"Дівчинку звали Ганнуся. Але змалечку всі називали її просто Нуся. Була вона білявенька, голубоока, кирпата й дуже симпатична. От бувають такі - не вельми, може, й гарні, але страшенно симпатичні. Глянеш - і губи самі розтягуються у привітну усмішку. Це вже, як то кажуть, од Бога - така симпатія. Симпатичні вони не лише на обличчя, а й за вдачею симпатичні - щирі, доброзичливі, усміхнені. Тому їх люди й люблять. Бо вони люблять людей і завжди намагаються покращити людям настрій. Тато навіть склав про свою доню такого віршика..." (Всеволод Нестайко)
"Котька давно мріяв про цікаві пригоди. Але пригоди, які чекали його на базі відпочинку «Бережок», йому й не снилися… "Котька - неголовний герой цієї книжки. Такі, як він, не бувають головними героями. Такі, як він, - це маси. Таких тисячі і мільйони… І не відмінник, і не двієчник. І не бешкетник, але й не тихоня. Як усі бігають на перерві по коридору, то й він бігає. Як усі галасують, то й він галасує. Як усі мовчать, то й він мовчить..." (Всеволод Нестайко)
Життєвий шлях Всеволода Нестайка
«... А коли я став по-справжньому дорослим, мені страшенно захотілося повернутись назад у дитинство - догратися, досміятися, добешкетувати... Вихід був один - стати дитячим письменником. Так я й зробив. І, пам’ятаючи своє невеселе дитинство, я намагався писати якомога веселіше...» (Всеволод Нестайко)
Всеволод Нестайко — автор, чиї твори для дітей увійшли до золотого фонду дитячої літератури. Вони видавалися 136 разів багатьма мовами світу, в незалежній Україні — 53 видання. Загальний наклад — понад 2 млн. примірників. Його трилогія «Тореадори із Васюківки» внесена до Почесного списку ім. Андерсена як один з найвидатніших творів світової літератури для дітей.
Початок літературної діяльності Івана Семеновича Нечуй-Левицького припав на ті роки, коли писати українською мовою було заборонено. Письменник згадував, що про його літературні спроби рідною мовою, підписані псевдонімом «І. Нечуй», не знали навіть товариші, з якими він жив на одній квартирі, не знав і батько. У доробку Івана Левицького - романи, повісті, драматичні твори, оповідання та казки для дітей. Уся творчість письменника свідчить про його глибокий патріотизм. Івану Нечуй-Левицькому була дорога історія рідного народу, його самобутність, Йому боліла втрачена воля і приниження національної гідності.
Вершиною прози Івана Франка є повість «Boa constrictor» (1878 р.). У ній автором уперше відображені початкові форми революційної боротьби робітництва та стихійне пробудження його класової свідомості. Вперше повість надруковано в журналі «Громадський друг» (1878, № 2) та збірках «Дзвін» і «Молот». У 1884 році повість вийшла окремим виданням під назвою: "Boa constrictor. Повість Івана Франка." На нашому сайті повість «Boa constrictor» подається за виданням 1884 року.
У повісті Степана Васильченка йдеться про те, як три товариші - Валер’ян Ліщина, Вітя Барановський, Кость Ясінський, учні київської трудової школи, - вирушають пішки в подорож на село до своїх шкільних товаришів - Василя й Насті Бондарів. Спільна мета, подорожні пригоди, вагання, сумніви і щасливий кінець мандрів єднають їх у міцне товариство. А найбільше єднає їх праця, до якої вони беруться в селі, щоб допомогти Василеві й Насті, вдові Марині...
Творчість Степана Васильченка
Класик української літератури Степан Васильченко – письменник-гуманіст, чудовий оповідач і художник слова. Його твори приперчені доброзичливим гумором, часто мають несподівані закінчення, стилістично вишукані й водночас прості. Про кого б не розповідав автор – дітей чи дорослих – вони про любов і доброту, матеріальну скруту й духовне багатство, високі поривання, про справжні чесноти людини...
"Микола добігав до райцентру. Околичні вулиці степового райцентру були без хат і дерев — купи цегли, та глини, та уламків. Миколка біг далі. На перехресті двох таких мертвих вулиць він зупинився; в який його бік тепер?.." (Микола Вінграновський)
Твори Миколи Вінграновського
Небуденне явище в нашій літературі — поезія Миколи Вінграновського. Кажу: поезія, хоч в останні роки він більше пише прозу. Проте і проза його навдивовижу поетична. Він у всьому поет. А щоб пізнати поета, радив колись мудрий Гете, треба піти в його країну... Що ж таке: поетова країна? Це не просто географічне чи політико-адміністративне поняття. Це і земля, де він народився і зростав, де вбирав у себе безліч вражень дитинства, що формували основу його духу. Це і доба, що дала настроєність і масштаб цьому духові. Це і люди, в яких і через яких поставали йому земля і доба: батько і мати, кревні й сусіди, друзі й ровесники... Це народ. Це великі книги й великі імена, до яких тягнувся... Земля... Україна... Миколаївщина...
"Мене перекинули агрономувати під Славуту. Так я опинився в селі Вербівцях, де й порадили стати на квартиру до Олени Вулиги. Я прийшов до неї травневого вечора. Зупинився за причілком і задививсь… Коло хати цвіте вишня, на порозі сидить бабуня. Вона тримає на колінах мищину. Встає вечірня зіронька. Бабуня щось повільно жує. Не довечеряла й покинула. Її не бере сон. Такою я і застав її — Олену Булигу: в ізсунутій на потилицю хустині, в камізельці, сиділа на дубовому порозі, спустивши ноги в шкарбунах на зачовганий камінь, і дивилася в небо. Пробираючись між зорями, летів супутник. Вона спостерігала за цією зіронькою й запитала: "Літаєш?.. — раз. І вдруге: — Літаєш?.." Зеленаво-голуба цяточка рухалась і миготіла. Стара обіруч тримала мищину з недовечірком. Коли супутник закотивсь, я привітався й сказав, чого прийшов..." (Борис Харчук)
