Віктор Близнець. "Як гуси з'їли свитку" (оповідання)


Віктор Близнець, Як гуси з'їли свитку, оповідання, читати, завантажити

 

Віктор Близнець

ЯК ГУСИ З'ЇЛИ СВИТКУ

Оповідання

 

Завантажити повний текст твору (txt.zip)

Завантажити книгу у форматі djvu.zip

 

Не дають мені тепер проходу в селі. Коли йду в школу обов'язково вигляне із хати сусідка, язиката тіточка:
— Яке гарне пальтечко! — сплескує в долоні (і вміє ж отак прикинутися!).— А де стара свитка?
Ну що ти їй скажеш? Що гуси з'їли? Мовчки   тікаю   з   людських очей. Намагаюся проскочити не вулицею, а низом, попід городами,— може, думаю, нікого не зустріну. Та де там! В березі, на моє нещастя, теж когось носить. І чого до мене причепилися? Хіба я винний? Хочете, розкажу, як воно було...

 

Віктор Близнець, Як гуси з'їли свитку, оповідання, читати, завантажити


Школа наша стоїть над ставком. Прямо з вікна греблю видно. Від шкільного порога до ставу — крута стежина. Взимку добряча виходить ковзанка. Сядеш на портфель і летиш з вітерцем аж на лід. А вчителі нарікають: «Не ставок —просто біда!» Це тому, що ніяким дзвоником хлопців не докличешся. Як почнуть у битки грати, дрючком у клас не заженеш.
І ось прийшла в село рання весна. Заглянула в школу, пустила поміж партами сонячних зайчиків, стала підмовляти: «Ходіть, хлопці, на вулицю!» А тут ще після уроків хтось кинув:
— Льодохід починається!
Звісна річ, усі повалили до ставу. Біжимо юрбою, мокрий сніг бризками розлітається. А сміху, а галасу скільки — ніби зграя шпаків налетіла!
Збилися на греблі, дивимось: вода піднялася, розколола кригу, і попливли по ставу білі острівці.
— Чорноморці, на кораблі! — войовниче крикнув мій друг Грицько і перший з палицею в руках стрибнув на крижину; крижина захиталася, трохи накренилася, але капітан міцно стояв на ногах і правив у «відкрите море».
Дівчата аж заніміли від страху.
— Боїтеся, заячі душі?! — засміявся я.— Ану, подивіться, як справжній чорноморець плаває!
Вибрав я крижину, яка менша, розігнався і — плиг на неї! Торох! — розкололася крижина. Шубовсть! — ляснуло по воді.
— Рятуйте! Тон-не! — різонув по серцю дівчачий вереск.

 

Віктор Близнець, Як гуси з'їли свитку, оповідання, читати, завантажити


А я сам не розумію, що роблю. Мов очманілий, борсаюсь у воді, ухкаю на весь берег і так скажено гребу, наче я не в ставок, а в казан з окропом звалився.
— Ставай, там же мілко! — кричать з греблі,
Хвицьнув ногами — дійсно, щось тверде. Випростався і очам своїм не повірив: чи ба, води і до пояса немає. То виходить, я на мілині пірнув?! Дівчата, що тільки-но звали на поміч, аж залящали від сміху. А я чомусь загигикав. Хоч, правда, і не дуже смішно було — від крижаної  купелі трясло  мене, як у лихоманці.
Вибрався на берег, а з одежі вода дзюркотом ллється. Старенька свитина (мати з своєї ватянки перешила) обвисла, давить мене до землі.
— Капітан з розбитого корита! — чмихнув хтось за спиною.
— Ану, цить, дурносміх! — заступився Грицько. Він допоміг мені перевзутися.
— Пішли,— каже,— до нас. Обсохнеш на печі, а тоді — додому.
Що то друг — завжди виручить! Ну, уявіть собі: причвалаю я мокрий, як курка, до своєї хати. Покажусь на материні очі... О, буде грому на все село! Я вже зібрався йти за Грицьком, коли раптом:
— Ти куди, окаянна душа?! Ану вертай, зараз же вертай, кажу тобі!
Мати! Біжить з лозинякою! І який базіка сказав?
Як   вперіщила   ненька мене   по мокрій спині — вода цвіркнула на всі боки. А я ні з місця, наче  примерз до землі.
— Марш   додому,   мучителю мій!
Гнала   по   селу   та  все хрестила.
— Ось тобі, щоб на лід не бігав! — хльось по ногах.— Ось тобі, щоб одежину беріг! — трісь межи плечі.— Ось тобі, щоб матері слухався! — стьоб нижче пояса.
Втлумачувала ненька науку щиросердо.
А мені що? Свитка товста, на ваті, до тіла материнське хрещення не пристає. Спочатку, як хльоскала, тільки бризки летіли, але швидко стало підмерзати, і лозина почала відскакувати, наче лупили нею по дерев'яній діжці.
Поки ми дістались до свого двору (а це -далеченько), свитка моя геть задубіла. Рукава трубами стирчать. Ні зігнутися, ні повернутися — отака біда. З носа у мене капає, а щоб витерти — ніяк не дістану.
Бачить мати, як я мучуся, кричить:
— Скидай свитку!
І радий скинути, так мене наче зв'язали. Посинів увесь, дрижаки хапаю. Ох, і набралась мати мороки, поки витрусила мене з льодяної одежі. Спересердя кинула свитку на тин:
— Хай вимерзне надворі. Куди ж її в хату?

