"Олень на тому березі", Василь Чухліб (ілюстрована збірка оповідань для дітей)


Василь Чухліб

ОЛЕНЬ НА ТОМУ БЕРЕЗІ
 
(Збірка оповідань та казок)

 

оповідання для дітей, Василь Чухліб, Олень на тому березі, ілюстрована збірка оповідань для дітей, малюнки Наталії Аксьонової

оповідання для дітей, Василь Чухліб, Олень на тому березі, ілюстрована збірка оповідань для дітей, малюнки Наталії Аксьонової

 

 

Василь Чухліб

ОЛЕНЬ НА ТОМУ БЕРЕЗІ

Оповідання

Про які тільки дивовижні пригоди, що з ним траплялися, не розповідає Денискові й Варочці Валерка! І так розказує, що не одразу збагнеш, де правда, а де вигадка.
Хочете побачити оленя? — таємниче прошепотів він цього разу.— То я покажу.
—    Розкажи комусь іншому! — всміхнувся Дениско.— Олені в нас не водяться. От лосі в нашому лісі є. І дикі кабани, й лисиці...
—    А ще — борсуки и зайці,— додала Варочка.
—    Не вірите? — аж образився Валерка.— Тоді увечері, як стемніє, підемо до річки. Не побоїтеся?
—    Думаєш, ти один сміливий! — і собі образився Дениско.
Коли село оповили густі сутінки, вони вирушили до Десни.
Ішли через городи вузенькою стежкою, над якою посхилялися лапатолисті соняшники. Зараз здавалося, що то казкові велетні вишикувалися обіч і про щось перемовляються.
Зупинилися на деснянській кручі.
Внизу плюскотіла вода, а далі була темрява, ледь білів піском протилежний берег.
—    Ну, де ж твій олень? — запитав Дениско.— І як його розгледиш оце тепер?
—    Зачекайте, поки вигляне місяць,— відповів Валерка.— Тільки пильно дивіться.
Дивилися пильно, та не бачили, як пробирався олень лозами, перебродив озера й затоки. Аж тут вигулькнув із-за хмари місяць, і вони помітили силует оленя вже тоді, коли спинився він на шпилі піщаної коси і припав до місячної доріжки на тихій воді. Пив позолочену місячним сяйвом воду і сам ставав від того золотим.
—    Ой, дивіться, у нього роги світяться! — прошепотіла Варочка.
—    Ну що? — торкнувся Денискового плеча Валерка.
—    Красивий! — захоплено сказав Дениско.
Удень вони купалися навпроти піщаної коси. І там, де вчора стояв олень, на самому шпилі, Дениско побачив вимоклий у воді, висушений сонцем і вітрами, почорнілий, дивно покручений вербовий корч. Дениско нічого не сказав про те Валерці й Варочці. Він тільки подумав: це, мабуть, олень перекидається на день у корча, аби його не натрапили якісь браконьєри. І ще Дениско подумав, що увечері вони знову підуть дивитися на золоторогого оленя...

 

оповідання для дітей, Василь Чухліб, Олень на тому березі,  оповідання для дітей, малюнки Наталії Аксьонової

 

 

* * *

 

оповідання для дітей, Василь Чухліб, Олень на тому березі, ілюстрована збірка оповідань для дітей, малюнки Наталії Аксьонової. Оповідання Журавлі-веселики

 

