер Черчілль. Та що таке щасливе дитинство? Відповідь на це запитання не така очевидна, як видається на перший погляд. Чи було щасливим дитинство Вінстона Черчілля? І так, і ні...» (Олесь Ільченко​)

 

Олесь Ільченко — український поет, прозаїк, сценарист, журналіст. Народився у Києві 4 жовтня 1957 року. Закінчив Київський педагогічний університет ім. Драгоманова та Московський літературний інститут ім. Горького. Тривалий час працював журналістом, редактором на українському телевізійному каналі. Пише вірші та сценарії. Поезії перекладено в США, Сербії, Литві, Росії. Автор понад 30 книг для дітей і дорослих, а також численних публікацій в пресі на культурологічні теми. Олесь Ільченко — лауреат телепремій «ТЕФІ» й «Телетріумф» (2006), переможець конкурсу журналу "Кореспондент" "Найкраща книга року - 2010". Член Асоціації українських письменників, Національної спілки письменників України, Національної спілки журналістів України. 

"— Хлопче, ти що, не чуєш? То ти виходиш на наступній?
Я гортаю підбір смішних фото про дружбу вівчарки і сови.
— Та ви що, не бачите, їм тільки і треба, що втупитись у свої ґаджети і все – нічого не чують.
На одному із зображень вівчарка і сова їдуть разом на скейтборді. Відчуваю сильний поштовх. Трохи не клюю носом екран. Повертаю голову й бачу розчервоніле обличчя чоловіка, потім його широку спину. Очевидно, що він поспішає, мабуть, спізнюється. Бо так посувається проходом, наче від його напору чарівним чином може прискоритись рух електропотягу. Вібрує телефон..." (Олена Більчук)

 

"Вчора мене спитав один маленький хлопчик:
— Чому в журавлика такі довгі ноги? А чому такий довгий ніс? А куди він полетів? 
А ви про це знаєте, діти? Коли хочете, я розкажу все докладно про того довгоносого веселого журавлика, якого ми вчора побачили коло болота. А сірого зайця ви, будь ласка, не слухайте. Він завжди запевняє, що знає найкраще від усіх про те, що робиться і в лісі, і в степу, і навіть на болоті, де, як відомо, йому нема ніякого діла.
Так от, уявіть собі, він казав, що у журавлів такі довгі ноги, бо вони люблять танцювати, а такі довгі носи, бо вони люблять їх скрізь тикати, а літають вони тому, що їм не сидиться на місці..." (Оксана Іваненко)

У повісті ”Політ журавлів над нетолоченими травами” Катерина Мотрич зуміла показати всенародну біду очима простої людини, старенької сільської бабусі, яка за свій вік багато чого пережила, але такого лиха ще не бачила. 

 

Радо читаймо прекрасні твори авторів, представлених на "Малій Сторінці"! 

Катерина Мотрич — українська письменниця, поетеса, член Національної спілки письменників України (з 1979 року), лауреатка Огієнківської премії в галузі громадської, політичної та духовної діяльності. Читаймо твори письменниці, представлені на "Малій Сторінці":

«Молитва до мови»

"Політ журавлів над нетолоченими травами" (повість про чорнобильську трагедію)