Анатолій Іванович Григорук — один із найулюбленіших дитячіх письменників сучасності. Понад півстоліття він працює у дитячій літературі. Розмаїття жанрів, у яких Анатолій Іванович виявляє свій надзвичайний талант і майстерність, вражає: це - лірична поезія, сюжетний вірш, оповідка художня і оповідка науково-пізнавальна, казка, переклади й переспіви зарубіжної поезії (як авторської, так і фольклору) та прози, перекази фольклорних казок. Анатолій Григорук — автор понад двох десятків книжок для дітей. Його художнє слово торкає серця маленьких читачів, відкриває перед ними світ і допомагає знайти у світі своє місце. Усі його твори належать до золотої скарбниці української дитячої літератури. (За Оксаною Кротюк)
------------------------------
"Під самісінький Новий рік у господі в Діда Мороза об'явилися миші. "От лихо! — занепокоївся Дід Мороз. — Це ж вони до крихточки з'їдять наготовлені для дітей гостинці!" Узяв Дід Мороз лантуха з подарунками і, охкаючи від натуги та крекчучи, примостив його на футлярі великого, мало не під стелю, годинника. Цілу ніч годинник сердито ворушив стрілками, махав погрозливо маятником і тримав напоготові проти крадіїв дві важкенні гирі. «Тік-так! Тік-так! Бом-бом-бом! Хто підступиться до мене, той поплатиться хвостом. Бом!» — басовито застерігав він..." (Анатолій Григорук)
------------------------------
"Є на Черкащині село Моринці. Воно, можна сказати, нічим особливим не примітне: таких мальовничих сіл у нас не сотні — тисячі. Тим часом про нього знають не тільки повсюди в Україні, а й далеко, далеко за її межами. Адже в Моринцях народився наш великий поет і художник Тарас Шевченко. Тарасові батьки були безправні кріпаки. Вони жили у великій нужді, тяжко працювали на жорстокого ненаситного пана. І хатина їхня була тісна, підсліпувата, кособока, під обшарпаною вітрами солом'яною стріхою. Але це рідне обійстя лишилось для Шевченка найдорожчим місцем на землі. Бо тут він з'явився на білий світ, тут маленьким немовлятком спав у лозяній колисочці, тут зіп'явсь на ніжки і вперше вимовив наймиліше слово «мама»... Тарасикові ще не виповнилось і двох рочків, як батьки переїхали до сусіднього села — Керелівки. І вже в Керелівці хлопчик прожив майже чотирнадцять літ. На все життя зберіг Шевченко найтеплішу пам'ять про рідні батьківські пороги..." (Анатолій Григорук)
"Ти, мабуть, не раз чув такі вислови, як "українська мова", "українська пісня", "український одяг", "українські страви"... Усе це створено тільки нами, українцями. Це, власне, те що відрізняє нас від інших народів на землі. Давня українська хата теж, можна сказати, помешкання особливе. Де було багато лісу, її будували з дерева. В інших краях — із глини. А дах покривали або тоненькими дощечками — дранкою чи ґонтом, або ж ушивали соломою. Глиняні хати і ззовні, і зсередини білили. А багато хто, шануючи красу, ще й розписував барвистими квітами. Долівку теж робили глиняною. І в літню пору вистеляли пахучим зіллям. Вікна в українській хаті були невеличкі, найчастіше — в одну шибку. Заможніші люди склили їх гутним* склом. А бідніші запинали бичачим міхуром, крізь який денне світло ледь-ледь пробивалося..." (Анатолій Григорук)
"Щодня по обіді Павлусь вибігав за ворота, щоб не проґавити поштаря діда Нестора. Забачивши його, Павлусь ще здалека гукав: "Здрастуйте! А мені лист є?" Дід Нестор неквапом прилаштовував на носі старі, зв’язані ниточкою окуляри. А тоді лівою рукою, бо праву йому ще у війну побило, починав перебирати пошту. Довгенько перебирав. А сам поверх окулярів лукаво поглядав на Павлуся. "Тимошик я! – нетерпеливо нагадував Павлусь. – Хіба ви забули?" "Тимошикові цього разу є," – нарешті казав поштар і, бувало, простягав зразу аж два конверти. Павлусь хапав їх. Роздивлявся марки. Ще й нюхав. І пахли йому ті листи далекою заморською країною. Навіть самим татом пахли. Тата вже давненько як дома нема. Він поїхав на заробітки. Павлусь за ним дуже скучає. І як одержить листа, то вже так радіє, що аж підстрибує. Спершу тато часто писав. А це щось від нього – ані вісточки. Дарма Павлусь вибігає за ворота стрічати поштаря. Дід Нестор тільки рукою махне. «Потерпи ще трохи, пишуть тобі», – скаже підбадьорливо. І йде далі..." (Анатолій Григорук)
ЗМІСТ КНИГИ:
І з посміху люди бувають
Той ще не музика, хто в дудку дме
Хто міняє, той нічого не має
Знає кіт, чиє сало з’їв
Коваль клепле, поки тепле
Молодець проти овець
Хочеш бути щасливим, не будь лінивим
Куди вітрець, туди й розумець
