Віктор Близнець був дитячим письменником за природою свого таланту: він умів розглядати проблему «від початку», звертатися до найпершого значення слова й метафори, відкривати нове в давно знайомому. Звідси й закономірний інтерес до історії українського народу...
"Оленчине свято" (Віктор Близнець) - добре оповідання про новорічне свято
"... Оленка згорнулась клубочком. І дивно їй: очі заплющені, а все видно. Бачить Оленка свій двір, і кучугури снігу, і перекинуті саночки. Ох і вредні санчата! Каталась Оленка з гірки, а вони взяли та й повернули у рівчак. Оленка упала. У валянці набилося снігу, і от маєш: болить горло...." (Віктор Близнець)
Віктор Близнець. "Як гуси з'їли свитку" (оповідання)
... Яка то радість - весняний льодохід! Та героєві цього оповідання не пощастило. Одне - що провалився у воду, а друге - що став посміховиськом для всієї школи. А з того, що було потім, уже все село сміялося.... Читайте оповідання Віктора Близнеця "Як гуси з'їли свитку".
""Готово?" — питає мене Захар Іванович. "Готово!" — відгукуюсь я і стрибаю на раму гарячого і волохатого від пилу "Білорусика". Захар Іванович пускає трактор. Машина тихенько вуркотить і котиться дорогою, за нами починає бігти, ворушитися трос, і я бачу: трос підіймається вгору, натягується в повітрі, немов струна; трактор наш гуде все важче й важче, а нам із скирти махають руками, сигналять: "Давай!.. Давайте! Протягуйте далі!" Десь там знизу, з того боку високої розкішної скирти, рушає і повзе вгору повна сітка соломи. Ми з дядьком тягнемо її на вершину обмолоченої гори, трос уже завис високо над землею і сліпучо виблискує на сонці. Я чую, як тоненько дзвенить натягнутий дріт, і мені знов згадується недавня пригода..." (Віктор Близнець)
П'ятикласниця Женя Цибулько намалювала на дошці огірок. Раптом її огірок ожив, покрутив хвостиком і захрюкав. З цього починається ціла низка пригод, смішних і несподіваних, про які з гумором розповідає Віктор Близнець у новій повісті «Женя і Синько». У творі цікаво переплетена правда й вигадка, діють реальні й казкові герої. Все це допомагає письменникові в невимушеній формі вести розмову про серйозні проблеми виховання дітей, про дванадцятилітніх хлопчиків і дівчаток, які живуть у великому індустріальному місті, про їхні стосунки з батьками і вчителями.
Лісові стовуси і тривуси живуть собі мирно й весело. Кожен робить ту справу, що йому найбільше до смаку: хтось вивчає політ кульбабкового насіння, хтось вирощує фантастичні дині, хтось колекціонує світлячків та усякі інші дивовижі, що світяться самі собою. Але над цією щасливою країною нависла небезпека. Дивні істоти зустрічаються в темряві, а пройди трохи далі в ліс - і побачиш, що всі дерева лиш видимо живі, а насправді спалені з середини на попіл. Хто чинить таке лихо і як зарадити біді?.. Напружений динамічний сюжет пригодницької казки «Земля світлячків» занурить вас у вир таємничих, інколи навіть моторошних пригод, загадкових хитросплетінь і перетворень, обгорне чистою і ніжною любов'ю до світу добра. Вона триматиме в напрузі найнепосидючішого читача і змусить його «проковтнути» написане до останньої сторінки. Усі ми родом зі свого дитинства. Всі ми, нехай то буде в місті чи в селі, відкриваємо для себе незбагненно-таємничий світ природи.
Повість Віктора Близнеця «Звук павутинки», написана у 1970 році, змусила критику говорити про автора, як про одного з найяскравіших дитячих письменників України. Герой повісті - Льонька, навколишній світ якого населений незвичайними звуками, явищами, істотами: він бачить срібного чоловічка, який не боїться Сопухи, він чує звук павутинки, він дружить, як із живим, із собакою Рексом, що його давно вбив сусід Глипа. Розкриваючи язичницьке світобачення дитини, письменник проникає в таїну світової гармонії, в якій існує Льонька. Не втратив дитячої здатності бачити й розуміти цей світ і Льоньчин дорослий приятель Адаменко, або Адам. Смерть Адама (його вбиває променева хвороба) - як наслідок (чи кара) за досліди й створення «атомного сонця» - для Льоньки не лише страшна трагедія, а й урок спокути, прозріння, самозречення...
Віктор Близнець, був безнадійним романтиком. З тих, чия зірка селянська душа з дитинства і отроцтва увібрала в себе вікову задуму розпростертих степів, та так і вклякла перед ними навіки, зачарована таїнством життя, в одвічному томлінні перед його неосяжністю й незбагненністю. Він інтуїтивно вгадував добре і зле начала в людині, замислювався над її суперечливою природою. Двокрила його проза, де реалістичне ощадне письмо непомітно наповнюється вигадкою, містифікацією - грою уяви. Близнецева фантастика - це та ж сама реальність, але піднята над землею до рівня можливостей нашого зору. До останніх днів своїх зберіг письменник чудесну здатність до наїву-подиву, часто затаєного, прихованого від ситого стороннього ока. Замислюючись над відмінністю світосприймання дитячого і дорослого, Віктор писав одному із своїх кореспондентів: «...людина з роками розгублює величезні, закладені самою природою багатства свого... фантастичного світу. А хто зумів зберегти, той щасливий. І хто більше збереже - надовше - той щасливіший». Він мав би бути щасливим...