ЖУРАВЛІ-ВЕСЕЛИКИ

Дід Матвій і Тарасик колють дрова біля повітки. Дід як гах¬не колуном по сосновому обрізку, так він і розлітається. А Тарасик довго цюкає своєю сокиркою, поки розрубає.
—    А чи не час уже й перепочити? — поглядаючи на онукові силкування, каже дід і всідається на дривітні.
А Тарасик знайшов товстий шмат соснової кори, видовбує човника.
Тихо на подвір’ї. Тільки іноді налетить вітерець-пустунець, побавиться вербовим віттям та й далі полетить.
«Курли, курли!» — раптом долинуло з вишини.
Тарасик підводить голову, вдивляється в небо. А курликання все ближчає. Ось уже видно в голубому небі рівненький трикутник.
—    Журавлі! Діду, журавлі летять! — вигукує Тарасик.
Дід, крекчучи, встає з дривітні. Прикладає до чола долоню.
—    Повертаються з ірію веселики наші,— розгладжує вуса. 
—    А чому веселики? — дивиться на діда Тарасик.— Журавлі!
—   Ні, зараз, навесні, звуть люди журавлів веселиками.    
—    А чому?
—    Бо повертаються птахи додому і радіють вони, весело їм, що здолали далеку дорогу, що знову в рідних краях. І люди з ними радіють.    
—    Дивіться, дідусю, строєм летять! Наче солдати! — показує Тарасик.
—    Строєм краще летіти. Так і з вітром легше змагатися, а як виб’ється котрий з сил, інший підтримає.    
—    Егей, веселики! Привіт! — гукає Тарасик.
Птахи ніби вчувають його вітання і у відповідь голосно курличуть.
—    А восени зватимуться вони журавлями,— продовжує дід.— Розстаються тоді з батьківщиною і журяться від того, що мусять летіти на чужину. Через те й — журавлі.    
Стоять серед двору старий і малий, дивляться в небо. Курликання поволі стихає, розтає у високості.
Тарасик береться за сокиру та все примовляє:    
—    Журавлі-веселики! Журавлі-веселики!    

 

оповідання для дітей, Василь Чухліб, Олень на тому березі, ілюстрована збірка оповідань для дітей, малюнки Наталії Аксьонової. Оповідання Журавлі-веселики

 

 

* * *

 

СТАРИЙ ДУБ

Не тільки на Десні повінь, а й у лісі. То ряст попід деревами розцвів, куди не глянь — рожево-сині, бузкові хвилі перекочуються.    
Тарасик з Тетянкою ніби не йдуть стежиною, а пливуть серед лісової повені,    навкруги роздивляються.    
Дерева у весняну вдяганку прибралися, й такі гарні всі: й берези, і клени, й липи. А сосни — ті завжди в однаковому вбранні: навесні, и улітку, і взимку, коли мороз тріщить і завірюха свище.    
—    Тарасику, а що це з дубом? — зупинилась Тетянка.— Чи не всох?
Усе довкола зелене — і дерева, й галявина. А дуб — у рудому вбранні, шелестить торішнім пожухлим листям.
—    Старий уже дуб,— каже Тарасик.— Мабуть, йому ще холодно. Як і дідові Митрофану. Бачила — він і зараз у кожусі ходить. Тож і дуб поки що не скидає свого кожуха. А як сонечко дужче пригріє, тоді дуб збадьориться, у зелені шати вбереться.
—    І ми знову прийдемо до нього по жолуді?
—    Авжеж.
—    Цілу торбинку назбираємо! Як торік! — повеселіла Тетянка.— І віднесемо у лісництво.

 

* * *

 

СТЕЖИНКА

Якщо дружити із стежинкою, вона багато цікавого розповість. Тетянка вийшла на ганок, а стежинка неначе взяла її за руку і повела за собою.
Довкола картопля цвіте біло й рожево, соняхи в золоті бубни вигупують. Зелений огірочок виповз із грядки на стежку: а що тут робиться? Квасоля-повитиця пишається на високих тичках, їй звідтіля все видно. А гарбуз та гарбузиха з гарбузенятами сховалися під лапатим листям — щоб сонце не напекло.
Через стежину снують мурашки. Такі малі, а тягнуть більші за себе гілочки й бадилинки. Тетянка знає: отам, під старою грушею, вони дім собі будують.
А в повітрі золоті цяточки блискають. То бджоли летять по мед: на город, на леваду, в поле.
Веде стежинка Тетянку і все їй показує. Уже й город кінчається. Що ж там далі?
А тут бабуся:
— Внучко, іди-но до хати!
По правді, Тетянці не хочеться вертатись. Але треба слухатися. Ну що ж, вона завтра із стежинкою далі піде.

 

* * *

 

оповідання для дітей, Василь Чухліб, Олень на тому березі, ілюстрована збірка оповідань для дітей, малюнки Наталії Аксьонової.