 

Віктор Близнець, Як гуси з'їли свитку, оповідання, читати, завантажити
 

А мене на піч загнала. Наступного дня в школу не пішов — посоромився материне пальто одягати. Гріюсь на теплій черені, а сам думаю: «Воно й добре вийшло — хоч арифметики здихався». Сиджу день, другий. Знічев'я, поки свитка підсихає, по стінах зиркаю. Якраз проти печі — портрет старшого брата. Він у нас військовий льотчик, лейтенант. Дивиться на мене з докором: «Осоромився, капітане? Тепер відлежуєшся? »
А я думаю: і що в моєму братові особливого? Здається, такий же хлопчак був, як і всі, а зараз літає десь аж за хмарами, мати подяки від командування одержує. Мовляв, хороброго сина виростила.
Раптом чую, ніби гуси ґелґочуть. То мені, думаю, почало ввижатися. Накрив голову подушкою, а гусиний лемент і крізь подушку добирається. Я вже злякався: мабуть, від корабельної аварії світ мені замакітрився...
Сів я на лавці знесилений, тяжко віддихуюсь. І знову — гусиний гел-гіт! Ще голосніший! Чую, ніби надворі, біля тину клята птиця товчеться. Глянув у вікно і остовпів: сусідчині гуси мою свитку їдять! Насунули у двір хмарою, скубуть вату і несуть у сарай. Кубла мостять — не інакше!

 

Віктор Близнець, Як гуси з'їли свитку, оповідання, читати, завантажити
 

Вибіг я на двір, за палицю:
— Гиля, бусурмани!
Кинувся до свитки — одні рубці залишилися! Пропала моя свитка ні за цапову душу!
Тут я зовсім зажурився. Чесно кажучи, дуже закортіло мені в школу. Навіть арифметика здалася не такою вже нудною. А до того ж — весна, сонечко припікає, Грицько з ватагою, певно, аж до Чорної скелі подався. І я причепився до матері:
— Пошийте пальто. Скоріше пошийте.

Віктор Близнець, Як гуси з'їли свитку, оповідання, читати, завантажити
 

Розпорола мати стару братову шинель. Хороше вийшло пальто, майже льотчицьке. І побіг я, весело підстрибуючи, до школи. І все було б добре, коли б не рознеслася по селу чутка про злочинство гусей. Не дають тепер мені проходу. Кожен перепитує: «Чи то правда, що гуси твою свитку з'їли?»
А хіба я винний?

За матеріалами: Віктор Близнець. "Як гуси з'їли свитку". Художник В. Губенко. Київ, видавництво «Веселка», 1972, 18 с.

 

 

Більше творів Віктора Близнеця на нашому сайті:
 
Віктор Близнець, життєпис, твори
Віктор Близнець був дитячим письменником за природою свого таланту: він умів розглядати проблему «від початку», звертатися до найпершого значення слова й метафори, відкривати нове в давно знайомому. Звідси й закономірний інтерес до історії українського народу... Читайте і завантажуйте повісті Віктора Близнеця: "Звук павутинки", "Земля світлячків", "Женя і Синько". Також дивіться оповідання письменника: "Оленчине свято" та "Як гуси з'їли свитку".

 

Більше оповідань про зиму на "Малій Сторінці":

Зимові оповідання для дітей

Зимові оповідання для дітей, оповідання про зиму, оповідання про новий рік, оповідання про різдвоУ цьому розділі пропонуємо почитати гарні оповідання для діточок про зиму, про свято Нового року та Різдвяні свята від наших сучасних авторів та класиків української літератури: Василя Сухомлинського, Олени Пчілки, Івана Багмута, Ярослава Стельмаха, Віктора Близнеця, Пилипа Бабанського, Остапа Вишні, Петра Короля, Галини Демченко, Олександра Копиленка, Олега Буценя, Андрія Бондарчука, Віктора Васильчука, Анатолія Давидова, Наталі Забіли, Івана Сенченка, Василя Струтинського, Василя Скуратівського, Івана Малковича. 


Останні коментарі до сторінки
«Віктор Близнець. "Як гуси з’їли свитку" (оповідання)»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми