Публікації за тегом: Повісті

Автобіографічна повість Михайла Стельмаха «Гуси-лебеді летять» змальовує нелегке дитинство хлопчика Михайлика, у якого не було навіть чобіт. Але це не завадило йому відчувати радість життя, помічати красу природи, бути добрим та милосердним, поважати хліборобську працю. З великою любов'ю згадує письменник своїх рідних — батька-матір, діда. Саме від них він отримав перші уроки людяності, відчуття прекрасного, здатність до мрії, почуття гумору й проніс їх через усе життя. Твір сповнений ліризму, місцями нагадує поезію.

Михайло Стельмах -  знаний далеко за межами нашої країни романіст, поет, драматург, повістяр, вчений-фольклорист. Читайте коротку біографію, дивіться фільм про нього та знайомтесь з його творами у цьому розділі нашого сайту.

Михайло Панасович Стельмах народився 24 травня 1912 року у селі Дяківці Літинського району на Вінниччині в родині незаможного хлібороба. Увесь поетичний світ природи, праці та пісні письменник виніс із дитинства завдяки матері. Саме вона посіяла в дитячу душу любов до всього живого. Із ніжністю він згадував і батька, Панаса Дем'яновича, який носив його, босоногого, до школи на руках, бо через бідність родина не мала можливості придбати чоботи... Про шкільні роки письменника читаємо у повісті «Гуси-лебеді летять», у якій він розповів про найяскравіші сторінки свого дитинства...

У повісті «Облога» Григір Тютюнник правдиво розповідає про тяжке життя підлітків під час другої світової війни.

 

 

 

 

 

 

 

У тяжку годину війни, коли донецький край окупували німецькі та італійські фашисти, дванадцятирічний хлопчик Климко зостався безпритульним, без шматка хліба й даху над головою. Голод, затоплені, онімілі шахти, погромлена школа... Але у Климка є товариші, є щирий друг, є улюблена вчителька. Вони теж у біді, і щоб урятувати їх у ці чорні дні, Климко вирушає в далеку й небезпечну подорож. Про його мужність, про чесність і лагідність його вдачі розповідається в  повісті.

 

 

 

"Нас прийняли до училища разом: трьох Василів - Василя Силку, Василя Обору, Василя Кібкала - і мене. Мене-то звати Павлом, а прозивають Павлентієм. Ну, та я, правда, сам і винен. Василів узяли першого ж дня, а мене забракували: сказали, що малий. Хлопців одразу й перевдягли. Видали їм новенькі хакові пілотки, новенькі, теж хакові, гімнастерки з натороченими товстою білою ниткою кишенями на грудях (не по дві, як у військових, а по одній), штани, черевики, широкі брезентові паски підперізуватися, навіть шкарпеток, про які ми тільки чули, по дві пари. До того всього, сказали, видадуть перегодом ще сірі шинелі з солдатського сукна і шапки..." (Григір Тютюнник)

 

Українську художню прозу неможливо уявити без вагомої літературної спадщини Григора Тютюнника. Письменник у своїй творчості обрав жанр традиційний для нашої літератури - оповідання, повість. Правдивість зображуваних людських характерів, художня майстерність у відтворенні їхніх вчинків, емоцій - це те, чим найбільше приваблює він читача. Живописець правди - так можна б визначити і творчі принципи, і весь лад душі, а відтак і стиль, позначений яскравою індивідуальністю митця.

 

 

 

Блискучим новелістом і повістярем увійшов у свідомість сучасного читача Григір Тютюнник. Сьогодні  українську  художню  прозу  не  уявити  без  його  хай кількісно й не великої, але справді вагомої літературної спадщини.

 

 

 

 

 

Майстерну сатиру на життя і побут козацької старшини XVIII ст. маємо в повісті Григорія Квітки-Основ'яненка «Конотопська відьма». Оригінальна за композицією, насичена гротескно-смішними сценами й характеристиками, колоритна мовним малюнком, повість читається з неослабним інтересом. У ній дотепно розвінчано козацьку старшину та її нащадків -  українських поміщиків, не кажучи вже про виняткове своєю реальністю, етнографічно точне відтворення старовинного побуту. Казкова на перший погляд основа повісті насправді грунтується на дійсних, майже документально стверджених і тільки своєрідно осмислених фактах. Посилаючи рукопис П. Плетньову, Квітка писав, що «все це засновано на розповідях старожилів» та що навіть топлення уявних відьом нещодавно відновила поміщиця сусідньої губернії...

Григорій Квітка-Основ’яненко - перший український прозаїк, талановитий драматург, творчість якого мала значний вилив на розвиток української літератури. Головним творчим принципом Квітка-Основ’яненко вважав «писання з натури», про те, що було йому знайоме і близьке. А знав він найкраще і любив свою рідну Харківщину, її природу, звичаї її мешканців, які стали героями його творів.

Народився Андрій Якович Чайковський 15 травня 1857 року в місті Самборі на Львівщині в родині дрібного урядовця. Рано залишившись сиротою, жив у своїх родичів: спочатку в селі Гординя Самбірського повіту, а з 1869 року— в Самборі. Майбутній письменник походив з так званої ходачкової (дрібномаєтної) шляхти, дитинство своє провів у її середовищі...

 

У своєму відтворенні героїчного минулого України Андрій Чайковський спирався на досвід вітчизняної художньо-історичної прози. Інтерес письменника до козацької тематики був зумовлений не тільки загальнонаціональною увагою до неї, а й, очевидно, історичною пам’яттю земляків Чайковського, адже саме з Самбірщини родом гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, який ішов на Січ не один, а з цілою ватагою юнаків. Історична повість «За сестрою», яка видана у 1907 році, повертає нас у лиховісну пору татарських набігів на Україну. Доля села Спасівка, що на правому березі річки Самари, поблизу Дніпра, ввібрала в себе гіркий талан багатьох тогочасних українських поселень. На перших сторінках повісті Чайковський описує місце розташування села, цікаво розповідає про історію його забудови, про життєвий уклад спасівчан.

 

Історична повість Андрія Чайковського «За сестрою» переносить читача в давні часи і знайомить з життям запорозьких козаків, які боронять свій край від татарських набігів.

Андрій Чайковський увійшов в українську літературу наприкінці XIX століття і працював на її ниві чотири десятиріччя. Його численні огювідання й повісті були високо оцінені Іваном Франком, Михайлом Коцюбинським, Осипом Маковесм. Наші уявлення про західноукраїнський літературний процес кінця XIX — початку XX століття, будуть неповними без осмислення його творчості. Він збагатив українську літературу творами, в яких реалістично показав галицьку дійсність, створив картини побуту різних верств населення краю.