З курми лягай, з півнями вставай
Скільки злодюзі не красти, не мине він напасті
Де дуби, там і гриби
В гурті й пісня в лад іде
Чим хата багата
"Визолотило сонце лани. Скрізь розпросторився густий гарячий дух стиглої пашні. Денисків тато і днює й ночує в полі. Він у комбайнерів за бригадира, і роботи в нього у жнив’яний час — непочатий край. Дениско так, бува, скучить за татом, що більше й витерпіти несила. Тож відпроситься в домашніх, осідлає замість коня довгу лозину — й біжка на лан. Перетне ріденький лісок, за ним ярок та смугу колючої стерні, і вже ось він, у кабіні татового комбайна, що пливе по безмежному жовтому морю. "Це добре, що ти підсобити прийшов, — пригладжує Денискові непокірного чубчика тато. — Тут, брат, поспішати треба, бо не той урожай, що в полі, а той, що в коморі. Як думаєш, упораємо за сьогодні цей лан?.." (Анатолій Григорук)
"Бабусина прем'єра", "Відро води", "Дивовижні імена", "Історія з маминим чоботом", "Квіточка", "Коли по хаті ходять пироги?", "Кортячка", "Нещасливий день", "Поросятко на ім’я Кабасик", "Ремчик", "Савоччин день свободи", "Скарб Антончика Монте-Крісто", "Сопілонька з калиноньки, ясенове денце", "Чарівна паличка", "Чепурунчик", "Чий песик?", "Чого в Діда Мороза борода із кудельки", "Хлопчик та білочка", "Хочеш бути щасливим, не будь лінивим", "Як стати чарівником" - дитячі оповідання Анатолія Григорука.
"Ішов Дениско з дідусем повз крамницю. А там у вітрині стільки іграшок, що просто очі розбігаються!
— Дідуню,— став благати Дениско.— Купи мені дудочку. Я про неї все життя мрію.
Денисків дідусь — добра душа, внукові не відмовить. От і купив..."(Анатолій Григорук)
"У розташованому просто неба басейні був дельфінарій. Одним боком він виходив безпосередньо в море. Але між ним і морем стояла висока дротяна сітка. Свіжа морська вода попадала в дельфінарій без будь-яких перешкод. А от дельфінам вибратися за його межі було зась. Час від часу вони наближались до сітки, тицялися в неї носами й, присмирнілі, відпливали геть. Два роки тому дельфінів, ще зовсім жовторотих, довірливо юних, виловили неводами біля рідної їм Сердолікової бухти й помістили в цій тісний бетонній в’язниці. Тут їм довелося пройти сувору школу муштри. Тут двоє з них не витримали неволі й загинули. А п’ятеро потроху призвичаїлись і стали підневільними артистами..." (Анатолій Григорук)
"У п’ятилітньої Одарочки з’явилася манюня сестричка Катруся. Коли мама з татом принесли Катрусю з пологового будинку, то сказали: "Бачиш, Одарочко, яка вона крихітка? Їй у всьому догляд потрібен: і нагодувати, й викупати, й памперси вчасно поміняти… А це значить, що ми будемо геть зайняті. То ти вже, чим можеш, допомагай нам." Одарочка слухала татові-мамині настанови і на знак згоди кивала головою..." (Анатолій Григорук)
"В одній заможній господі жив чорний пишновусий кіт на ім’я Мурмурхан. Натурою він був незлостивий. Навіть добрий. Мишей не ловив. На горобців не полював. Та в цьому й потреби не було. Адже і на сніданок, і на обід, і на вечерю Мурмурхан споживав самий тільки «Віскас». А щоб потамувати спрагу, йому наливали повнісіньку мисочку парного молока. На таких вишуканих харчах Мурмурхан розтовстів, став круглим, як мірзачуйська диня. Шерсть на ньому зробилась густа й шовковиста, наче на барані-мереносі. А очі набули блиску чистого смарагда. Одне слово, жив він, не тужив..." (Анатолій Григорук)
Дитячі оповідання Анатолія Григорука: "Страшило і Страшка", "Чий песик?", "Гусак Червонолап", "Вертоліт і олень".
"Якось за кілька днів до Нового року, коли настала вечірня година і всі в хаті вже ладналися до сну, Іванкова мама, ніби між іншим, сказала: "Завтра проскочу навідати наших Марусю та Степана. Давненько вони голосу не подають. Ви, мамо, — звернулась вона до Іванкової бабуні, — здається, хотіли їм щось передати. То наготуйте з вечора, бо я піду на електричку, ледь почне на світ благословлятися." "І я з тобою", — квапливо вигукнув Іванко..." (Анатолій Григорук)
"У Києві, в одному з наймальовничіших куточків, що зветься Русанівкою, жила дівчинка Уля. Щоранку по сніданні Уля із своєю бабусею виходили на прогулянку подихати свіжим повітрям, чи, як жартувала бабуся, «нагуляти дівочі рум’янці». Вони бродили над порослим вербами каналом, уголос читали на лавочці казки, а подеколи брали на човнярській станції човна й залюбки каталися між галасливих табунців чайок і диких качок..." (Анатолій Григорук)
Не знайду оповідання тільки вірші!
Тисни, Олю, на назви оповідань - вони відкриються, почитаєш :)