"Мале кошеня прокинулося рано. А розбудило його буркотіння у власному животику. Малюк дуже зголоднів і не міг заснути. Бабці Христі в хаті вже не було. "Мабуть, бабуся пішла до корівки Квітки і незабаром прийде з повним цеберцем молока," – муркнуло кошеня собі під носик, перекрутилося на лежанці і заплющило оченята. Та буркотіння в животі не вщухало, а навпаки, гуркало, наче грім у небі. "Де ж забарилася бабуся з молоком?" – кошеня стрибнуло з лежанки на підлогу і вперлося носиком прямісінько в двері, що вели на вулицю. Дверцята відчинилися. Кошеня висунуло спочатку ніс. Щось його щипнуло. То був морозець. Малюк визирнув з хатини і не повірив своїм очам – двір побілів. Випав перший сніг. Усю зиму на нього чекали, та зима була занадто теплою. І лише на початку весни вона на прощання застелила село білою ковдрою..." (Ксенія Бондаренко)
"На початку березня сніг ще не встиг розтанути повністю. Усюди були калюжі, а там де колись були снігові замети, сніг тримався. І як сонячні промені його не надкушували, він вперто лежав і не щезав. Пташки дзеленчали, кури вийшли з курника й сварливо порсалися на городі в землі. Качок було не впізнати. Замурзані, в болоті, вони неквапливо, але радісно перекочувалися з однієї калюжі в іншу. Кіт сидів на даху курника й ловив вусами перше весняне тепло. Оля спостерігала з вікна. Вона дуже хотіла вийти на вулицю, взути чоботи й пострибати разом з качками в калюжах. Але дівчинка захворіла й мама не дозволила їй. Тому Олі тільки й залишалося пити малиновий чай та дивитися у вікно. Раптом вона побачила, як мама побігла до сараю. Довгий час матуся не виходила звідти. Оля почала хвилюватися чи все гаразд. Вона вже одягалася, щоб побігти до матусі, та мама вийшла на вулицю і радо усміхалася. Щось гукнула Олі, але півень так голосно закукурікав, що Оля нічого не розчула..." (Ксенія Бондаренко)
"Їжачок міцно спав і снився йому зелений ліс, густі кущі з ягідками, товстелезні гриби з широкими капелюхами, теплий солодкий дощик, дзвінкий спів пташок. А сам він гойдався на пухкій хмаринці та хрумотів кислицею. Раптом щось гучно вдарило… Раз, два, три … Їжачок прокинувся розплющив одне око, друге. Літній яскравий сон розвіявся, в хатинці була тиша. Вогонь в печі ліниво тріскотів та ледь мерехтів. Їжак поглядом обвів кімнату. Віконце біліло зимовими візерунками. Морозець його щедро розмалював. Навіть не було видно, що відбувається в лісі. Віхола посмикала спочатку двері, намагалася відчинити їх, потім постукала в шибку вікна. Кілька сніжинок залетіли, мов дві голубки й враз заплакали маленькими краплинками. Їжачок подумав, що йому наснилося гупання, перекотився на інший бік і заплющив оченята… «Гуп, гуп, гуп, гуп!» – знову було чути глухе гупання з глиби лісу..." (Ксенія Бондаренко)
"Даринка йшла за дідом по стежинці, яку він розчищав від снігу. Йшли ближче до лісу. Був місяць лютий. Недаремно він отримав таку назву. Зима наче відчувала, що ґаздує останні дні і незабаром поступиться весні. Тому вона накидала снігу так багато, що дерева загорнулися в нього, немов в пухові хустки. Було занадто холодно. Дівчинка одяглася тепло, та мороз в'їдався в одяг і починав дошкуляти і кусати. Щічки одразу розчервонілися, мов стиглі осінні яблука, а вії вбралися в біле пір' ячко від морозу. Даринка вже хотіла кликати діда додому, бо її ніжки пекли й просили тепла. Та вона мала допомогти дідусеві. Там, в лісі, пташки та дрібна звіринка потребували людської допомоги. Ягідки і насінинки заховалися глибоко в снігу. Останні дні хурделило безперестанку, а поле, село та ліс замело. У пташок навіть не було можливості вилетіти у пошуках їжі. Дідусь набив торбину горіхами, насипав зерна, налив гарячої води в пляшку. Вони йшли в знайоме місце. Місце, яке добре знали лісові друзі. Годівнички, мов гойдалки, кружляли, закликаючи до себе." (Ксенія Бондаренко)
Гарне й миле оповідання.