Людмила Федорова
НАЙГОЛОВНІШИЙ ГРИБ
Недільного вересневого дня Кирилко прокинувся дуже рано, проте кімнати вже наповнив неповторний запах бабусиного пирога з яблуками. Скрипнули вхідні двері. В хатину увійшов дідусь, а разом з ним, легким пестливим вітерцем, проникли повіви свіжого осіннього ранку. Перші промені сонця, чиста ранкова прохолода, достиглі яблука з присмаком трави і спечений пиріг злилися в надзвичайний букет пахощів, притаманний лише цій хаті. «Збирати гриби краще зранку», – сказав дідусь, і онук хутенько зібрався у лісову мандрівку. Хлопчик мав виконати домашнє завдання, а дідусь охоче взявся допомогти йому.
Завдання не просте – потрібно дослідити, який гриб найголовніший і розповісти про нього на уроці. Онук не раз ходив з дідусем до лісу, відкрив багато лісових таємниць, і сьогодні він впевнений, що кращого «підручного» йому не знайти.
Ліс розпочинався відразу за парканом садка: потрібно було лише прочинити хвіртку та зробити кілька кроків. Чи то від-ще-не-зовсім-пробудження, чи то від мрій з такого вже далекого дошкільного життя про зустріч з Королевою Осінь, Кирилко, занурений по вуха у свої думки, не зоглядівся, як опинився в осичині, яку облюбували краснюки. Червоні шапки на білих в чорну пуп’янку ніжках і сьогодні чекали на нього, вишикувавшись вздовж старої колії, неначе вартові-охоронці.
«Може вони найголовніші?» – порушив мовчанку малий.
«Не поспішай, потрібно з усіма познайомитись, тоді й зробиш висновок, котрий найголовніший», – повчав онука дідусь. Він обережно зрізав кожного гриба, ретельно обчищав і складав у кошик.
Поки дідусь порався з краснюками, Кирилко далі обстежував лісову доріжку, що виходила на просіку, за якою росла дубина з острівцями грабового підліску. В око хлоп’яті впали листяні горбочки. Для недосвідчених – малопривабливі, але малий добре знав, що під ними полюбляють ховатися білі гриби. Хлопчик неквапливо розгорнув листя і перед ним постала ціла грибна ватага. На чолі – поважний боровик: пурпурово-коричнювата шапка цупко охоплювала товстезну ногу, схожу на холошу козацьких лляних шароварів. Навколо такі ж самі «побратими», але менші. Всього «загін» налічував до десятка грибочків. Хлопчик жваво позбирав їх в оберемок і приніс дідові для чищення.
«Мама каже, що боровички дуже багаті на поживні речовини, мають вишуканий смак, то може вони найголовніші?» – запитує Кирилко.
Дідусь мовчки бере онука за руку і веде в грабовий підлісок, де жовтіла зграйка лисичок. Сонячні маленькі парасольки росли рядками, що розходились промінцями по всіх заростях.
Грибники розміщували їх у кошику й бесідували.
«Я знаю, чому їх називають лисичками: їхнє забарвлення схоже на хутро лисиці», – зробив висновок маленький дослідник.
«Так, – кивнув дідусь, – а ще їх називають шляхетними, бо вони ніколи не червивіють і очищають організм».
«То може вони най-го-лов-ні…» – уривається в голосі онук, бо його приголомшила інша неймовірна картина. Навколо берізки, ніби кружляючи у танку, виросли мухомори: яскраво-червоні капелюшки в білий горошок красувались на біленьких тоненьких ніжках на жовтому килимку з березового листя. Вони нагадували веселих клоунів.
«От хитруни, – подумав Кирилко, – знаємо ми вас отруйних блазнів…»
Думки хлопчика перебив дідусь. Він покликав онука у молодий сосняк, що розпочинався за дубиною. Хлопчик зайшов на м’який настил із соснових голочок. Тут росла череда маслюків, грибів, котрі не любив збирати Кирилко: до шапинок цих грибів прилипали пальці малого.
«До них не підступитися, вони липкі, мов слимаки», – буркнув незадоволено онук.
Крізь дідову бороду проступила посмішка. Щоб підбадьорити збирача, дід почав розказувати про відмінні смакові якості маринованих маслюків.
«Без цих грибів сосни не ростуть», – завершив оповідку дідусь і повів онука до просіки. Вони знайшли зручні пеньки та вмостилися для перепочинку. Старий дістав з кишені два трикутнички, замотані у фольгу. Одного простягнув малому. Кирилко хвацько розгорнув пирога і почав смакувати.
Діалог продовжив дідусь.
– Незабаром на цих пеньках виростуть опеньки. Вони загартовані гриби, бо не бояться осінніх холодних дощових днів і можуть рости аж до перших приморозків.
– А чому гриби не вирощують на городах чи в садках?
– Деякі вирощують, і ти їх міг бачити в магазинах.
– А-а, знаю – печериці.
– Саме так – печериці, а всі «наші» гриби люблять ліс і свободу, кожен росте під своїм деревом.
Збирачі доїли кожен свою порцію, піднялися і попрямували просікою до старого березняка. Там вони натрапили на сироїжки. Їх капелюшки нагадували бальні пачки танцівниць: білий пластинчастий низ, покритий тонким кольоровим полотном, в одних – жовтим, в других – червоним, в третіх – зеленим.
