Петро Король
СНІГОВА БАБА І ЗАЙЧИК
Оповідання
Після тривалих морозів нарешті повіяло відлигою, і ми з Маринкою вирішили зліпити снігову бабу. Кожен взяв по маленькій сніжці, і почали качати грудомахи.
— Що ви робите! Що ви робите! — зашипів старий гусак.— Рукавички промочите.
Та ми на нього не звертали ніякої уваги. Вперто ставили кулю на кулю і зліпили снігову бабу, заввишки як Маринка. Маринці чотири роки, а мені вже п'ять.
З вуглинок зробили очі — нехай дивиться, як дзвінко падають з дахів прозорі краплини. Підвели брови. Намалювали смішного рота — нехай говорить. Потім Маринка взяла хустину і запнула бабу. А морквині, що лежала самотньо в кошику поміж картоплі, дуже захотілося стати бабиним носом. Вона так і стрибнула Маринці в руки, а та хутко прилаштувала її.
— Який гарний ніс у вашої баби,— засміявся дідусь. Півень залопотів крильми, злетів на паркан і закукурікав на все село:
— І на нашому підвір'ї є снігова баба!
А песик до вечора дивився на неї, ніби вивчав: «А хто це ще з'явився біля нашої хати?»
На другий день ми з Маринкою прокинулись рано-рано. Хутенько одяглися, міркуючи: як там бабі здоровиться, чи не захворіла од відлиги? Вибігли на ґанок. Маринка аж у долоні сплеснула:
— Ой лишенько, дивись, дивись, баба стоїть, а носа немає. Мабуть, застудилася, чхнула — от ніс у сніг і впав.
Підбігли до неї, почали шукати. А носа ніде немає. За ніч сніжку притрусило, білі бабині валянки ще білішими стали. А чорні очі аж посмутніли,— мабуть, за носом плакала.
— Що ви шукаєте? — спитав дідусь, спостерігаючи за нами.
— Бабиного носа! — закричали ми, а дідусь засміявся у білу-білу бороду.
— А здогадайтеся, куди подівся ніс і що треба зробити, щоб він ніколи не втікав від баби.
— Мабуть, зайчик забрав! — закричали ми разом.— Потрібно впіймати його, щоб більше не бігав до нашого саду і не кривдив бабу!
А дідусь, нічого на те не кажучи, пішов до льоху. Ми розгублено дивилися йому вслід. Довгенько дід не виходив, потім виніс велику корзину, наповнену морквою та капустою. Підійшов до баби, взяв з корзини найбільшу морквину і прилаштував їй нового носа.
— А тепер, онучата, кладіть біля баби капустяне листя, а на нього по кілька морквин — і будьте впевнені, що бабиного носа зайчик уже ніколи не забере.
За матеріалами: "Ой, весела в нас зима". Збірка віршів, оповідань, казок. Редактор-упорядник Станіслав Вишенський. Художних Людмила Постних. Київ, "Веселка", 1986, стор. 70 - 71.
Більше оповідань про зиму на "Малій Сторінці":
