Наталя Забіла. "Ясоччина книжка" (збірка оповідань для дітей)

 

 

 

 

Наталя Забіла

ЯСОЧЧИНА КНИЖКА

(збірка оповідань для дітей)

 

Завантажити  текст книги Наталі Забіли "Ясоччина книжка" (txt.zip)

 

 

ЯСОЧЧИН САДОК

 

За вікном сьогодні вітер, вітер — аж в кімнаті чути, як гуде. В дитсадок давно пішли всі діти, а маленька Ясочка не йде.
Наша Яся нині трохи хвора, все кахика й носик витира. Застудилась, мабуть, Яся вчора, як ліпила бабу дітвора.
На роботу вже поїхав тато, мама вийшла — й довго щось не чуть...
Може, Яся буде сумувати? Може, слізки рясно потечуть? Ні! Ясюня не така вдалася! — в неї досить іграшок, ляльок. У своїй кімнаті наша Яся улаштує власний дитсадок.
Діти будуть — лялька, та ведмедик, та конячка сіра без сідла, і собачка Бум, така кумедна, що угору вухо підвела.
Ще Ясюня посадила й кішку. А вона стрибнула у куток!..
— Ну й сиди собі сама під ліжком, не візьму тебе у дитсадок!

 

От усі в кутку біля канапи посідали.
— Тихо, не шуміть! А чому в ведмедя чорні лапи? Мабуть, вранці їх забув помить? Зараз я будинок вам збудую із великих татових книжок і обідом добрим нагодую — дам цукерки вам і пиріжок... А тоді візьму цікаву книжку, покажу своє знайоме «о»!
Яся певна, що ведмедик Мишка хоче знати літери давно.
Потім Яся хусточку розстеле на вовнянім теплім килимку.
— Ну, лягайте, діточки, в постелю! Так і ми спимо у дитсадку!
У куточку сплять слухняні діти: і ведмедик з лялькою, і кінь.
За віконцем виє вітер, вітер, а в кімнаті тиша і теплінь. От і мама двері відчинила і на руки Ясю підійма.
— Ой, яка ж у мене доня мила, що так добре грається сама!

 

 

* * * * * * * * * * * * * * * *

 

 

 

ЛАСТІВКИ

 

 

 

* * * * * * * * * * * * * * * *

 

 

 

І В ЯСОЧКИ Є ГРЯДКА!

 

 

 

* * * * * * * * * * * * * * * *

 

 

 

ЯСОЧКА НА РІЧЦІ

 

Блись та блись на сонці наша річка, повилась крізь луки запашні. А яка ж тепленька в ній водичка! І пісок м'яке-сенький на дні.
Поспішає радісно малеча, цвірінчить на березі щодня. Вітерець цілує щічки й плечі і біжить по хвилях навмання.

Поскидали трусики і плаття, пострибали в воду малюки.
Ой, і любо ж, весело плескатись у струмочках тихої ріки!
Тут і наша Ясочка голенька. А навколо — рибок табунці! Хоче рибку захопити в жменьку, та ніяк не вдержить у руці...
Всі забули про Юрка малого — він сидить один на бережку.
Бачить — що це дивиться на нього крізь рясну зелену осоку?.. Та страшне, зелене... й просто суне... Та от-от на хлопчика плигне!
Як гукне Юрасик до Ясюні:
— Ясю, Ясю! Глянь, яке страшне!
А Ясюня звіра не злякалась, замахнулась:
— Геть, зелений звір!
Подивилась жаба. Здивувалась. Та й плигнула в воду під кушир.

 

* * *

Якби ви прийшли сюди, до Ясі, в наш зелений сонячний садок,— ціла зграйка зразу б тут зійшлася сміхотливих радісних діток.
І, напевне, ви почули б миттю про Ясюню, жваву та метку, як вона прогнала те страхіття, що дітей ляка на бережку.