«Така краса не може бути не смачною, проте вони дуже крихкі, – пояснив дідусь. – Будемо вибирати ті, у яких капелюшки не дуже «розкрутилися в танку», – ковпачки. Зелені ковпачки можна споживати, трішечки підсмаживши на вогні. Звідси і назва – сироїжка.»
Кошик у дідуся наповнився різними грибами. Сонечко піднялося над верхівками дерев, ранкова прохолода зникла – пора додому. Зворотний шлях проходив через старий ліс. В ніс малого «вдарив» різкий запах.
– Що це так сильно пахнить?
– А це ще один гриб. Веселка. Бачиш, там, під трухлявим пеньком, «вистрілила» веселка. Він занесений в книгу рекордів Гінеса за швидкість росту.
Дослідники підійшли до гриба. Він виріс із желеподібного яйця, вкритого білою плівкою замість шкарлупи. Трубчаста ніжка, подібна своєю структурою до безе, завершувалася слизистою шапочкою оливково-зеленого кольору, схожою на дзвіночок. Його вигляд настільки химерний, що нагадував чудернацькі гриби із мультфільму.
«Веселку використовують в народній медицині від багатьох хвороб. Настоянка з гриба заліковує подряпини на шкірі», – повідав дідусь.
Грибники непомітно для себе наблизилися до села. Лісові пахощі змішалися з іншим, добре знайомим ароматом. Це запах бабусиного борщу з присмаком диму, що повільно клубився поміж дерев. Кирилко не пішов з дідом хвірткою. Він мав свій хід: відхилив штахетину у плоті, що межував з лісом і трохи похилився, ніби під вагою старих дубів, які росли на узліссі, та й протиснувся у садок. Там, серед яблунь, під «грибочком» (так називали альтанку), дослідників-грибників чекав накритий стіл. А поруч, на літній плиті, парував закопчений банячок з борщем.
Довго слухали дуби розповідь малого дослідника, що частенько переривалась апетитним сьорбанням борщу…
Матеріали люб'язно надіслано авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Дивіться також:
На цьому терені — оповідання для дітей — працювала ціла плеяда видатних українських письменників. У цьому розділі читайте оповідання, що написали: Андрусяк Іван, Артамонова Віра, Бабанський Пилип, Бабкіна Катерина, Багмут Іван, Близнець Віктор, Бондаренко Ксенія, Бондарчук Андрій, Буцень Олег, Васильченко Степан, Васильчук Віктор, Вдовиченко Галина, Вздульська Валентина, Вінграновський Микола, Винниченко Володимир, Вишня Остап, Воронина Леся, Галина Мирослава, Гончар Олесь, Грінченко Борис, Гуцало Євген, Григорук Анатолій, Давидов Анатолій, Давидова Оксана, Демченко Галина, Денисенко Лариса, Дерманський Олександр, Довженко Олександр, Донченко Олесь, Дяченки Марина та Сергій, Жарко Яків, Іваненко Оксана, Йогансен Майк, Живка Зоряна, Забіла Наталя, Караванська Оксана, Кара-Васильєва Тетяна, Кибалка Людмила, Коломієць Аліса, Коломієць Тамара, Копиленко Олександр, Король Петро, Костецький Анатолій, Коцюбинський Михайло, Кочубей Саша, Красицька Людмила, Кротюк Оксана, Кузьменко Дмитро (Кузько Кузякін), Лепкий Богдан, Лотоцький Антін, Лущевська Оксана, Магера Микола, Малетич Наталка, Малицька Костянтина (Віра Лебедова), Малкович Іван, Мацьків Олена, Мензатюк Зірка, Міхаліцина Катерина, М'ястківський Андрій, Нагорняк Володимир, Нестайко Всеволод, Нечуй-Левицький Іван, Ніцой Лариса, Ольжич Олег, Павленко Марина, Пантюк Сергій, Перепелюк Володимир, Підгірянка Марійка, Плачинда Сергій, Пригара Марія, Прохаськи Мар'яна і Тарас, Пчілка Олена, Рута Оляна, Рутківський Володимир, Сенатович Оксан, Сенцовський Володимир, Сенченко Іван, Скуратівський Василь, Слабошпицький Михайло, Смаль Юлія, Стельмах Ярослав, Стефаник Василь, Стороженко Олекса, Стус (Щербаченко) Тетяна, Струтинський Василь, Сухомлинський Василь, Ткачук Галина, Трублаїні Микола, Тютюнник Григір, Усачов Андрій, Франко Іван, Чабанівський Михайло, Чередниченко Дмитро, Черкасенко Спиридон, Чухліб Василь, Шиян Леонід, Шморгун Євген, Дрозд Володимир, Валентин Чемерис, Більчук Олена, Фролова Майя та інші українські автори.
.jpeg "казки")
Чимало українських письменників творили казки. Серед них Іван Франко, Леонід Глібов, Марко Вовчок, Леся Українка, Олена Пчілка, Юрій Федькович, Григорій Квітка-Основ’яненко, Левко Боровиковський, Петро Гулак-Артемовський, Євген Гребінка, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Юрій Федькович, Іван Наумович, Василь Сухомлинський та багато-багато інших. Всупереч труднощам історичного шляху, українська літературна казка розвивалася і свідчила про те, що в мистецьких пошуках українські письменники йшли в ногу з письменниками Європи і світу.
Казки Еріха Распе, Ганса Крістіан Андерсена, братів Якоба і Вільгельма Грімм, а також - англійська, австралійська та угорська народні казки.