 
ВЕСЕЛКА НАЗАВЖДИ

Після дощу виглянуло з-за хмари умите сонце, а втертися йому було нічим. І тоді над Десною і над Жуковим гаєм перевис різнобарвний рушничок.
—    Веселка! Веселка! — застрибала Тетянка.
Сонце сховалось за хмару і рушничка забрало з собою.
У Тетянки на віях сльозинки забриніли.
—    Ну, чого ти, доню, чого? — заспокоював її тато.
—    Хіба не можна так зробити, щоб веселка була назавжди?
—    Веселка весь час не буває,— сказав татко.— Ну, біжи, он Галинка тебе на вулицю викликає.— І зацюкав сокирою біля нової хати.
Хату він майже сам збудував. Бо справді, як кажуть люди в селі, на всі руки майстер. І тесляр, і муляр, і покрівельник. А ще — скляр. Посклив тато вікна в хаті, потім узявся за веранду. Тут чи й за день упораєшся — ого скільки шибочок треба вирізати та вставити в рами, сто чи й більше.
Тетянка досхочу набігалася з подружками, а тато все у новій хаті стукотить.
—    Тату, ти ще довго тут будеш? — влетіла вона на веранду і завмерла, вражена. Шибочки вигравали різними кольорами: червоним, зеленим, жовтим, голубим, синім.
—    Ось тобі й веселка, доню,— заусміхався тато.
—    Веселка назавжди! — заплескала Тетянка в долоньки. А тоді вибралася на стільчик і поцілувала татка в шорстку щоку.

 

* * *

 

РАВЛИК

—    О, тату, равлик! — вигукнула Тетянка.— Та який великий! Присіла над ним, заспівала:
—    Равлику-Павлику, де ти був?.. Хм! Не відповідає, сховався у свою хатинку...
—    Бо ти ж його злякала.
Тетянка посиділа тихенько і, коли равлик вигулькнув, знову до нього:
—    Равлику-Павлику, куди йдеш?
Равлик цього разу не сховався, заворушився і поповз через ва стежину.
—    Тепер зрозуміло, куди він прямує! — сказав тато.— Недавно ж дощ пройшов. Та захопив тільки ту частину гаю, що через стежку навпроти. А равлик, мабуть, захотів пити.
—    Це ж поки він туди добереться!..    
І Тетянка взяла равлика й перенесла через стежину.    
Він завмер на якусь хвилину, а потім розвернувся і поповз неї
назад. І якраз туди приповз, звідкіля взяла його Тетянка.    
—    Бач, упертюх який! Не любить, щоб допомагали,— насупила брови Тетянка.
—    Може, і важко йому, але ж кожному хочеться самому здолати свою дорогу,— мовив тато.
І вони пішли своєю стежиною, а равлик — своєю.

 

* * *


    
ПІВНИКИ НА СХІД СОНЦЯ

Дядько Мусій на всю Соколівку покрівельник знатний. Як укриє кому хату — чи шифером, чи бляхою — хоч яка буде злива, покрівля не протече. А ще примітна його робота півниками.
Упорається дядько з покрівлею, огляне її згори і знизу, з усіх боків.
— Кінець — ділу вінець! — промовить задоволено.
І дістає з брезентової сумки бляшаного півника, прилаштовує на гребені даху. Та ще й так, щоб півник на схід сонця дивився. Оце й вінець ділу.
Тетянка й Тарасик зраділи, коли тато запросив дядька Мусія нову хату вкривати. Тепер хата у них як лялечка. А ще — два півники. Один — поважний, шишкастий Галаган по двору походжає, а другий — на даху, від сонця золотавий. Галаган, як побачив його, випнув груди, залопотів крильми і на всю горлянку:
— Ку-куріку! Це мої, мовляв, володіння! Як ти посмів сюди забратися!
А той, що на даху, ніякої уваги… Обурювавсь Галаган, обурювавсь і раптом змирився. Тарасику й Тетянці аж дивно стало.
— А знаєте, чому півники подружилися? — підійшов до дітей тато.
— Ой, чому? — не терпілося Тетянці.
— У Галагана клопотів у дворі, в городі вистачає. Як сипнуть курям їжі, він слідкує, щоб кожній порівну дісталось. Ходить у розвідку, де яку поживу знайде — своєму птаству звідомляє. І за небом пильнує — чи не летить шуліка? Коли кури й курчата спочивають — на чатах стоїть. Отак намориться за день, то спить — і крил, і ніг не чує.
— А йому ж уставати рано, усіх будити, — сказав Тарасик.
— Я знаю тепер, знаю! — підстрибнула Тетянка. — Як заспить наш Галаган, то його півник той, що на даху, будить. Ось для чого дядько Мусій поставив його на схід сонця!

 

* * *

 

ТЕТЯНЧИНІ МАЛЬВИ

Правду мама каже, що в Тетянки сто доріг, сто стежинок на день. А що ж, коли їй хочеться все знати, усе бачити, усюди побувати. Та де б не ходила Тетянка, де б не бігала, не забуває заглянути до сусідки, тітки Горпини. Хоч на хвильку. Бо ж тітка одна живе, і, коли не зайдеш, вона рада-радісінька.
— З ким би я оце й утішилась, з ким би й погомоніла про все на світі, як не з тобою! — каже Тетянці.
— А це ви навіщо? — цікавиться Тетянка.
— Надумалася в гості поїхати. До Києва*, до Світланки своєї. Вона там агрономом.
— Агрономом? — перепитує Тетянка. — Хіба ж у Києві* поле є, таке, як у нас за селом!
— Може, й нема такого поля, але й там агрономи потрібні. Світланка моя квіти розводить. Люду у Києві — море! А квіти і старе, й мале любить. Оце ж я всякого насіння назбирала у себе коло хати — і чорнобривців, і нагідок, і красольки — повезу Світланці.
— То скажете їй, що я вже і читати, й писати вмію. До школи скоро піду.
— Неодмінно про все розповім: яка наша Тетянка розумниця, яка господарочка!
Дівчинка аж зашарілася від похвали. Але пора й далі бігти: он сонечко у вікно заглядає, її кличе.
Та невдовзі захекана Тетянка знову стає на порозі тітчиної хати.
— Ось, візьміть, — простягає щось у жменьці. — Такі гарні мальви у нас були цього літа. Я сама їх поливала. Це насіннячко. Віддасте Світланці. Не забудете?
Тітка Горпина цілує Тетянку:
— Скажу їй — нехай на найвиднішому місці посіє. Щоб усі бачили твої мальви, Тетянко, щоб усі їм раділи.

* - відредаговано (ред.)

 

* * *

 

оповідання для дітей, Василь Чухліб, Олень на тому березі, ілюстрована збірка оповідань для дітей, малюнки Наталії Аксьонової. Оповідання Як сонце сходить

 

ЯК СОНЦЕ СХОДИТЬ

Тато збирався на ніч рибалити. Лаштував вудки, спінінги. Тарасик усе коло нього крутився і нарешті зважився:
— Візьми й мене, тату. Мені ж он дідусь вудочку змайстрував. Вудлище з горішини, волосінь — як павутинка, а гачок — золотий.
— Еге, така вудочка сама рибу ловитиме. Тоді доведеться взяти тебе, — ніби погоджувався тато.
А мама відмовляла:
— Що ти вигадуєш, Петре? Не виспиться дитина, та й ночі зараз прохолодні.
Але тато сказав:
— Риба рибою, та нехай хоч раз побачить хлопець, як сонце сходить…
Понад Десною, немов гриби, стоги недавно скошеного духмяного сіна. В одному з них вимостили кубельце. Там було затишно, тепло.
— Передрімаємо, а на зорі почнемо рибалити. Тоді якраз кльов найкращий, — пояснив тато.
Коли Тарасик прокинувся, тата біля нього не було. Вибрався з кубельця і побіг по густій росі до Десни. Хотів покликати тата, але тут побачив, як із-за річки сходить сонце. Ні, не сходить, а ніби випливає на човні. Велике, рожеве, у деснянських хвилях скупане. Золотими весельцями вимахує і до Тарасика усміхається.
Тарасик зрадів і загукав на всю Десну:
— Доброго ранку, сонечко!

