Публікації за тегом: Повісті

У повісті «Лахтак» Миколи Трублаїні ведеться про освоєння суворої Арктики. Повість складається з чотирьох частин: "Німий пароплав", "Острів Місячної Ночі", "Ельгар", "Поразка старого браконьєра".

«Життя нашого поета таке дивне, що, слухаючи про нього, можна було б сказати, що це — легенда» — такими словами починає Степан Васильченко свою повість про дитинство Великого Кобзаря. Він правдиво змальовує непокірну, кипучу вдачу хлопця, показує те «пекло», в якому минали дитячі роки Тараса, розповідає про сирітські поневіряння малого, про «науку» в п'яних дяків, про панську сваволю. І, читаючи ці невигадані історії, не можна не дивуватися легендарній силі поетичного обдаровання Тараса Шевченка, що пробилося крізь товстий шар «потрійного гніту».

У повісті-казці Юрія Винничука “Місце для дракона” усе навпаки: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає молодиць, а добрий травоїд­ний мрійник та романтик. Він тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу.... Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”...

"Може, декому видасться дивним, що кіт узявся за літературу, але це цілком зрозуміло. Річ у тім, що котові випадає бути свідком таких моментів у житті людини, які сховані від суспільства - кіт чує розмови, що точаться в родині, бачить, що роблять люди, коли їх ніхто не бачить. Словом, я перебуваю в таких умовах, в яких не може бути жоден письменник, і можу писати про те, що справді бачив і чув, не домислюючи і не вигадуючи, як то змушений робити письменник-людина. Взявся я за перо ще й тому, що деякі вчинки людей дивують мене. Я хотів поділитися з людьми враженнями від їхнього життя, щоб вони поглянули на себе, так би мовити, збоку, бо ж збоку краще видно і достойності, і хиби. На жаль, письменник, який редагував мій рукопис, дещо викреслив з того, що було написано цікавого про людину..." (Іван Багмут)

"У далеких і таємничих африканських джунглях жив лев Толябун. То був злий і невдоволений з усього лев. Коли світило сонце, він ричав через те, що йому було жарко; коли наставала темрява, він дратувався, що йому прохолодно; натщесерце ричав од голоду, а пообідавши — од того, що вже наївся. Його дратувало все на світі: дерева, річка, пташки, місяць, звірі, а через те, що він виказував своє роздратування голосним ревінням, тільки його й чутно було з ранку до ночі. Усім Толябун страшенно набрид, але ж його боялись і нічого не могли вдіяти..." (Ярослав Стельмах)

"Що не кажіть, а в таборі було здорово! Ух, як було в таборі! Ех, як у таборі було. А ми з Митьком спершу і їхати не хотіли. У нас на літо свої плани були… Але виявилося, що вони не збігаються із планами батьків, і ми поїхали у табір..." (Ярослав Стельмах)

... Історія ця починалась зовсім звичайно. Друзі-п'ятикласники Сергій та Митько приїхали на літній відпочинок у село. Вчителька ботаніки дала їм завдання - зібрати колекцію комах. Але хто ж міг уявити, що замість комах хлопці почнуть полювати… на страшну химеру, що живе в озері. Звідки взялась та потвора, як її захопити? Друзі починають діяти… Про незвичайні, таємничі пригоди Сергія та Митька (і не тільки їх) весело розповідає відомий український письменник Ярослав Стельмах у своїй повісті «Митькозавр із Юрківки, або Химера лісового озера». Дружба і почуття гумору допомагають героям книжки знайти вихід із будь-якого становища.

Що перше спадає на думку, коли думаєш про письменника Ярослава Стельмаха? Мабуть, його безмірна любов до слова, до мов. Найперше — побожне ставлення до рідної, української мови. «Для мене кожне українське слово на вагу золота», - бувало, повторював він, заглиблюючись у літературні й словникові мовні розсипи, синонімічні, антонімічні ряди, а також заслуховуючись усними діалектними говірками. Літературну працю розпочав у студентські роки. Його славні, сповнені гумору дитячі оповідання ввійшли до хрестоматій і шкільних підручників. Найбільшої популярності Ярослав Стельмах набув як драматург, п’єси якого йшли майже на всіх сценах України і за її кордонами... Читайте повісті Ярослава Стельмаха: "Вікентій Прерозумний", "Голодний, злий і дуже небезпечний, або якось у чужому лісі" (повість-казка), "Найкращий намет", "Митькозавр із Юрківки, або Химера лісового озера".

"Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії" - неймовірно цікава пригодницька повість-казка від української письменниці Галини Малик про дівчинку Алю, яка потрапила в країну усіляких недоробок через свої лінощі, необачність та забудькуватість. Ця історія вчить доводити усі справи до кінця не тільки діточок, але й дорослих. Книга має гарні кольорові ілюстрації художників Анатолія Фролова і Любові Шевченко. 

 

... Хлопчик Грицько тільки-но простягнув руку за яскравою квіткою, як його хтось гукнув. Позаду стояв високий чоловік у білому кашкеті і з плащем на руці. На плечі в нього — два фотоапарати. Він спитав, де живе рибний інспектор Ковальчук. Чоловік як чоловік. Та все ж таки чужим повіяло на хлопчика. І він не помилився. Фотограф Анч, що зупинився у Ковальчука, був шпигуном однієї іноземної держави. Із страшним наміром він пробрався в країну - знищити професора Ананьєва, викрасти його проект добування гелію з торіаніту. Але події розгорнулися зовсім не так, як розраховував досвідчений шпигун. Про те, як завдяки пильності й мужності  людей були зірвані плани іноземної розвідки, розповідає захоплююча прнигодницька повість талановитого українського письменника Миколи Трублаїні....

Микола Трублаїні став одним із перших українських письменників пригодницького жанру. Його твори є значним внеском у скарбницю української дитячої літератури. Повісті та оповідання письменника овіяні романтикою і поезією, вірою у перемогу, у досягнення мети. Герої творів письменника - звичайні люди, веселі, віддані своїй справі і рідному народові, сердечні до товаришів, відважні і дужі. Таким був і сам письменник Микола Петрович Трублаїні.

П'ятикласниця Женя Цибулько намалювала на дошці огірок. Раптом її огірок ожив, покрутив хвостиком і захрюкав. З цього починається ціла низка пригод, смішних і несподіваних, про які з гумором розповідає Віктор Близнець у новій повісті «Женя і Синько». У творі цікаво переплетена правда й вигадка, діють реальні й казкові герої. Все це допомагає письменникові в невимушеній формі вести розмову про серйозні проблеми виховання дітей, про дванадцятилітніх хлопчиків і дівчаток, які живуть у великому індустріальному місті, про їхні стосунки з батьками і вчителями.

Лісові стовуси і тривуси живуть собі мирно й весело. Кожен робить ту справу, що йому найбільше до смаку: хтось вивчає політ кульбабкового насіння, хтось вирощує фантастичні дині, хтось колекціонує світлячків та усякі інші дивовижі, що світяться самі собою. Але над цією щасливою країною нависла небезпека. Дивні істоти зустрічаються в темряві, а пройди трохи далі в ліс - і побачиш, що всі дерева лиш видимо живі, а насправді спалені з середини на попіл. Хто чинить таке лихо і як зарадити біді?.. Напружений динамічний сюжет пригодницької казки «Земля світлячків» занурить вас у вир таємничих, інколи навіть моторошних пригод, загадкових хитросплетінь і перетворень, обгорне чистою і ніжною любов'ю до світу добра. Вона триматиме в напрузі найнепосидючішого читача і змусить його «проковтнути» написане до останньої сторінки. Усі ми родом зі свого дитинства. Всі ми, нехай то буде в місті чи в селі, відкриваємо для себе незбагненно-таємничий світ природи.

Повість Віктора Близнеця «Звук павутинки», написана у 1970 році, змусила критику говорити про автора, як про одного з найяскравіших дитячих письменників України. Герой повісті - Льонька, навколишній світ якого населений незвичайними звуками, явищами, істотами: він бачить срібного чоловічка, який не боїться Сопухи, він чує звук павутинки, він дружить, як із живим, із собакою Рексом, що його давно вбив сусід Глипа. Розкриваючи язичницьке світобачення дитини, письменник проникає в таїну світової гармонії, в якій існує Льонька. Не втратив дитячої здатності бачити й розуміти цей світ і Льоньчин дорослий приятель Адаменко, або Адам. Смерть Адама (його вбиває променева хвороба) - як наслідок (чи кара) за досліди й створення «атомного сонця» - для Льоньки не лише страшна трагедія, а й урок спокути, прозріння, самозречення...