 

 

 

* * * * * * * * * * * * * * * *

 

 

 

ОЛІВЕЦЬ-МАЛЮВЕЦЬ

 

Взяла Яся олівець, олівець-малювець.
Сіла Яся біля столу, розгорнула папірець:
— Треба тут намалювати отаку здорову хату! Вікна. Дах. Димар на нім. З димаря — великий дим!
Ось травичка. Ось доріжка. Ось дитинка. Ручки. Ніжки. Ротик. Носик. Голова. І волосся — як трава!
Ось на небі сяє сонце. Довгі промені ясні... А в сторонці під віконцем квітнуть квіти запашні.
У дитинки є спідничка, а на ніжках черевички. Ще їй кошика зроби — піде ляля по гриби.
Ліс такий густий, кошлатий, і дерев у нім багато: все ялинки та дубки. Як щітки, стирчать гілки.
А під кожним під дубочком два грибочки, три грибочки, ось чотири, ось і п'ять... Вже нема де малювать!
Враз на сонце, як примара, налетіла чорна хмара, чорна-чорна, наче дим...
Ось і блискавка!
І грім!
І полився з хмари дощик на грибочки, на дубочки, на ялинку, на хатинку, на малесеньку дитинку, на волоссячко, на кошик, ллється дощик, дощик, дощик, ллється швидко, швидко, швидко!
І нічого вже не видко!
— Що ж ти, Ясю, наробила?
Зачорнила весь папір. І протерла, і продерла, і пробила аж до дір!.. Яся каже.
— Ай-ай-я! Яся каже.
— Це не я! Це такий вже олівець, олівець-малювець!

 

 

* * * * * * * * * * * * * * * *

 

 

 

ПО ГОРІХИ

 

Шерехате і ворсисте, та розлоге, та густе зап'яло ліщину листя, мов убрання золоте.
А під листям тихо-тихо на тоненьких гілочках причаїлися горіхи у зелених кожушках.
Ой, горіхи! Не сховатись, хоронись не хоронись, як наскочим ми, малята, в мовчазний осінній ліс! Затремтить ліщина сміхом, різнобарвно зацвіте... Не сховаються горіхи попід листя золоте!
— Ой, поглянь, які хороші!
Та усе по два, по три!
Лесь — у шапку...
Майя — в кошик...
От привілля дітворі!
Юра тягне повну торбу, Тася в пелену збира... Сонце тихо суне вгору. Вже й обідати пора!
От малеча вся зійшлася, повні кошики в руках. Тільки де ж це наша Яся, метушлива та метка?
Зоховавшися під гілку, у густім чагарнику, Яся дивиться на білку, що мелькає на дубку.
Яся стиха ледве диха; ворухнутися — біда!..
А звірок гризе горіхи, ще й шкарлупку викида.
Стриб на гілку, вигне спинку, розкошлатить довгий хвіст, та з ліщинки — на ліщинку, та з-під листячка — під лист! І така ж мала та спритна, та забавна, та прудка!..
Час минає непомітно — все б дивилась на звірка!
Тільки чути — кличуть Ясю. Підвелася — білка стриб! Вмить метнулась, подалася в лісовий зелений глиб.
А до Ясі діти з сміхом:
— Що ж ти, Ясочко, сама? Ну, а де ж твої горіхи? А горіхів і нема!..
— Ах ти ж, білко — сіра спинко! Що ж ти Ясю підвела? Через тебе цю торбинку я порожню принесла!
Та не журиться маленька, бо у неї друзі є: кожен з них горіхів жменьку нашій Ясочці дає!

 

 

* * * * * * * * * * * * * * * *

 

 

 

ВЕДМЕДИКОВА ХАТКА

 