 

* * *

 

СХОДИНКИ У КРУЧІ

Хіба вгадаєш, якого коника Десна раптом викине. Торік ось там була піщана коса, по якій бродили цибаті лелеки, де сиділи на висипах чайки. Була коса — і не стало.
— Десна, — каже дідусь, — забрала.
А тут берег був пологий. Тут дітлахи колобками скочувалися в річку, галасували, хлюпалися, аж до неба бризки летіли.
Цієї весни вода підмила берег. І стала круча. Тепер купатися бігай аж до порома. Хоч хлоп'ятам це за виграшки. А ось тіткам не з руки туди тазики з білизною носити.

 

* * *

 

ГОЙДАРИКИ

На старій березі тато прилаштував гойдалку.
— Я перша буду гойдатися! — схопилася за вервечки Тетянка.
— Ні я! — заперечив Тарасик.
— Оце так! — спохмурнів тато. — Хіба я для того робив гойдалку, щоб ви сварилися? А разом ви не можете?
І підсадив на гойдалку Тетянку і Тарасика.
Як розгойдалися — аж до неба. І хата, і вишеньки з ними гойдаються.
— Гойда, гойда, гойдарики! — придумала Тетянка пісеньку.
Песик Жучок під березу прибіг:
«Гав, гав!» — Бач, теж на гойдалку проситься. Взяли і його.
«Няв!» — А як же я, мовляв? Це кіт Рудько стрибнув прямо на березу з даху. І Рудька взяли.
Тато щось майструє у дворі і задоволено на гойдалку поглядає.
А мама просить:
— Та не впадіть же, не забийтеся!
Усе-таки впали. Але боляче не було. Тільки Рудько занявчав, бо йому хвостика придушили.

 

* * *

 

ЗОЛОТИЙ ДОЩ

Дощ сіявся й сіявся, ніби крізь сито. Дрібненький, теплий.
Тетянка сиділа на ґанку й чекала, поки дощ перестане. А він не вщухав.
З хати вийшов тато. Поглянув на небо, на струмочки, що дзюркотіли по стежині й губилися в спориші.
— Золотий дощик! — мовив.
— Який же він золотий? — заперечила Тетянка. — Може, голубий чи синій?
— Ні, доню, золотий. Зараз жито-пшениця сили набирається. І кожна дощова краплина — то майбутнє зерня в колоску. Ось настануть жнива, візьму тебе в поле.
Тато в Тетянки такий: як пообіцяє що, не забуде. Час від часу він хвалився вдома:
— Пшеничка вже красується.
— На погоді стало, це добре, саме колос наливається.
— Починають хліба половіти…
А одного дня повіз Тетянку в поле.
З Дівич-гори мотоцикл пірнув у вибалок. Очам відкрився жнивний лан, на ньому — кілька комбайнів.
Під'їхали до одного. «Нива» — прочитала Тетянка напис на комбайні. З кабіни, що, здавалося, пливла аж під хмарами, помахав їм кашкетом комбайнер Микита Парфенович. Мовляв, усе гаразд.
До комбайна підрулював грузовик. Порівнявся кузовом із схожим на хобот рукавом, що звисав із комбайна. І раптом з рукава сипонуло зерно. Лилося струменем, розсипалося бризками.
— Тату, золотий дощ! — вигукнула Тетянка.
— Авжеж, золотий! — яснів смаглявим обличчям тато. — Краплина в краплину, зернина в зернину.
У кузові сусідський Іванко, голий до пояса, розгортав зерно дерев'яною лопатою. Й немовби купався в золотому дощі.

 

* * *

 

оповідання для дітей, Василь Чухліб, Олень на тому березі, ілюстрована збірка оповідань для дітей, малюнки Наталії Аксьонової. Оповідання Струмок

 

