Завантажити текст добірки зимових оповідань Івана Соколова-Микитова (txt.zip)
Іван Соколов-Микитов
(переклад з російської Григора Тютюнника)
ЗИМА
Випав сніг.
Чистою білою скатертю вкрилася земля й спочиває. Глибокі височіють замети.
Важкі білі шапки надів ліс і притих.
На скатерті снігів бачать мисливці гарні мережки звіриних і пташиних слідів.
Ось біля обгризених осичок протоптав уночі стежечку зайчисько-біляк; піднявши чорний кінчик хвоста, полюючи за пташками та мишами, пробіг горностай.
Мальованим ланцюжком в’ється узліссям слід старого лиса. Край поля, слід у слід, пройшли розбишаки-вовки.
А через наїжджену широку дорогу, зриваючи копитами сніг, перейшли лосі...
Багато великих і малих звірів і птахів живе й харчується в укритому сніговим нависом, принишклому зимовому лісі.
* * *
НА УЗЛІССІ
Тихо рано-вранці в зимовому лісі. Прозоре настає світання. Узліссям, повз галявину, прокрадається з нічного полювання старий рудий лис.М’яко порипує, пухом розсипається під лисовими ногами сніг.
Лапка за лапкою стелеться за лисом слід.
Слухає і дивиться лис, чи не запищить під купинкою в зимовому кублі миша, чи не вискочить з-під куща довговухий необачний зайчисько.
Ось ворухнулася в гіллі і, побачивши лиса, тоне-е-енько — пік! пік! — писнула синичка-корольок.
Ось, пересвистуючись і пурхаючи, пролетіла над узліссям зграйка шишкарів, квапливо розпалася у верховітті прикрашеної шишками ялини.
Чує і бачить лис, як шаснула на верхівку дерева білочка, а з густої гілки, що загойдалася, розсипаючись алмазним пилом, упала снігова шапка.
Усе бачить, усе чує, усе знає в лісі старий, хитрий лис.
* * *
ТЕТЕРУКИ
Зійшло, заграло над лісом веселе зимове сонечко, запалило янтарним світлом сніги.
Вилетіли з нічних лунок, із глибокого пухнастого снігу красені тетеруки, посідали на осяяній сонцем, прикрашеній мереживним інеєм березі.
Ласують, відпочивають тетеруки. Клюють запашні березо ві бруньки, мирно гуляють попід деревами, лишаючи на чис тій сніговій скатерті гаптовані хрестики своїх слідів.
Великими дружними зграями живуть усю зиму тетеруки. На ніч зариваються в сніг, роблять у заметах глибокі ямки — лунки.
Не дістане в снігу тетеруків їхній лютий ворог — яструб. Не знайде і сам хитрий лис...
Бачить здалеку старий лис, як снідають, сидять на березах, походжають по снігу чепурні тетеруки. Слинка тече у лиса...
* * *
НА ЛІСОВІЙ ДОРОЗІ
Одна за одною їдуть по зимовій дорозі навантажені колодами важкі машини.
Вибіг із лісу лось.
Сміливо перебігає широку второвану дорогу.
Зупинив шофер машину, милується дужим гарним лосем.
Багато лосів у наших лісах. Цілими стадами блукають вони по засипаних снігом болотах, ховаються в чагарниках, у великих лісах.
Люди не чіпають, не кривдять лосів.
Тільки голодні вовки осмілюються іноді нападати на них. Рогами й копитами бороняться від злих сіроманців дужі лосі.
Нікого не бояться лосі в лісах. Сміливо бродять вони лісовими галявинами, перетинають широкі просіки й наїжджені дороги, часто-густо підходять близько до селищ та гомінких міст.
* * *
ГЛУХАРІ
У глухих соснових лісах живуть, зимують, кормляться смолистою хвоєю молоденьких сосен глухарі.
Глухарі — найбільші, рідкісні птахи в наших лісах.
Влітку переховуються вони разом з лосями в глухих хащах, у мохових темних болотах.
За це деякі сільські мисливці називають глухарів моховиками.
Не кожному щастить побачити взимку у лісі глухарів, почути весною дивовижні їхні пісні.
Тільки дехто з мисливців, найтерплячіших і вмілих, знає, де живуть, ховаються і співають глухарі.
Добрі, розумні мисливці бережуть рідкісних лісових пта хів і, підкравшись до них, милуються їхньою силою та красою.
* * *
БІЛЯК ТА КУНИЦЯ
Почув зайчисько-біляк, що проходять поблизу лосі, вискочив з-під ялинки, притис вуха до спини і помчав щодуху світ за очі, куди ноги несуть.
Біжить лісом зайчисько і не озирається, нічого не бачить. Здається йому, ось-ось доженуть, затопчуть його велетенські лосі.
А на сосні зла куниця сидить. Націлилась куниця, вишкірила гострі зуби, хоче плигнути вниз — упіймати зайчиська.
Не бачить зайчисько куниці. Прищулив вуха, мчить щосили мимо сосни.