Пухнастий та білесенький засипав все сніжок. Біжить малеча весело в засніжений садок.
З лопатами, з санчатами працює дітвора.
— Збудуєм з снігу хату ми посеред двора! Качають сніг, втрамбовують,— робота аж кипить. Ось
хатка вже й збудована.
— А хто в ній буде жить?
Малесенькими ніжками вгрузаючи в сніжку, іде-бреде доріжкою Ясюня по садку. А на руках у Ясочки найкраща із цяцьок — ведмедик волохатенький, закутаний в платок.
— Диви, який будиночок! Як чисто й гарно тут! В таких хатках на півночі і люди теж живуть.
На півночі ведмеді є в печерах із крижин... З тюленями кумедними вітаються моржі...
— Як гарно тут, ведмедику, у хатці сніговій! Залазь мерщій всередину, сиди собі й радій!
В хатиночці білесенькій сидить малий ведмідь. Малеча радо й весело навколо гомонить.
Набігались, награлися. Ну, годі вже гулять!
Прийшла додому Ясочка. Лягає Яся спать,— і раптом в плач:
— Ой, лишенько! Ну, що робить тепер?! Забула в хатці Мишку я, і, мабуть, він замерз!
Не плач, не бійся, Ясочко: у хутрі Мишка твій! Нічого з ним не трапиться в хатинці сніговій!
Синіє ніч доріжкою, з віконних оболон. Дрімає Яся в ліжкові, і сниться Ясі сон.
...Ідуть моржі з тюленями по синьому льоду. З північними оленями ведмеді білі йдуть. Несуть дарунки й ласощі ведмедику вони...
Ой, сняться, сняться Ясочці такі солодкі сни!
Синіє ніч морозяна з віконних оболон. Нічим не потривожена в кімнаті тиша й сон.
Уранці встане Ясочка та й вибіжить на сніг:
— А може, Мишка ласощів для мене приберіг?!

 

 

* * * * * * * * * * * * * * * *

 

 

 

ЯСОЧКА НА СВЯТІ

 

Свято, свято!
Сонце і травичка. В місті тепло й радісно — весна!
Наша Яся зовсім невеличка, та на свято піде і вона. На голівці в неї гарна стрічка, як вогонь, червона та ясна.
Свято,свято! Сонце і травичка!
Перше травня!
Радісно. Весна!
Вийшла Яся з мамою на площу. Ой, людей!.. Ідуть з усіх кінців... Теплий вітер прапори полоще. І оркестри!.. Й злива голосів!..
Ось ідуть війська. Кіннота скаче, і гримучий танк за танком мчить...
Щоб мала усе могла побачить, мама Ясю держить на плечі.
Бачить Яся, як з усіх заводів лавами ідуть робітники, що працюють славно, всім на подив, а тому й пісні такі дзвінкі.
І говорить мама Ясі стиха:
— В нас сьогодні свято, співи й сміх. А в чужих країнах — сльози й лихо для таких, як ти, діток малих.
На панів працюють там трудящі, голодно і холодно живуть і за те, щоб жити стало краще, проти панства боротьбу ведуть.
І настане час, як в цілім світі зможуть всі на свято вільно йти. Будуть скрізь тоді маленькі діти так радіти й тішитись, як ти.
Місто радо прапорами має. Розіллявся спів на всі кінці.
З усіма і Ясочка співає, і у неї в ручках прапорці!

За матеріалами: Наталя Забіла. "Ясоччина книжка". Оповідання. Художник Адель Гілевич. Видавництво "Веселка", 1976 р., 35 с.

 

 

 

На відео: аудіокнига "Ясоччина книжка". «Ясоччина книжка» — цикл віршованих оповідань Наталі Забіли, виданий 1934 окремою книгою. Це одна з найкраших дитячих книг письменниці. «Ясоччину книжку» літературознавці характеризують як одну із вершин української дитячої літератури.​

 

 

Дивіться також інші твори Наталі Забіли на нашому сайті:

Вірші Наталі Забіли для дітей

Притаманне їй уміння просто і невимушено розмовляти з дітьми, не сюсюкаючи, не присідаючи навпопічки, знання психології малят, уміння писати зрозуміло й цікаво, лірично й серйозно, подаючи одночасно потрібну інформацію та виховуючи найкращі людські якості, залишають її твори актуальними й досьогодні.

 

 

 

 

 

Віршовані казки Наталі Забіли

Добірка казочок для дітей від Наталі Забіли: "Хатинка на ялинці", "Рукавичка", "Сорока-білобока", "Гуси-лебеді", "Черевик, соломинка та булька", "Лисиця та рак", "Зайчикова хатка", "Плискачик", "Вовк і Козлята", "Корінці та вершки", "Два морози", "Снігуронька".

 

 

 

 

 

 

Казка для дітей "Біла шубка" (Наталя Забіла)

"Біла шубка" Наталі Забіли  - казка про хвалькуватого зайчика.

 

 

 

Наталя Забіла, "Весела абетка" - вірші у картинках