На сайті
укр рус Дошка оголошень Додати оголошення

Михайло Трайста, "Березові сльози" (весняне оповідання для дітей)


Оповідання для дітей про весну. Михайло Трайста. Березові сльози. Весняне оповідання для дітей. Малюнок автора.  Малюнок Михайла Траста.

 

Михайло Трайста

«БЕРЕЗОВІ ЛЬОЗИ»

 

 

«Не дивуйтеся нітрішки,
Що в берізок молодих
Ціле літо чисті ніжки,
Білі - білі, наче сніг.
Це тому, що в хороводі,
Коли ми спимо усі,
По траві берізки ходять
Миють ноги у росі!»

 

 

Степанко з великим нетерпінням чекав середини березня - час, коли вони з дідусем щороку ходять до березового лісу збирати березовий сік. Саме в цю пору, коли бруньки ще не з'явилися, а береза вже жене «березові сльози», як називає їх дідусь, вони найцілющі.

- В жодному випадку не можна спускати сік з молодих берізок, бо він потрібен їм для росту, - вчив дідусь Стенанка. - Найсолодший сік назбирується на висоті півтора-два метра від землі, тому саме тут треба висвердлювати дірку. Вона повинна бути лише на кілька сантиметрів, і ні в якому випадку не глибше.

Дідусь «вставляв мідні трубки в дірки, які зробив у стовбурах беріз, по яких стікатиме сік в слоїки, які принесли з собою. Кап-кап! - поволі, аж доки вони нановнються.

- Дучку бажано робити з північної сторони, оскільки там соку зазвичай більше, - сказав дідусь, закінчивши роботу. - Ось так, а завтра, як повернемось за слоїками, дучки замажемо свіжою глиною і прикриємо мохом. Це охоронить дерево від шкідників, різних комах та грибків..

- Дідусю, а чому ти називаєш цей сік «березовими сльозами»? – поцікавився Степанко.

- Ще з дідів-прадідів переказують легенду, що в давні часи над сивим Дніпром жив молодиіі красень Доброслав, одинак у матері. Та сталося лихо: напали на рідну землю вороги. Пішов син воювати. а серце материнське кров'ю обливається, сльози туманять очі... Якось почула стари мати кінське іржання коло воріт, коли подивилась - стоїть кінь осідланий без вершника. Заплакала гірко мати, схилилась на ворота в тузі. Цілу ніч отак простояла, а на ранок побачили люди на тім місці білокоре дерево. І тому,  мабуть, що вдовина хата стояла при самому березі річки, то назвали те дерево березою. Від материнського доброго серця береза щовесни плаче цілющими сльозами. Бо саме у цю весняну пору наш організм потребує цілющої і живущої водиці - березового соку. Усі недуги, що їх лікує березовий сік, важко перелічити.

- Гарна й цікава легенда, я її розкажу в школі, - зрадів Степанко.

- Про берізки ще говорять у народі таке: «У берези чотири справи: перша - світ освічувати, друга – крик втихомирювати, третя - хворих зцілювати, а четверта – чистоти дотримуватись».

- Як це - світ освічувати? – здивувався Степанко.

- Та колись дуже-дуже давно не було електрики. А свічки були тільки в церкві та у багатих людей. От і приходила на допомогу берізка. Люди запалювали суху березову скіпку, яку ставили на столі, щоб світила їм.

- Тепер я зрозумів, - посміхнувся Степанко. - А як же берізка втихомирює крик?

- Колись люди їздили возами, колеса яких різко скрипіли, аж у вухах закладало, ніби від крику. Їхати таким возом було немило, бо скрип!... І тут ставав у пригоді в'язкий чорний дьоготь, що виготовляли його з берези. Ним змащували осі коліс, і той скрип затихав.

- Як цікаво! Тож про мастило люди знали з давніх-давен. А як береза чистоти дотримувала?

- Дуже просто. З березових гілочок роблять віники та мітли, якими замітають підлоги та подвір'я, а колись і мила не було, тож люди милися у лазні, очищаючи тіло віником з березових гілок з листям. А ще на корі берези писали перші листи, - у ті часи, коли ще люди не придумали паперу.

Зацікавлений почутим, повернувшись додому, Степанко прочитав в Енциклопедії для дітей ще багато цікавого про берізку. І так наступного дня. коли вони йшли з дідусем до лісу за слоїками з сокам, Степанко почав розказувати дідусеві:

- Береза -  єдине в світі дерево з білою корою. На землі є 120 різновидів берізок: північна берізка - маленька від 30 до 70 см, називається карликова. І ця крихітка не боїться ні суворих морозів, ні вітрів. Залізна береза росте на Далекому сході. Кора у неї темно-вишневого, темно-коричневого і навіть чорного кольору. Деревина має таку міцність, як деякі метали. Кам'яна береза - це незвичайне дерево, у якого деревина не лише міцна, а й дуже важка. У воді це дерево спускається на дно.

- Ось як! - настала черга дідусеві дивуватись, - А я знав тільки про бородавчасту пухнасту березу. Вони ростуть в нашому лісі.

Із зібраного соку Степанкова бабуся частину законсервувала, а з решти зробила смачний квас.


За матеріалами: "Дзвоник" №36. Журнал для українських дітей Румунії. Місячник Союзу Українців Румунії. 3 рік видання, березень, 2010 рік, стор. 7.

 

Дивіться також на нашому сайті:
Весняні оповідання для дітей
"Ось і ластівки з-за моря повернулися; літають, метушаться, в сараї під дахом глиняне гніздечко ліплять. Та як акуратно! Грудочку до грудочки приклеюють. Зліплять гніздечко, неначе кошик, а збоку пролазку залишать. Через цю пролазку пуху, травинок у гніздо назносять. Постелить ластівка м’яку підстилку в гнізді, знесе туди яєчка І сяде пташенят висиджувати."  (Георгій Скребицький, Віра Чапліна)

Останні коментарі до сторінки
«Михайло Трайста, "Березові сльози" (весняне оповідання для дітей)»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар