"Справжня книжка — та, з якою ти і посмієшся, і побалуєшся, а десь і слізки можуть закрутитися в очах… І тобі хочеться поспілкуватися з її героями, іноді й посперечатися з ними, і ти роздумуєш, як би вчинив чи вчинила на місці героя в тій чи іншій ситуації. Та головне: після прочитання у тебе в душі залишається щось дивне, якесь неясне хвилювання, тремке, але добре і світле…" (Іван Андрусяк)
"Третій сніг" Івана Андрусяка - книжка про те, як не стати вовком у зграї хижаків. Адже, коли живеш у лісі й мусиш щодня хвилюватися, щоб тебе чи найближчого друга бува не з’їли, залишатися добрим і пухнастим ох як нелегко. Тим паче, коли ти їжак і по суті — хиже й колюче звірятко, хоч і незле. Втім, у «Третьому снігові» Іван Андрусяк не лише говорить із малими читачами про одвічні теми добра й зла, а й торкається не зовсім популярних в українській дитячій літературі сюжетів — фізичного й душевного каліцтва, мовної ідентичності, співіснування з Іншим, екології.
Іван Андрусяк
ТРЕТІЙ СНІГ
(уривок)
Перший сніг цього року випав дуже рано, ще на початку листопада. Він був мокрим, липким і свого запаху ще не мав.
Пахнув прілим листям, присохлими бур’янами й утомленим вітром, який завжди в лісі трохи розгублений, а часом і боязкий.
Вибравшись ізранку зі своєї хатки на галявині в заростях терену, старанно замаскованої купою сухого гілляччя, їжак Петро зітхнув. Брудні клапті першого снігу скапували поміж гілок, навіваючи думки про застуду, ангіну й гірку мікстуру, яку доведеться пити, пропускаючи школу. А ще про те, що за першим снігом неодмінно прийде перший мороз, а отже, в його рідні кущі скоро навідаються ласі істоти. Бо ягоди терену достигають із першим морозом, а доти вони терпкі й несмачні.
Якщо прийдуть люди, це ще півбіди. Їжак Петро навчився давати з ними раду. В одній із книжок він вичитав, що люди — такі дивні істоти, які дуже залежні від свого зору.
Вони бояться того, чого не бачать. Отже, їх легко перехитрити, впливаючи на слух чи, скажімо, нюх. Але нюх у людей не дуже розвинутий. Щоб їх налякати, потрібен гострий і різкий запах, якого їжак Петро видобути не вмів. Тому він поклався на слух — і не прогадав.
Минулої осені, коли люди прийшли до його тернівника, їжак Петро заховався у свою хатку під купою сухого гілляччя й заходився голосно хропіти. Навіть голосніше, ніж він хропе уві сні. А всі їжаки, щоб ви знали, уві сні хропуть…
— Мамо! Мамо! — зачувши ці звуки, закричала раптом менша на зріст людина (певно, то була людська дитина). — Чуєш: отам у кущах хтось хропе! Ой, як страшно!
Радий такому успіху, їжак Петро захропів ще старанніше.
— Гм, справді… — розгубилася мама. — Хто б це міг бути?..
— Може, це лиха гадюка, якої ти мені завжди наказувала остерігатися?
— Але ж гадюки нібито не хропуть… — ще дужче засумнівалася мама. — Та й гадюки вже мали би спати, донечко.
Вони ж іще на Здвиження ховаються по хащах, закамарках і вітроломах…
— Хіба ж то не вітролом? — не вгавала людська дитина. — Бачиш, яка купа гілляччя. А отой хропун десь під ним… Мамо, а може, то ведмідь?!
Старанно хропучи, їжак Петро посміхнувся, уявляючи, як очі малої на цих словах стали великі і круглі.
— Ну, ведмедеві ще ніби рано спати… Але знаєш, дитинко: береженого Бог береже. Краще ходімо звідси від гріха подалі. Бо мало що… Там, на узліссі, хоч і не такий рясний терен, зате безпечніше…
Ну, з такими страхопудами їжак Петро й цього року легко впорається…
За матеріалами:
Іван Андрусяк. "Третій сніг". Київ, видавництво "Фонтан казок", 2014. Ілюстрація Ольги Кузнєцової.
Хрестоматія сучасної української дитячої літератури для читання в 1, 2 класах серії «Шкільна бібліотека». Укладання Тетяни Стус. Львів, "Видавництво Старого Лева", 2016, стор. 36 - 39.
Повністю повість-казку Івана Андрусяка "Третій сніг" можна прослухати в аудіозапису на сайті: https://soundcloud.com/
Дивіться інші твори Івана Андрусяка на нашому сайті:
прикольна казка
ВАУ КРУТО КРУТИЙ СУПЕР ВІРШ