Василь Чухліб, оповідання для дітей

​"В українського письменника Василя Чухліба (19.07.1941 р. — 20.11.1997 р.) — свій стиль і своє бачення світу. Він володів рідкісним даром писати коротко, а показувати багато, умів розповісти цікаво і хвилююче (навіть - поетично) про речі, що на перший погляд — звичайні та буденні. У його оповіданнях йдеться про будні і свята, про допитливих і непосидючих дітлахів, які живуть у прекрасному світі на березі голубоокої Десни. Поруч з дітьми — дорослі, а також звірята, птахи, квіти — герої казок. Десна їх усіх об'єднує — і дітей, і дорослих, і мешканців лісу, гаю і лугу, всіх радує і напуває своєю солодкою водою..." (Юрій Збанацький)

Твори Василя Чухліба люблять і дітлахи, які ще не вміють читати, і найменші школярі. Добрі та мудрі, вони ведуть дитину в дивосвіт природи, дарують радість, насолоду від спілкування з нею, збуджують уяву і кличуть відкривати її таємниці, оберігати нетлінну красу землі, любити рідний край.

Василь Васильович Чухліб народився 19 липня 1941 року в селі Лебедівка Козелецького району на Чернігівщині у родині вчителів Василя Харитоновича Чухліба та Марії Федорівни В’ялої (Чухліб). Родина батька веде свій родовід від козака Платнірівського куреня Запорозької Січі Харька Чухліба (1757 р.). Один з прадідів воював у російсько-японській війні 1904 – 1905 років. Родина матері у 1930-х роках була "розкуркулена" та заслана до Сибіру. Василь мав молодшу сестру Валентину. Дитячі роки Василя Чухліба пройшли в сусідньому придеснянському селі Соколівка, куди переїхали його батьки після війни: тут закінчив семирічку, а десятий клас — у місті Острі. У школі проявився його літературний талант. Його перший вірш районна газета "Правда Остерщини" опублікувала, коли Василь був ще старшокласником. По закінченню школи юного Василя Чухліба запросили на роботу до редакції тієї ж газети. У 1958 році він був визнаний кращим кореспондентом "Правди Остерщини". У 1962 році Василь Чухліб вступив на мовно-літературний факультет Київського державного педагогічного інституту ім. О. Горького (нині — Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова). Протягом 1962 – 1966 років Василь був старостою Літературної студії КДПІ ім. О. Горького, якою керував Юрій Кобилецький, а потім — Петро Орлик. У 1966 році Василь Чухліб отримав диплом про вищу освіту мовно-літературного факультету КДПІ, після чого він деякий час учителював та працював журналістом у м. Добропіллі, що на Донеччині, а потім разом із родиною переїхав до м. Українка Обухівського району на Київщині. У 1968 – 1976 роках Василь Васильович працював завідувачем відділу сільського господарства та масової роботи районної газети Обухівського району Київської області "Зоря Жовтня" ("Обухівський край"). За цей час об’їздив усі села району. Написав більше 100 нарисів, неодноразово публікував свої мініатюри, етюди, новели, оповідання та вірші для дітей на літературній сторінці газети. У 1970 — 1985 роках Василь Чухліб на громадських засадах керував Літературною студією ім. Андрія Малишка (м. Обухів, Обухівський р-н). Протягом 1992 – 1996 років Василь Чухліб був членом журі міжнародного конкурсу молодих літераторів “Гранослов”. У другій половині 1960-х – першій половині 1970-х років мініатюри, новели та оповідання Василя Чухліба були надруковані в періодиці. Невдовзі вони привернули увагу видавництва "Молодь", де у 1975 році побачила світ перша книга мініатюр "Червоні краплини вишень".
У 1973 році Василю Чухлібу запропонували надрукувати оповідання для дітей у всеукраїнському журналі "Малятко". Згодом з творів, що побачили світ у "Малятку", склалася перша книжечка молодого літератора "Хто встає раніше". Відтоді письменник не полишав літературну працю: писав не тільки оповідання, але й чудові казки. Більшість із них — про природу. У 1988 році вийшла друком книга новел "Іду до Десни", в усіх героїв якої — людей, тварин, рослин — є одне спільне: вічно молода річка Десна.
Василь Чухліб був одним з кращих творців новел, етюдів та мініатюр у "дорослій прозі" свого часу. Більшість новел Василя Чухліба є автобіографічними. Мова творів Василя Чухліба — жива, народна, барвиста та вишукана. Вона не переобтяжена незрозумілою лексикою, запозиченими словами. Майстерне застосування образних порівнянь, персоніфікацій, епітетів, метафор у поєднанні з простонародними висловами створює особливий мовний колорит творів письменника. 
У 1993 році за результатами публікацій творів для найменших на сторінках «Малятка» Василь Чухліб отримав премію ім. Наталі Забіли. У 1996 році за збірки оповідань і казок «Олень на тому березі», «Куди летить рибалочка» та «Колискова для ведмедів» йому була присуджена премія імені Лесі Українки.
Раптова смерть Василя Чухліба 20 листопада 1997 року вразила всіх і залишила нереалізованими чимало задумів. Пізніше були видрукувані збірки «Павучок із бабиного літа», «Братики Кіндратики», «Сонячний зайчик», «Неслухняний гарбузик». Низка оповідань і казок увійшли до підручників і читанок для молодших класів, були перекладені англійською, азербайджанською, білоруською, казахською, литовською, російською та словенською мовами.
У місті Українка Обухівського району (Київщина) на будинку, де довгий час проживав письменник, встановлено меморіальну дошку. У школі міста Українка проводяться щорічні конкурси на найкраще читання творів Василя Чухліба. На базі Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова проходить Літературний конкурс імені Василя Чухліба. В Обухівському районному краєзнавчому музеї існує експозиція, присвячена письменнику, а також зберігаються його окремі речі та фото.

За матеріалами: https://litgazeta.com.ua/

Казки Василя Чухліба для дітей: "Сопілкарик із джмелиного оркестру", "Туманець", "Лисичі гостини", "Колискова для ведмедів", "Лісова поштарка", "Сонячний зайчик", "Пісня тоненької очеретини".

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Василь Чухліб. "Після хуртовини" (зимове оповідання)

"... А дідусь та Лаврик уже поспішали до лісу. Сніг був молодий, ще не злежався, але лижі ковзали добре, бо дідусь кілька днів тому змастив їх, а перед виїздом натер сукнинкою.  Увійшовши до лісу, одразу побачили, що соснам непереливки. Багато дерев попригинало снігом, чимало гілок повідчахувалось. Дідусь стукав по стовбурах довбенькою, гамселив по гіллі тичкою. А Лаврик струшував сніг із маленьких сосонок. Густою холодною порошею обсипало дідуся й онука, а вони пробиралися від дерева до дерева, визволяли їх з-під снігової навали...." (Василь Чухліб)