СТРУМОК

Струмок був зовсім вузенький, як ниточка. Він весело дзюрчав поза городом, петляв поміж вербами на леваді. А потім вибігав на луг і губився у траві.
Тарасик знає, де починається струмок. Під Холодною горою є криничка, на дні якої б'є джерельце. З тієї кринички й витікає струмок. «А куди ж він тече?» — замислився Тарасик. Та й побіг до дідуся.
— Усі струмки — і великі, й маленькі, такі, як наш, — течуть у річку, — сказав дідусь. — Не було б струмків, то й річки не було б. От як!
Якось Тарасик із Славком пускали на струмку кораблики. Легенькі, вирізані із соснової кори. А вітрильця на них — із пір'їни. Струмок підхоплював кораблики і хутко ніс поміж звивистими зеленими берегами.
— Повний вперед! — командував Тарасик. І казав Славкові: — Наші кораблі аж до річки допливуть!
— Ти ще скажеш, що й до моря?
— А може, й до моря. Хоч один!
І тут хлоп'ята помітили, як один, другий кораблик опинилися на мілині. А раніше її не було. Еге, та їхній маленький струмок на очах стає ще меншим. Ось уже й дно оголилося, вола ледь жебонить.
— Дідусю, струмок висихає! — схвильовані, примчали вони додому.
Дідусь одразу й не повірив, поки сам не походив над струмком.
Наступного ранку вони йшли до Холодної гори. Дідусь із заступцем, а Славко й Тарасик несли на плечах металеву трубу.
— Ну, так воно і є! — мовив дідусь, заглянувши в криничку. — Джерело замулилось.
Він вихлюпав із кринички застояну воду, очистив дно, почав копати.
Коли на дні кринички завирувала вода, дідусь хутко вправив у розкопину трубу.
— Ну, тепер струмок оживе! — підбадьорював хлоп'ят і витирав піт з чола.
Дідусь присів на траву, Славко заглядав у криничку.
— Живе вже! Живе! — загукав Тарасик.
Хлоп'ята побігли понад струмком, а він усе тікав і тікав ви них, і не можна було його наздогнати.
Корабликів за городом уже не було. Десь несла їх до річки нова вода.

 

* * *

 

ЇЖАЧОК

Тетянка вдавала, що спить. А насправді — тільки очі прижмурила. І вона чула, як прийшов з роботи тато, довго хлюпався й смішно пирхав біля умивальника. А потім вечеряв і водночас розповідав мамі про жнива, про те, скільки пшениці зібрала його бригада.
— Наморився за день, спочивати час, — промовив тато. — Он Тетянка, либонь, уже другий сон додивляється.
— Постелю тобі, — сказала мама. І зашурхотіла накрохмаленим простирадлом.
— О, а це що? — почувся її здивований голос. — Дивись, Андрію, ось на подушці…
— Щось таке чорне й волохате… Кіт — не кіт і нібито й не собака, — роздумував тато.
— Та це ж їжачок! — не витримала Тетянка.
— А я думав, що вона спить! Звідкіля ж цей їжачок тут узявся? — підійшов тато до Тетянчиного ліжка, взяв доньку на руки.
— То я намалювала…
— Ну й художниця! Я ж тобі альбом для малювання купив.
— У альбомі я багато звірів намалювала: і зайця, і лисицю, і вовка. Слон ледве на двох листочках помістився. А їжачок, тату, захотів спати. Що я мала робити? — розповідала Тетянка.
Довелося мамі шукати для тата іншу подушку. А їжачок спав на своїй…

 

* * *

 

ПЕРЕХОДЯТЬ ДОРОГУ

Тетянка дивувалася, коли мама, повернувшися з поля, казала: «Ой, ніженьки в мене аж гудуть!»
А тепер, коли находилася з татом по лісу, й сама відчула: гудуть у неї ніжки. Бо на всіх відомих татові грибовищах побували, і намарне — жодного грибочка.
Повільно йшли тихою лісовою дорогою, що вела до села. І тут Тетянка помітила навпроти зламаної сосни горбочки. Обережно відгребла глицю, а з-під неї три боровики і стільки ж грибенят усміхаються. Ну й дива: прямо на дорозі виклюнулись!
— Хоч ці принесемо, хоч напоказ, щоб не кпинили з нас удома! — зрадів тато.
Та тільки торкнувся одного гриба, Тетянка замахала рученятами:
— Не займай, тату! Це ж вони дорогу переходять. Додому йдуть.
Тато, усміхнувшись, прикрив гриби глицею. Нехай ідуть…
Через кілька днів тато з донькою знову були в лісі. Тетянка одразу побігла до зламаної сосни.
— Нема вже грибів, тату, нема! — загукала. — Бач, перейшли вони дорогу!..

