Публікації за тегом: Ліс

Сортувати:    За датою    За назвою

"Жила в одному лісі вредна Лисичка. Ні з ким не дружила. З усіх кепкувала, обманювала, дражнила. Та найбільше дошкуляла Зайчику. Підстерігала, піймати грозилася. Та от, сталася халепа. Застудилася Лисичка. Лежить вдома, кашляє. — Хоч відпочинемо від неї, — радіють усі. Усі, окрім Зайчика. Шкода йому Руденьку. Спік він капустяного пирога, поклав до кошика та й пострибав до Мишки. — Дай, будь ласка, лікувальних трав для Лисички, які ти влітку збирала, — попросив він. — Для лисички? — здивувалася Мишка. — Так. Хворіє вона, допомогти треба!.." (Ольга Зубер)

 

 

 

Hedgehog. Painting by Sally Ann Brackett. "Якось трапилися Їжачкові на дорозі яблучко з грушкою. Зрадів він та й думає, що б з того першим скуштувати. — З’їм зразу яблучко! Ні… грушку! Ні… Таки яблучко! Геть заплутався Їжачок. Та, поміркувавши, надумав, як вирішити той клопіт. — Підкину їх височенько. Що перше впаде, те перше й з’їм! Зробив, як надумав. Першим впало яблучко. І тільки-но Їжачок хотів нахилитися, щоб його підняти, як тут – лусь! Грушка поцілила малого прямо в маківку!..." (Ольга Зубер)

 

 

 

"Звечоріло. У присипаній снігом нірці копошилися мишенята. — Мамо! Нам сумно! — Ось, насінинка. Грайтеся! — Не хочемо! — То беріть горошинку! — Ні! Ні! Ні! — понадували щічки мишенята. А найменше почало плакати. — А шишечку? — Хочемо! — закивали вухастики. — То чекайте на мене! — сказала мама мишка й мелькнувши хвостиком, вискочила з нірки. В завірюху, помчала вона аж за село, де росла висока сосна. Знайшла в снігу шишечку й подалася додому.
Аж, раптом, поміж сніжинок, залунав сміх..." (Ольга Зубер)

 

 

Майстриня-писанкарка Ірина Михалевич. Старі дерева. Оповідка. Блог майстрині-писанкарки Ірини Михалевич: дослідження та оповідки про писанки. Історія та символіка писанки. Думки про писанку."Друзі, вітаю! В якому лісі не житимуть кажани? Може, у привітному і чепурному? В Україні є до трьох десятків видів кажанів. Харчуються вони сотнями видів комах і, виявляється, багатьом із них подобається жити в дуплах дерев, у порожнинах під корою. У лісі, де немає старих дерев, не побачиш кажанів. А от ліс, поміж вітами якого пурхають кажани, саме такий, як треба. У порожнинах старих дерев мешкають жуки-олені, синиці, шпаки, мухоловки, сичики-горобці, крутиголовки, сови, качки, білки, соні. До речі, білки та соні ще й комори влаштовують під корчами. От і виходить, що не молоді, а старі дерева є джерелом розмаїтого життя в лісі. Дупла, окрім дятлів, створюють і гриби. До того ж, багатьом видам тварин для життя необхідні дупла, утворені саме природним чином, а не дятлами. Правильний ліс — це отой, що з моторошних казок, це Зеленолісся Джона Рональда Руела Толкіна, де листя на деревах блищало, і кожна гілочка плакала, а трава була сірою від холодної роси..." (Ірина Михалевич)

 

"«Ой, який приємний сюрприз — повні корзини хрумкої моркви!»,   радо промовив зайчик і хутко побіг до столика, на якому були корзинки соковитої моркви. «Як я полюбляю морквинки! Скучив за цими ласощами допоки ми з матусею і сестричкою перебували у сусідньому лісі»,  додав він. А далі з теплою вдячністю згадав ту лісову місцину, де вони гуртом проживали декілька попередніх місяців, бо змушені були залишити свою домівку через нашестя злої вовчої зграї. У тому сусідньому лісі мешкають напрочуд доброзичливі тварини, які щиро піклувалися про них: надавали усіляку допомогу, прагнули зробити усе можливе, щоби заяча родина почувала себе як вдома. Проте рідний ліс  неповторний, бо тут таки особливі ялинки, дивовижно смарагдова трава, солодші ягоди, мелодійніший спів птахів. І ,врешті, хатинка, у якій дружно жила ця заяча сім’я. А ще тут мешкали бабуся-зайчиха й дідусь-заєць. Вони нізащо не захотіли полишати свою норку, а у складні часи хоробрим словом і діями підтримували не лише один одного, але й метеликів, мурашок, слимачків й інших жителів цього лісу. Та найбільше хотілося повернутися зайченятку додому тому, що оборонцем лісу був і його мужній татко..." (Марія Дем'янюк)