Віктор Близнець був дитячим письменником за природою свого таланту: він умів розглядати проблему «від початку», звертатися до найпершого значення слова й метафори, відкривати нове в давно знайомому. Звідси й закономірний інтерес до історії українського народу...

Читайте і завантажуйте повісті Віктора Близнеця: "Звук павутинки", "Земля світлячків". Також дивіться оповідання письменника: "Оленчине свято" та "Як гуси з'їли свитку".

"Раз ти розгорнув цю книжку — ти вже прохилив двері в нашу казку. Здрастуй, друже! Заходь, будь ласка!.. Ми завжди раді хорошим гостям. Але пробач, одійдем на хвилиночку вбік. Я мушу спитати тебе по секрету одну річ (щоб ніхто не чув): "Як ти ставишся до рудих? Так, так, до рудих і веснянкуватих?… Це для нас дуже важливо…" Ні, ні, я нічого не думаю, але, знаєш, трапляються іноді такі, що ото бігають за рудим хлопчиком або дівчинкою і дражняться противними голосами: «Рудий!», «Рудько!», «Пожежна команда!..» Але тепер я знаю, що ти не такий, що ти справжній молодець, і тебе спокійно можна вести у надзвичайну країну Ластовинію. Ходімо!.." (Всеволод Нестайко)

 

"Вася Глечик мріяв стати героєм. Але про це не знала жодна жива душа. Не те що в їхньому четвертому «Б», а взагалі у світі.
Бо якби хтось дізнався, сміху було б на всю школу. Ви ж погляньте тільки на Васю. Щуплявий, маленький. Шийка тоненька, вуха великі, від стовбурчені ще й окуляри на носі. Ні, на героя Вася не схожий. НІЯК. Валера Костенко, з яким Глечик сидів за однією партою, героєм стати не мріяв. Просто тому, що Валера героєм був. Височенький, стрункий, чорнявий, і в очах шмигляють швидкі бісики, які свідчать про те, що у Валериній голові весь час народжуються відчайдушні сміливі задуми – оббризкати водою дівчат, розбити у туалеті лампочку, закинути портфель товстуна Борі Бородянського на дерево абощо. Навіть забіяка й хуліган Ігор Горенко, який лупцював усіх у четвертому «Б», до Валери не чіплявся ніколи. І ябеда Люська Бабенчук ніколи на Валеру не «капала». Бо Валера був, як то кажуть, молоток! Вася дивився на Валеру із захопленням і щирою заздрістю. А Валера дивився на Васю поблажливо і трошечки зверхньо. Так, як дивляться у школі всі герої на всіх негероїв...." (Всеволод Нестайко)

 

У добірці надзвичайно цікавих і веселих казок для дітей від Всеволода Нестайка знайдете: "Про комарика Зюзю", "Пригоди близнят-козенят", "Олексій, Веселесик і Жарт-Птиця", "В Країні Сонячних Зайчиків", "Чарівне дзеркальце або Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків" та "В Країні Місячних Зайчиків".

"Дівчинку звали Ганнуся. Але змалечку всі називали її просто Нуся. Була вона білявенька, голубоока, кирпата й дуже симпатична. От бувають такі - не вельми, може, й гарні, але страшенно симпатичні. Глянеш - і губи самі розтягуються у привітну усмішку. Це вже, як то кажуть, од Бога - така симпатія. Симпатичні вони не лише на обличчя, а й за вдачею симпатичні - щирі, доброзичливі, усміхнені. Тому їх люди й люблять. Бо вони люблять людей і завжди намагаються покращити людям настрій. Тато навіть склав про свою доню такого віршика..." (Всеволод Нестайко)

 

"Котька давно мріяв про цікаві пригоди. Але пригоди, які чекали його на базі відпочинку «Бережок», йому й не снилися… "Котька - неголовний герой цієї книжки. Такі, як він, не бувають головними героями. Такі, як він, - це маси. Таких тисячі і мільйони… І не відмінник, і не двієчник. І не бешкетник, але й не тихоня. Як усі бігають на перерві по коридору, то й він бігає. Як усі галасують, то й він галасує. Як усі мовчать, то й він мовчить..." (Всеволод Нестайко)