 

* * *

 

БАБИНЕ ЛІТО

Чи буває літо восени? А буває. Тоді, восени, можуть іти надокучливі дощі, віють холодні вітри. Та нараз стає тихо, тепло і сухо.
— Золоті деньки! — каже дідусь.
Тарасик і Славко допомагають йому зносити гарбузи з городу.
— І я хочу гарбузи носити! — прибігає до них Тетянка. — Так бери он того, що на пагорбку.
Тетянка схиляється над бокатим жовтим гарбузом. Та навіть з місця його не зрушить.
Хлопці переморгуються, а в Тетянки на очах сльози.
— То вони жартують, — заспокоює її дідусь. — Ось цей гарбузик по твоїй силі.
— Гей, Тарасе, бабине літо летить! — здіймає руки над головою Славко.
Хлоп'ята облишають гарбузи і ну гасати по городу.
— Лови! Лови! — ганяються за білим павутинням. Воно пливе і низько, над самими головами, і ген високо, в голубому небі.
Тетянка то несе свій гарбузик, то котить. Врешті віддає його бабусі.
— Там твоє літо полетіло, — каже.
— Літо? Авжеж, полетіло моє літо, — зітхає бабуся.
— А Тарасик і Славко хочуть наздогнати…
Бабуся пригортає Тетянку:
— Отаке придумали. Ніхто вже мого літа не наздожене. А до вас скільки ще весен зелених, скільки літечок красних прилине.

 

* * *

 

КАЛИНОВІ ПЛОМІНЦІ

По лозняку та вільшанику, що за городом, неначе багаття палахкотить. То від червоних кетягів на калинових кущах. Ламати їх саме в пору. Бо ягоди вже прихопив морозець, а від того вони солодшають.
Принесуть діти калину додому, бабуся пов'яже її в пучки і повісить на горищі.
Кращих ліків, ніж калина та малина, годі й шукати, — каже бабуся.
Як хто простудиться, бува, вона хутенько заварює чай з калиною — з ягодами, листям і гілками. Посьорбаєш того чаю — і простуду ніби рукою знімає. А ще бабуся смачний кисіль з калиною варить, пиріжки пече. А коли ставить другі вікна на зиму, то у міжвіконня кладе калинові пучечки. Взимку лютує надворі мороз, намагається і до хати прошмигнути, розмальовує шибки. А калина палахкотить собі весело: мовляв, не здолаєш, морозе!
Тетянка складає наламану калину на пожухлій траві, а Тарасик вигойдується мало не на вершечку розлогого куща.
— Досить уже! — гукає Тетянка братикові. — Бо й не донесемо.
Тарасик шугає на землю.
— Калині не шкодить, коли її ламають. Навесні вона молоді нагони викидає і стає ще пишнішою. Та оті найбільші кетяги лишимо для снігурів. Прилетять вони взимку сюди і поласують ягодами.
Тарасика й Тетянку майже не видно за оберемочками калини. Здається, ніби два пломінці відірвалися від калинового багаття і пливуть почорнілим осіннім городом до хати.

 

* * *

 

оповідання для дітей, Василь Чухліб, Олень на тому березі, ілюстрована збірка оповідань для дітей, малюнки Наталії Аксьонової. Оповідання Зимова казка

 

ЗИМОВА КАЗКА

Зимовий ранок сонячний і прозорий. На снігу іскринки переливаються. Дахи на хатах неначе з вати. Із димарів дим іде голубий.
Тарасик і Тетянка дерев'яними лопатками прокидають стежку до хвіртки. Бо за ніч снігу зима підкинула.
Тарасик кидає й кидає, цілу хурделицю зняв за собою. А Тетянка розігнулася, зіперлася на держално. І до Тарасика:
— Ой, поглянь яблунька зацвіла!
Задивилися удвох на яблуньку. А вона вся в інеї, наче у цвіту.
— А на другій яблуньці он уже і яблука! — захоплено Тарасик.
І справді такі червоні, круглобокі. Ну хіба не казка!
Та це ж снігурі на гілках посідали!
Підійшли ближче, щоб роздивитися. А снігурі — пурх! — і полетіли.
Тетянка засмутилася.
А біля хвіртки сніговик стоїть і до Тетянки й Тарасика усміхається. Мабуть, хоче сказати: зимовій казці не кінець. Вона тільки починається.

