На відео: Ксенія Бондаренко. Аудіоказка "Зимова пригода".
Ксенія Бондаренко
ЗИМОВА ПРИГОДА
Їжачок міцно спав і снився йому зелений ліс, густі кущі з ягідками, товстелезні гриби з широкими капелюхами, теплий солодкий дощик, дзвінкий спів пташок. А сам він гойдався на пухкій хмаринці та хрумотів кислицею.
Раптом щось гучно вдарило… Раз, два, три … Їжачок прокинувся розплющив одне око, друге. Літній яскравий сон розвіявся, в хатинці була тиша. Вогонь в печі ліниво тріскотів та ледь мерехтів. Їжак поглядом обвів кімнату. Віконце біліло зимовими візерунками. Морозець його щедро розмалював. Навіть не було видно, що відбувається в лісі. Віхола посмикала спочатку двері, намагалася відчинити їх, потім постукала в шибку вікна. Кілька сніжинок залетіли, мов дві голубки й враз заплакали маленькими краплинками. Їжачок подумав, що йому наснилося гупання, перекотився на інший бік і заплющив оченята… «Гуп, гуп, гуп, гуп!» – знову було чути глухе гупання з глиби лісу.
– Цікаво, що це? Навколо повно снігу, майже всі звірі сплять. Може вітер… – подумав їжачок. Він намагався ще деякий час повернутися до свого сну.
Тиша. Їжачок знову сів на хмаринку і вона закружляла, закружляла і понесла його в літо. Заснув.
– Ой, ой, допоможіть – писклявий голосок з лісу знову розбудив їжака.
– Що ж трапилося ? Хто плаче? – їжаченя протерло лапками сонні маленькі очки. Звіринка одягла шкарпетки, кожушину, рукавички, взула чоботи. – Треба подивитися, може хтось потрапив в халепу і йому потрібна допомога.
Їжачок взяв за мотузку санчата й потягнув їх за собою. Лишень він відчинив двері, як нетерпляча віхола одразу залетіла в хату й жбурнула на ліжко снігову ковдру. На вулиці було морозно і їжачок захотів повернутися додому. Та вітер знову приніс на своїх крилах чийсь плач. Їжак сів на санчата й скотився.
– Мені страшно… Допоможіть … – вже чітко почув їжак.
Йшов густий сніг і далі санчат нічого не було видно. Їжак примружив очки. Десь вдалечині лежало щось невеличке й тріпотіло чи то крильцями, чи то лапками. Їжак чимдуж побіг своїми маленькими прудкими ніжками. Вітер дмухав йому в ніс, кидався снігом, намагався повернути додому. Та тваринка попри все вперто бігла на допомогу. Їжак заплющив очі, бо сніг нещадно заліплював їх та біг вже навмання. Раптом їжачок зачепився за щось м’яке і впав прямісінько в замет.
– Ой, обережніше! Боляче! – хтось запищав під ним. Їжаченя розплющило очки і побачило малесеньку ялиночку. – Злізай скоріше, бо розплющиш мене. Який же ти колючий!
– Це ти плакала? – здивовано запитав їжак. – Я думав, що якась тваринка в біді. Чому ти лежиш тут?
– Під сокиру потрапила. Та не сподобалася, бо маленька та не надто пухнаста. Зрубали й лишили тут. У людей свято, от і зрубують ялиночки та забирають додому, аби прикрасити свої оселі. А потім… а потім … потім викидають. – гірко заплакала ялинка.
Їжачок нічого не відповів. Він обережно взяв ялиночку, обтрусив сніжок, загорнув її у свій кожух, поклав на санчата й потягнув нагору, додому. Вдома він знайшов горщик та насипав туди землі. Ялиночка зручно вмостилася в горщику й попила водички. Всю зиму вона співала їжачку колискові, а він міцно й солодко спав. А коли прокинувся навесні, то побачив пухнасту ялинку. Вона підросла й не вміщалася в горщику. Лише терпляче чекала, коли прокинеться її рятівник. Їжачок посадив ялиночку біля своєї хатинки. Вони були справжніми друзями. Ялинка виросла розлога й височенна. Влітку захищала хатинку їжака від спекотливого сонечка, а взимку від вітру та завірюхи.
Матеріали люб'язно надіслані авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
"Народилася я на Одещині, де й мешкаю зараз. Маю двох діточок. Писати дитячі вірші почала несподівано для себе. Перший віршик з'явився в серпні 2020 року, а вже через два місяці віршиків назбиралося на цілу збірку. Тому разом з читачами було вирішено видати збірку дитячих віршів для дорослих і маленьких під назвою "Веселе подвір'я". Радітиму, якщо малятам сподобаються мої твори." (Ксенія Бондаренко)