"Мурмурхан і Гархан", казка-оповідання Анатолія Григорука

Анатолій Григорук

МУРМУРХАН І ГАРХАН

(Казка-оповідання)

В одній заможній господі жив чорний пишновусий кіт на ім’я Мурмурхан. Натурою він був незлостивий. Навіть добрий. Мишей не ловив. На горобців не полював. Та в цьому й потреби не було. Адже і на сніданок, і на обід, і на вечерю Мурмурхан споживав самий тільки «Віскас». А щоб потамувати спрагу, йому наливали повнісіньку мисочку парного молока.

На таких вишуканих харчах Мурмурхан розтовстів, став круглим, як мірзачуйська диня. Шерсть на ньому зробилась густа й шовковиста, наче на барані-мереносі. А очі набули блиску чистого смарагда. Одне слово, жив він, не тужив.

Якось Мурмурхан вийшов із покоїв надвір прогулятись, чистим небом, ласкавим сонечком помилуватись. А неподалік, побіля тину, між лопухів, бездомний пес Гархан лежав. Побачив він Мурмурхана — та як кинеться на нього! Ледь за хвіст не вхопив. Проте Мурмурхан устиг-таки на ворота вихопитись, хоч давно вже втратив свою колишню спритність.

Сидить він на воротях, намагається від переляку серце своє вгамувати і згори сторожко на Гархана позирає. А Гархан унизу стоїть, голову задер і Мурмурхана теж недобрим поглядом міряє. Довго так вони один на одного зирили. А в очах у них — взаємна неприязнь, вороги ворогами.

Нарешті Мурмурхан не витримав і питає:

— І чого ви завжди такі люті? Чого вашому собачому братові од нас, котів, треба?

— А того, — каже Гархан, — що ви набагато пізніше, ніж ми, до людей прибилися. Але так до них у довіру втерлись, так своїм запопадливим муркотінням їх до себе прихилили, що тепер разом із ними й живете в їхніх покоях, і за одним столом призволяєтесь, і на пуховиках спите. Тим часом, користі од вас, як справедливо мовиться, кіт наплакав. Раніше ви хоч мишоловами були. А нині всіх мишей і без вас вивели. Через те ви і є дармоїди. А ми й дім стережемо, й на кордоні служимо. І на митниці, і в міліції без нас не обходяться. А ще отари пасемо. Після землетрусів під завалами потерпілих відшукуєм. На пляжах наші пси-водолази рятувальниками працюють. Нас у сани-нарти впрягають. І як тисячі років тому, ми з мисливцями й досі на полювання ходимо… Та хіба перелічиш усе, де наша служба потрібна!

Мурмурханові прикро було слухати ці докори. Він хотів щось заперечити. Але Гархан не став його слухати. Він сердито гавкнув на Мурмурхана, — мовляв, стережися попасти мені до лап, — і гордовито побрів через бур’яни геть.

За матеріалами: http://www.grygoruk.com.ua/

Більше творів Анатолія Григорука на нашому сайті:

В українській дитячій літературі Анатолій Григорук виступає і як поет, і як прозаїк, і як перекладач. Вірші, казки, оповідання на морально-етичні теми, пізнавальні замальовки про розмаїтий довколишній світ, слова до пісень – власне, жоден із популярних жанрів дитячої літератури не лишається поза увагою письменника. Як правило, твори його вибудовуються на гострому цікавому сюжеті. В них багато веселої вигадки, словесної гри, буфонади.

 

Дитячі вірші Анатолія Григорука

Дитячі віршики Анатолія Григорука: "А в кізоньки борідонька", "Індикові корали", "Рудьку-бицю, їж травицю", "Білий човник", "Хто загубив підкову", "П'ятсот п'ятдесят пацят-поросят", "Теремок для куряточок", "Влітку день годує рік", "Що робить мельник", "Пухова сніговиця". А також - його переспіви українських народних пісень: "Вийди, вийди, сонечко", "Івасьо коника пасе", "Сто кіп і снопочок", "Щоб наша родина весела була", "Посію я рожу", "Білі гуси", "Трясуть коні поводами", "При зеленім мачку", "Випав сніжок", "Невеличка сімеєчка", "Щедрівка".