 

"Осінь прийшла, не питаючись. Без запрошення, мов незвана гостя. Лісова миша Люська сиділа на купі хмизу й спостерігала за жовтавим листям, що кружляло в неї над головою, вкриваючи лісову стежку. — Ех! — сумно зітхнула вона, дивлячись довкола. — Оце ще мені ця осінь! Як гарно було влітку: сонечко, зелена травичка. Гуляй, не хочу. А тепер і податися нікуди. Одні калюжі та сухе листя. Та це ще що! Скоро й зима прийде. А Борсук-віщун, лісовий синоптик, передбачив, що зима буде дуже й дуже холодною… Хоча… Якщо згадати, то минулого року він казав те ж саме, а особливого холоду й не було. Тож, може й цього разу минеться… Та все одно, падаюче листя псувало Люсьці настрій, і в неї починалася, як ото кажуть люди, депресія. Про це вона читала в газеті, яку їй приніс дятел Дмитро із села, що поруч з лісом. Люська знала, що люди вміють виготовляти такі газети. Тільки от як вони це робили, вона не могла зрозуміти. У цей час єдине, що її тішило — це ліс..." (Ольга Зубер)

 

"Зоряними очима дивилося Небо на Землю. Великими, розумними очима дивилася Ясочка на зоряний небосхил. − Зорі! Які ж ви красиві! Мабуть, немає в світі нічого красивішого, ніж вишите зірковим візерунком небо! – захоплено шепотіла вона. У верхівках дерев сонний вітер наспівував колискову. Неподалік спала річка, перекочуючи своїм диханням ледь помітні хвильки. Насолоджуючись покровом ночі, носились веселі кажани. Ясочка не спала. Навіть і не думала спати. Не зводячи очей, вона дивилась на яскраву блимаючи зірку, що виглядала з-за густого листя старого дуба. І в її очах була радість і захоплення, біль і смуток. Радість – від зіркового неба. Смуток – від залізної огорожі, яка відділяла її від зоряного обрію. Ясочці тут було тісно і незручно. Вона вже виросла і хотіла на волю. Часто вона закривала очі і уявляла собі, що мчить по безмежному полю, відчуваючи запах свіжого вітру, а згори її шлях освітлює всіяний зорями велетенський, безмежний небосхил..."  (Ольга Зубер)

 

«‒ Цвінь-цвірінь! Цвінь-цвірінь! Подивіться, падає сніг! Настала зима! Два горобці весело стрибають по гілці ялинки. Під ялинкою ‒ хатинка зайчика Біле Хутро. ‒ Настала зима?! – тріпоче зайчик у віконце вухами. – Яке диво! Незабаром наш ліс одягнеться у мантію кольору мого хутра. Я знаю, чому зима вибирає саме цей колір. ‒ Чому? ‒ запитують горобці. ‒ Бо зима мене дуже любить. Більше за інших тварин. ‒ У тебе немає й крихти скромності! ‒ розсердилися горобці. – Ти хвалько. Між іншим, бабуся Зима носила білий кожух задовго до того, як ви, зайчики, з’явилися на світі! І якщо хочеш знати ‒ Зима любить усіх нас! Усіх!..» (Емілія Плуґару)

 

 

"Грибів цього літа – великі коші,
Ідуть чередою липневі дощі.
Зібрали вологу ліси і поля,
Духмяні гостинці дарує земля..."

(Наталя Карпенко)

 

 

 

 

 

"Гілля, гілля, стовбур, луб,
На поляні стояв ЗУБ.
А на ЗУБІ росла БІЛКА,
на якій зростала ГІЛКА.
А під ЗУБОМ — цілий рід:
Тато-ДРІТ та мама-ДРІТ.
Не любили ДРОТИ риб,
Їм до смаку краще ГРИП..."

(Євген Дмитренко)

 

Галина Римар. Розмова квітів Сон-трави"Сон голівку нахилив
та й до Соненятка:
– Чом стурбоване таке, 
милеє дитятко? 
– Чом, татусеньку, наш ліс 
ріжуть-вирізають?
І від мене, від всіх нас
хатку відбирають?..
(Галина Римар)

Лісове озеро. Олександр Леднєв. 2015 р."Березіль-березінь**,
До берізочок плиплинь
У березовім гаю,
Скажи кожній: 
– Напою.
Най твій стан якнайнайшвидше
Набирає феєрично
Сил з землі. Сил від коріння
Для листочків, для цвітіння
І гладенької кори,
Білі й чорні кольори,
Для гілок, обвислих ніжно,
Ди-во-вижно..."  
(Галина Мирослава)

 

Painting by Steve Henderson"О... скільки рук,
Щоб обійняти серце! О! Так!
А скільки пальчиків,
Щоб радість ув очах!
Смереченько, яке розкішне віття!
А також шишечки на сяйнім верховітті,
Які люблю. О! Так.
І стовбурець також, отой лускатий
З живицею всередині, й пилок.
І як малюєш ти по кроку конус. Знати б
Як ти вимірюєш без інструментів крок.
О! Так."  
(Галина Мирослава)

 

Оксана Іваненко. Лісові казки. Добірка. Малюнки Василя Євдокименка. Дубок. Зимова казка. Казка про золоту рибку. Кульбабка. На добраніч. Про бджілку Медунку. Про братика-ведмедика. Про зелену ялинку та золоту мандаринку. Синичка. Хвилька. Цвітарінь. Чорноморденький. Що трапилось в саду.

У добірці "Лісових казок" містяться такі: "Бурулька", "Джмелик", "Дубок", "Зимова казка", "Казка про білочку-мандрівницю", "Казка про золоту рибку", "Казка про маленького Піка", "Кисличка", "Кульбабка", "На добраніч", "Про бджілку Медунку", "Про братика-ведмедика", "Про зелену ялинку та золоту мандаринку", "Синичка", "Сонечко", "Хвилька", "Цвітарінь", "Чорноморденький", "Що трапилось в саду". 

Леонід Полтава, Лісова книга, вірш, пісня, малюнки Олени Зенич"Весь ліс у білій ризі,
Але не рівний сніг:
По нім, як знаки в книзі, 
Сліди звіриних ніг."

(Леонід Полтава)

Оксана Іваненко, оповідання для дітей

"Писати я почала дуже рано, як тільки вивчилася читати, а читала я з чотирьох років... Псувала на своє безліч паперу... і в шість років вирішила видавати свій журнал. Він називався "Гриб". Мій журнал, правда, після кількох номерів "прогорів"... Але я продовжувала писати нескінченні повісті." (Оксана Іваненко) 

Читаймо на "Малій Сторінці" повісті, оповідання та казки Оксани Іваненко.

 

 

 

Василь Вітка. Вірші про птахів. Пташина школа. Ілюстрована збірка дитячих віршів про птахів. Художник Володимир Аптєкарєв. Галка, горобець, драч, дятлик, жайворонок, крутиголовка, одуд, омелюх, пересмішниця, піночка, синиця, сич, славка, снігур, сова, сойка, сорока, стриж, тетеря, фазан, чечітка, чиж, шишкар, шпак, щиглик.У "Пташиній школі" знайдете ілюстровані вірші: "Синиця", "Омелюх", "Одуд", "Горобець", "Снігур", "Щиглик", "Галка", "Фазан", "Дятлик", "Чечітка", "Чиж", "Сич і сова", "Драч", "Шпак", "Славка", "Сорока", "Крутиголовка", "Тетеря", "Сойка", "Шишкар", "Пересмішниця", "Піночка", "Дзвінок" (про жайворонка), "Стриж".

 

 

 

 

Вірші про лісЧитайте вірші про ліс від Марійки Підгірянки, Марії Пригари, Івана Коваленка, Андрія М'ястківського, Павла Тичини, Леоніда Полтави, Наталки Поклад, Оксани Кротюк, Анатолія Качана, Володимира Підпалого, Леоніда Талалая, Анатолія Костецького, Сергія Губерначука, Галини Мирослави та інших українських авторів.

Топ-теми