Життя та творчість української письменниці в діаспорі Олени Цегельської

Олена Цегельська (Кизима) — українська письменниця, громадська діячка, публіцистка, педагогиня (1887 — 1971 рр.). Вона була тонкою знавицею знавцем дитячої психології: як вчителька віддавала дітворі своє тепло і знання, як літераторка писала байки, казки й оповідання. На еміграції її називали «сеньйоркою» української дитячої літератури – родзинкою її творчості було вміле поєднання педагогічного досвіду з письменницьким хистом. Твори Олени Цегельської ілюстрували відомі художники: Юрій Козак (старший син Едварда Козака), Мирон Левицький, Михайло Михалевич, Петро Холодний.

 
Олена Цегельська (дівоче прізвище — Кизима) народилася 20 липня 1887 року у селі Гора Сокальського повіту, яке тепер належить до села Ванів Сокальського району на Львівщині, в родині архітектора. Закінчила семикласну школу в Сокалі, потім навчалася приватно. 1909 року склала в Перемишлі іспити і того ж року влаштувалася вчителькою у школу селі Красне Золочівського повіту.

У юної Оленки рано проявився письменницький хист. Писати почала ще за шкільною лавою – спершу це були байки, але через юний вік авторки видавці відмовлялися брати їх до друку. Пізніше деякі з її перших літературних спроб таки були опубліковані на шпальтах «Діла» та його додатка «Неділя», проте нині чимало з них важко ідентифікувати, адже відомо, що підписані псевдонімами.

1910 року вийшла заміж за вчителя Івана (за іншими даними – Йосифа) Слимаківського і перейшла вчителювати до школи в селі Закомар’я на Золочівщині. Невдовзі у молодого подружжя народився син Володимир. На цей період припадає й активізація літературної діяльності молодої письменниці. Іван Крип’якевич як відповідальний редактор запросив Олену співпрацювати з дитячим часописом «Дзвінок», у якому вона публікувалася до початку Першої світової війни. Полюбляла «ховатися» під псевдонімами на кшталт «Галя» чи «Галя з Закомар’я».

У 1918 році Олена Слимаківська овдовіла – чоловік загинув на італійському фронті над Пьявою. 1922 року одружилася вдруге з Євгеном Цегельським (1889 – 1963), наймолодшим сином о. Йосифа Цегельського, юристом за фахом, колишнім капітаном австрійської військової жандармерії та вояком Української галицької армії.

Коли на початку 1920-х років у Львові почали виходити дитячі журнали «Світ Дитини» і «Молода Україна», Олена Цегельська взялася дописувати до них, вміщуючи свої оповідання, байки, казки. Твори її авторства друкувалися також у часописах «Вперед», «Дзвіночок», «Жінка», «Малі друзі», «Наша Мета», «Нова Хата», «Новий Час», «Нові Шляхи», «Стрілець». Окрім цього, подавала статті педагогічної тематики й оповідання з життя вчителів до часописів «Учительське Слово» й «Учитель».

У 1930-х роках Олена Цегельська обіймала посаду управительки школи в Закомар’ї. Перед Другою світовою війною її обрали головою Товариства письменників дитячої літератури у Львові. Співпрацювала з відомими у Галичині видавцем книг та журналів для дітей Михайлом Тараньком та письменником і журналістом Романом Завадовичем.

Із приходом «других совітів», аби уникнути переслідувань (у 1941–1944 роках Євген Цегельський був повітовим комендантом поліції в Золочеві), родина Цегельських емігрувала на Захід. Спершу зупинилися у Відні, згодом переїхали до табору переміщених осіб в Німеччині. Там на письменницю чекала приємна несподіванка – власна збірка десятирічної давнини «Слідами босих ніжок», привезена галичанами серед небагатьох книжок «із дому». Це й не дивно, адже ця книга свого часу добряче схвилювала читацьку спільноту Галичини, і на її авторку «посипалися» численні зацікавлені та вдячні листи.

Схвильована переїздом і перебуванням у таборах переміщених осіб, Олена Цегельська однією із перших серед українських письменників порушила тему війни, вимушеної втрати українською дитиною рідної домівки й адаптації на чужині. Так народилася її «Петрусева повість» – розповідь про хлопчика, який разом із родиною виїхав на примусові роботи до Німеччини.

Із Німеччини письменниця разом із сім’єю за сприяння Лонгина Цегельського виїхала до США, осівши в Філадельфії. На чужині Олена Цегельська поринула в активну громадську та творчу працю, співпрацювала з ілюстрованим журналом для дітей «Малі Друзі». Вступила до Союзу українок Америки, деякий час працювала в центральному офісі, була однією з засновниць Об’єднання працівників літератури для дітей і молоді. Друкувала свої твори у журналах «Веселка» та «Наше Життя».

Після смерті чоловіка доживала віку у будинку для літніх людей (син мешкав в Мюнхені), що був під опікою сестер Василіянок, а згодом – у такому ж закладі в Ленсдейлі поблизу Філадельфії. Померла у шпиталі 16 вересня 1971 року на 85-му році життя. Поховали її далекі родичі у Філадельфії.

Олена Цегельська все своє життя присвятила дитячій літературі, бо саме на цьому полі могла зреалізувати себе найкраще. Майже всі її твори – про дітей і для дітей. Вдаючись до яскравих художніх образів, письменниця навчала маленьких читачів любові до рідного краю, поваги до батьків, милосердя до ближніх і щирості до приятелів. Вона є авторкою окремих збірок оповідань і повістей: «Байки і казки» (1924), «Ганнуся йде до міста» (1930), «Слідами босих ніжок» (1934), «Хліб наш насущний» і «Велика Мовчанка» (1935), а також інших творів для юнацтва – трилогії «Петрусева повість» (1950), «Тайна гір» (1952), «Весняні бурі» (1967), «На провесні» (1969). Відомо, що після смерті Олени Цегельської рукописи творів письменниці були переслані її синові, Володимиру Слимаківському, до Мюнхена. Подальша їхня доля невідома.

За матеріалами: https://zbruc.eu/