 

* * *

 

САННИЙ ПОЇЗД

Малій Наталочці тато змайстрував саночки. Прийшла Наталочка на гірку, а тут уже стільки дітвори — і хлопчиків, і дівчаток. І по одному з гірки спускаються, і вкількох. Усі веселі, розчервонілі на морозі. Захоплено галасують, коли сани мчать схилом.
Поставила Наталочка саночки край гори, вмостилася на них, а рушити не наважується. Гора ж он яка крута! Дехто й перевертається і тоді котиться по снігу, а сани мчать самі.
— Що, боязко? Давай я тебе підштовхну, — почула Наталочка.
Оглянулася, а то Тетянка. Наталочка не встигла нічого сказати, як Тетянка штовхнула саночки.
Ой, як помчали саночки, так Наталочка справді злякалася — їй аж дух захопило, вона й очі заплющила.
Отямилася, коли саночки вже стояли під горою. Підхопилася і потягнула їх на гору. Тягнути саночки було важко, Наталочка зашпортувалась у снігу, кілька разів падала, проте не випускала з рук мотузочки. А коли вона вдруге тягнула саночки, то мотузочка вислизнула з рук, і саночки втекли під гору. Наталочка стояла розгублена і ледь не плакала.
Помітив це Тарасик.
— Давай прив'яжемо твої саночки до наших! — запропонував він. Будемо разом спускатися.
Прилаштували Наталоччині саночки до Тарасикових і Тетянчиних.
— Може, ще хто хоче до нас пристати? — запитав Тарасик.
Тут й інші діти поприв'язували свої саночки одні за одними.
— А я сам буду кататися. Таке придумали! — хмикнув Славко.
Як помчав санний поїзд з гори — красота!
— Ту-ту-ту! — сигналить на передніх санках Тарасик. А діти щось вигукують, сміються.
Весело кататися на поїзді. І санки на гору разом легше витягувати.
А Славкові надокучило, мабуть, самому кататися. Він підійшов до Тарасика:
— Можна й мені до вашого поїзда?
— Та вже давай. Тільки будеш їздити в останньому вагоні, — посміхнувся Тарасик.
Аж до самого вечора літав з гори веселий санний поїзд.

оповідання для дітей, Василь Чухліб, Олень на тому березі, ілюстрована збірка оповідань для дітей, малюнки Наталії Аксьонової. Оповідання Санний поїзд

 

За матеріалами: Василь Чухліб. "Олень на тому березі". Оповідання для дітей. Художник Наталія Аксьонова. Київ, видавництво «Веселка», 1987 рік, стор. 7 - 32.

 

  Більше творів Василя Чухліба на нашому сайті:

Василь Чухліб, оповідання для дітей
В українського письменника Василя Чухліба - свій стиль і своє бачення світу. Він володіє рідкісним даром писати коротко, а показувати багато, уміє розповісти цікаво і хвилююче (навіть - поетично) про речі, що на перший погляд - звичайні та буденні. У своїх оповіданнях йдеться про будні і свята, про допитливих і непосидючих дітлахів, які живуть у прекрасному світі на березі голубоокої Десни. Поруч з дітьми — дорослі, а також звірята, птахи, квіти — герої казок. Десна їх усіх об'єднує — і дітей, і дорослих, і мешканців лісу, гаю і лугу, всіх радує і напуває своєю солодкою водою... (Юрій Збанацький)

Останні коментарі до сторінки
«"Олень на тому березі", Василь Чухліб (ілюстрована збірка оповідань для дітей)»:
ол , 2017-03-06 21:54:15, #
Оновити список коментарів
Всьго відгуків: 1     + Додати коментар
Топ-теми

Пропозиції інтернет магазинів на тему:

Рюкзак спортивный Terra Incognita "Matrix 22" коричневый
Ціна: 1040 грн
інтернет-магазин: rukzak
Рюкзак спортивный Terra Incognita Dorado 22 синий/серый
Ціна: 976 грн
інтернет-магазин: rukzak
Рюкзак спортивный Terra Incognita Dorado 22 синий/серый
Ціна: 976 грн
інтернет-магазин: rukzak
Рюкзак спортивный Terra Incognita "Matrix 22" коричневый
Ціна: 1040 грн
інтернет-магазин: rukzak