Дмитро Кузьменко (Кузько Кузякін). "Чим корова не собака" (уривок з книги (ЯхТрамвай+Зоопарк)2​)

Дмитро Кузьменко (Кузько Кузякін) - сучасний молодий український письменник та перекладач. Народився у місті Яготині (Київська область) у родині лікарів. Після Яготинської середньої школи №3 та художньої студії у місцевій школі мистецтв вступив до Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Закінчив останній магістром української філології із дипломною роботою про лінгвістичні маніпуляції свідомістю. Потому розпочав писати кандидатську дисертацію з теорії літератури на матеріалі творчості Дж. Р.Р. Толкіна. Наразі завершує цю роботу і навчається у Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури на відділенні графіки. Працював програмістом, філологом, перекладачем, публіцистом і редактором. Автор низки наукових статей з теорії та історії літератури, публіцистичних релігієзнавчих есеїв, перекладів оповідань Дж.Д. Селінджера. Художня проза друкувалася у часописах «УФО», «Дніпро» та «Мантикора». Роман «Аеніль» вийшов у 2012 році.

* * *

"Малим я найбільше не любив гречаної каші. Особливо з молоком. І ніколи не думав, що полюблю її в дорослому віці. І тим паче не уявляв, як одного разу вона порятує мене. Саме така найпам’ятніша каша була зварена в наметі, у Карпатах, на озері Апшинець. Ми з дружиною готували її під час скаженої бурі 24 серпня 2014 року. Наш намет з останніх сил стояв у холодній обуреній хмарі." (Дмитро Кузьменко)

* * *

Дмитро Кузьменко 
(Кузько Кузякін)

ЧИМ КОРОВА НЕ СОБАКА

(уривок з книги (ЯхТрамвай+Зоопарк)^2​ )

Одного разу я  перестав бути відомим художником. 
Щоправда, спершу мені довелося ним стати. Не аж таким відомим, щоб на всю країну. І навіть не на все місто. А так, лише в школі. Правда, малювати я ніколи не любив. Мені тільки собаки добре вдавалися. А люди, дерева і все інше — не дуже. Я  більше любив грати у  футбол. І  майструвати з татом на дачі шпаківні.
Та якось між школами оголосили конкурс малюнків на тему «Молочні породи корів*1 у побуті очима дітей». Тема химерна, ніхто не сперечається. Навіть наша Оленочка Петрівночка сказала:
— Тема якась химерна. Їм що там, геть ні́чого робити у міськвно́*2 ?!
Але потім з’ясувалося, що головний спо́нсор*3 конкурсу — директор молочної фабрики. І тоді всі подумали, що тема, мабуть, усе  ж таки дуже корисна для юного покоління, повчальна. А  коли дізналися, що головний приз  — холодильник для шкільної їдальні, та ще й із сенсорним екраном і виходом в інтернет, у школах закипіла робота.
Директори закотили рукави піджаків і дали завдання завучам. Завучі закотили рукави светрів і  дали завдання вчителям. Учителі закотили рукави сорочок і дали завдання дітям. А дітям не залишалося нічого іншого, як узятися до малювання незалежно від рукавів.
Я теж узявся, хоч малювати не любив. Що вдієш, як треба?
Корови в побуті, корови в побуті... Але ж у нас не було жодної корови. Ще й молочної. На балконі її тримати, чи як?
Корови мені не вдавалися. Тому я намалював собаку й прилаштував їй роги. А щоб це якимось боком пришпанделити до побуту, дописав у куточку «ми-и-и-и-и!» Ніби вона мукає, але не «му», а «ми». Проблеми з вимовою. Так і віддав малюнок на конкурс.
А він узяв, та й переміг!
Приїхав до нас директор молочної фабрики. Всю школу на лінійку вивели. Скрізь квіти, бантики, музика гримить. 
І ось так перед усіма вручили мені, тобто школі, холодильник із сенсорним екраном. І ящик кефіру. На додачу.
— Бачите, панове діти, — каже молочний директор, — який молодець серед вас є! Таку корову гарну намалював. 
І як же ж тему тонко впіймав! Розумничок!
Усі заплескали. Я зрадів, бо що мав робити. І мої тато з мамою також. І вчителька.
— Що ж це я в тобі художнього таланту раніше не розгледіла? Тепер виправлюсь,  — пообіцяла Олена Петрівна після лінійки.
І я став відомим художником. Не аж таким відомим — тільки в нашій школі.
А вчителька свого слова дотримала. Тільки свято якесь на носі — вона одразу до мене. Малюй-но, мовляв, стінгазе́ ту*4. 
А малювати ж я ну геть не любив... Майже рік мучився з тим малюванням.
Аж якось директорка викликала до себе нашу вчительку.
— Олено Петрівно, — звернулася вона, — а що це у вас на стінгазетах завжди самі собаки: і на День учителя, і на Новий рік, і до Тижня математики?
— Ну, це в нас... — почервоніла вчителька, — це в нас художній задум такий, концепція. Майже перфо́рманс*5.
Директорка не знала, що таке перформанс, а тому нічого не відповіла.
Та Олена Петрівна зрозуміла, що краще надалі не доручати мені малювання газет. Перформанс перформансом, а зайвий раз до директорки ходити не хочеться. Хай далі хтось інший, не такий концептуальний, малює.
Так і минула моя слава. Спершу я трохи засмутився. 
Собаки ж мені класнючі вдавалися. Але то таке. Тепер же в мене й часу більше вільного з’явилося, щоб із татом на дачу їздити. От-от завесніє, шпаки прилетять — готуватися час! Сила-силенна справ!

*1 Молочні породи корів — корови, які дають молоко, а не вирощуються для м’яса.
*2 Міськвно́ — скорочено від «міський відділ народної освіти» — державна установа, яка керує школами міста.
*3 Спо́нсор — благодійник: людина чи організація, яка надає грошову допомогу.
*4 Стінгазе́та — саморобна газета, яку розміщують на стіні.
*5 Перфо́рманс — вид сучасного мистецтва, дуже коротка і яскрава ви-
става.

За матеріалами: Кузько Кузякін. (ЯхТрамвай+Зоопарк)². Малюнок Інни Черняк. Харків, видавництво "Vivat", 2016.

Джерело: Хрестоматія сучасної української дитячої літератури для читання в  3, 4 класах. серії «Шкільна бібліотека». Укладання та передмова Тетяни Стус. Львів, "Видавництво Старого Лева", 2016, стор. 89 - 91. 

Інші творі Дмитра Кузьменка (Кузька Кузякіна)):

 

"Зубасті задачки" - книжка ігрових розвивальних завдань для дітей 7 - 11 років, яку Кузько Кузякін створив і в яку вклав увесь свій чималий піратський досвід. Його задачки допоможуть дітям навчитися уважніше дивитися на світ, глибше пізнати мову, мислити творчо і критично. Головна ідея кожного розвороту – це поєднання різних за рівнем і тематичним спрямуванням завдань. Більшість із них доступні для розв’язання звичайною дитиною.