Ні, не спіймати куниці прудкого зайчиська-біляка. Стрибне з дерева, схибить — і прощавай1
Далеко-далеко забіжить від неї на своїх прудких ногах довговухий зайчисько-біляк.
* * *
У БАРЛОЗІ
Ранньої зими, щойно випаде сніг, залягають у барлозі ведмеді. Старанно і вміло готують вони в лісовій глушині ці зимові лігвиська. М’якою запашною хвоєю, корою з молодих ялинок, сухим лісовим мохом вистилають своє житло.
Тепло й затишно у ведмежих барлогах.
Тільки-но вдарять у лісі морози, засинають у барлогах ведмеді. І що лютіші морози, що дужче розгойдує вітер дерева — то міцніше, непробудніше сплять.
Наприкінці зими ведмедиці народжують маленьких елі пих ведмежат.
Тепло ведмежатам у занесеному снігом барлозі. Цмокають, ссуть молоко, деруться на спину матері — величезної, дужої ведмедихи, що влаштувала для них теплий барліг.
Тільки за великої відлиги, коли починає капотіти з дерев і падає білими шапками з гілля сніговий навис, ведмідь прокидається. Хоче узнати: чи не прийшла, чи не почалася в лісі весна?
Висунеться ведмідь з барлога, подивиться на зимовий ліс — і знову на боковеньку до весни.
* * *
ВОВКИ
Посеред зими, як ляжуть глибокі сніги, в морозяні завійні ночі блукають вовки полями та заметеними снігом дорогами. Ловлять зайців, виманюють довірливих собак.
Далеко чути взимку їхню голодну страшну пісню.
«Ууу! Ууу-у!» — виють вовки, і тривожним валуванням відповідають їм у селах сторожкі собаки.
Після нічного розбою ховаються вовки в ліс.
По вовчих слідах тихо йдуть на лижах мисливці з рушницями за плечима і червоними прапорцями
Тихцем обходять мисливці вовків, що залягли в гущавині. На довгих мотузках по сучках та гіллі розвішують мисливці навколо вовчого лігва прапорці.
Ворушить вітер червоні язики легких прапорців. Ввижається вовкам у цих прапорцях щось страшне.
Сховалися мисливці в лісі, сполохали вовків з теплих лігвищ.
Побачив старий вовк червоні прапорці, зупинився. Не вийде він тепер із кола, попадеться мисливцю, що причаївся з рушницею в лісі.
* * *
ОЛЕНІ
У великих заповідниках, у наших незайманих лісах, живуть благородні олені.
Благородний олень — дуже гарна, струнка тварина з великими гіллястими рогами.
Колись оленів скрізь було багато. В сиву давнину на них полювали з тенетами, цькували собаками, убивали стрілами з луків і заколювали гострими списами
Полювати на оленів тепер якнайсуворіше заборонено. В заповідниках оленів охороняють. Люди заготовляють на зиму сіно, ставлять у лісі годівниці, винищують розбійників- вовків.
Довірливо ставляться до людей гарні, сміливі олені.
На лісовій галявині, в сосновому бору, влаштовано годівницю. Щовечора приходять сюди олені. Спокійно їдять вони сіно і майже не бояться, коли підійде людина, щоб ними помилуватися.
* * *
ЗИМОВА НІЧ
Настала ніч у лісі.
По стовбурах товстих дерев постукує мороз, падає легкий сріблястий іній. У темному високому небі висипала сила-силенна яскравих зимових зірок.
Тихо, ані шелесне в зимовому лісі та на заметених снігом лісових галявинах.
Але і в морозяні зимові ночі триває життя в лісі. Ось хруснула і зломилась мерзла гілка — це пробіг попід деревами, м’яко підстрибуючи, заєць-біляк. Щось ухнуло і жахно враз зареготало: то пугукнув пугач. Завили і вмовкли вовки.
По діамантовій скатерті снігів, лишаючи мережива слідів, пробігають легенькі ласиці, полюють на мишей тхорята, нечутно пролітають над сніговими заметами сови.
Немов казковий вартовий усілося на голому сучку головасте сіре совеня. В нічній пітьмі лиш воно одно чує і бачить, як іде в зимовому лісі приховане від людей життя.
За матеріалами: Іван Соколов-Микитов. "Рік у лісі". Переклад з російської Григора Тютюнника. Малюнки Тетяни Капустіної. Київ, видавництво «Веселка», 1976 р., стор. 3 - 13.
У цьому розділі пропонуємо почитати гарні оповідання для діточок про зиму, про свято Нового року та Різдвяні свята від наших сучасних авторів та класиків української літератури: Василя Сухомлинського, Олени Пчілки, Івана Багмута, Ярослава Стельмаха, Віктора Близнеця, Пилипа Бабанського, Остапа Вишні, Петра Короля, Галини Демченко, Олександра Копиленка, Олега Буценя, Андрія Бондарчука, Віктора Васильчука, Анатолія Давидова, Наталі Забіли, Івана Сенченка, Василя Струтинського, Василя Скуратівського, Івана Малковича, Олени Цегельської, Василя Чухліба.
Мне с перезказом надо.