Свій письменницький псевдонім Олена Пчілка «позичила» від невсипущих трудівниць-бджілок. Як працьовита бджола, протягом усього життя несла вона в щільник української культури свою посильну працю - художні твори, переклади, активно виступала як видавець, громадський діяч. Її не дуже велика обсягом, але вагома своїм демократичним спрямуванням, гуманістичним змістом, реалістичним відтворенням дійсності літературна творчість посідає почесне місце в історії розвитку української літератури. Письменниця часом підписувала свої твори й іншими псевдонімами. Основні з них - Анело; Бабуся Олена; Віщий Олег; Гнибіда; Княжна; Кучубеївна; Колодяжинська О. та інші. Майже півстоліття трудилася Олена Пчілка на ниві української літератури і культури, виступаючи як прозаїк, поет, драматург, перекладач, літературний критик, фольклорист, етнограф, видавець, редактор. Твори письменниці пройняті глибокою симпатією до трудящого люду, в них порушуються гострі соціальні та культурні питання доби, втілені передові естетичні ідеали. Переклади Олена Пчілки вводили в українську літературу перлини світової класики, розширювали її горизонти, збагачували зображальні можливості, сприяли розвитку української літературної мови, а спогади про видатних діячів української культури М. Старицького, М. Лисенка, М. Кропивницького, О. Сластіона, Д. Яворницького, М. Драгоманова і сьогодні дають дослідникам цінний фактичний матеріал.
За матеріалами: Олена Пчілка. Твори. Київ, Видавництво художньої літератури "Дніпро", 1988, стор. 5 - 6.
Біографія Олени Пчілки (Ольги Петрівни Косач)
Ілюстрована художником Ларисою Івановою збірка поезій Олени Пчілки (Ольги Косач) під назвою "Дивна хатка" складається з дитячих віршів: "Весняні квіти", "Сонечко", "Іванко", "Мама і доня", "Безконечна пісенька", "Безконечна казочка", "Метелик", "Цікава казочка", "Морквяний вояк", "Як швидко літо проминуло", "Змінилося все...", "Вітер", "Дивна хатка", "Тямущий котик", "Сон", "З гринджолятами", "Додому", "Зимовий вечір".
"Пішов раз лев на лови й зустрів мишку. Хотів її з’їсти, вже й лапою надушив. А мишка й каже йому: "Ой, леве, могутній владарю! Не їж мене, змилуйся наді мною, бідною мишкою! Я тобі за все те в пригоді стану!" Засміявся лев..." (Олена Пчілка)
"Був собі Журавель, і подумав він оженитися. «Кого ж би то взяти? Візьму чаплю! — думає Журавель, — вона мені по мислі, якраз для мене!» От приходить до Чаплі, та й каже. "Ні, щось я не маю охоти за тебе іти!" " Ну, як не маєш, то не маєш, Бог з тобою!" — каже Журавель, і пішов собі..." (Олена Пчілка)
"Оповістив раз премудрий Соломон, що буде казати мирові своє казання-навчання. Людей посунуло - сила! Подумайте тільки: сам премудрий Соломон навчатиме! Певне ж, мовляв, там щось дуже мудре можна почути. Зійшовся мир, вийшов премудрий Соломон. І господи! Кожне хоче ближче доступитися, щоб не впустити й слова з премудрого казання. Штовхотнява та сварка!.. Аж ось втихомирились. Почав премудрий Соломон казати..." (Олена Пчілка)
"Стояла велика діброва. Були там і дуби широкочолі, і липи запашні, і ясені-красені, й тремтячі осики, і всяке інше дерево, скраю, понад лукою, була и оілоцвітна черемшина» і червона калина. Стояла діброва, пишалася; купалася в промінні сонця, з вітром гомоніла. Пишалася, красувалася. Аж ось одного дня прийшли люди, а з ними вози. На тих возах лежали сокири; вони були ще без топорищ, та були нові, блискучі, страшні. Побачила ті сокири діброва й стурбувалася, збентежилася. Зашуміла берестина дебелим віттям, затрепетав осокор білим листом, мов роняючи сльози, захитався в турботі і клен веселий, зажурилася тяжко й червона калина..." (Олена Пчілка)
"Зібралися раз миші й почали гомоніти: що таки треба щось думати з тим котом, - бо далі вже видержати не можна! Відколи господиня стала запирати його в хижі та в коморі, - настало чисте горе: то того, то другого в мишачій громаді не долічишся! Та ще ж такий проклятий той кіт, що хоч би ж нападав так, щоб його заздалегідь було чути, а то ж підкрадається так тихесенько, що його й не чуть, та й заляже десь у закамарку так щільненько, що його й не побачиш! А сам же, звісно, і вночі бачить! Тільки заглядить яке мишеня - плиг і зцупив пазурами своїми..." (Олена Пчілка)
"Як настала холодна осінь, журавель збирався в інший край та й каже куликові: "Ось ну лишень, куличе, рушай і ти! Коли б ти знав, які хороші сторони є на світі! Тепло там та гарно, та всячина росте й плодиться".... (Олеся Пчілка)
"Літом, як тепло та гарно, Рябко вивернеться та витягнеться й примовляє: "На ката хата! Мені й так добре!" А як прийде зима, холод та лиха година, то Рябко тоді зігнеться, скулиться та каже: "Коли б мені хатонька - хоч манісінька, хоч отакісінька!...." (Олена Пчілка)
"Надворі був мороз лютий. А хлопчик сердешний плентається по улицях, тремтить. Де йому подітися? Батько-мати повмирали, рідні немає, а чужі не пускають... Ходить бідолашне та й зазирає у вікно, що там світло сяє, діти туляються та сміються - ото, либонь, там тепло, ото гарно! А попроситися хоч погрітися, так де там - усі туряють, а то ще й вилають, а пожалувать - ніхто не пожалує..." (Олена Пчілка)
"У хаті в селянина Остапа та його жінки Ганни - радість: найшлось телятко теї ночі. Вони внесли його в хату, бо мороз був великий, і воно могло й замерзнути в хліві..." (Олена Пчілка)
"Славутній німецький музика Моцарт почав грати на фортепіано, ще бувши зовсім малим. Про його великий хист дійшла чутка аж до короля. Оповідано королеві, що малий Моцарт може заграти чималу річ (сонату) навіть тоді, як накрити клавіші хусткою. Забажав король почути Моцарта...." (Олена Пчілка)
"Колись давно, віків шість тому назад, жив собі співець у далекій від нас стороні. Зручних співців називали тоді в тій стороні трубадурами: «трубадур» — значить, вигадник, перебендя, бо то ж, власне, ті співці складали пісні з своєї голови, ходячи з одного місця в друге, співали вони свої пісні на послухання убогим і багатим. Той співець, про якого я хочу вам розповідати, звався Артур Вродливий. Він мешкав у великому стольному городі, де жив сам король, але часто Артур ходив і в інші місця, від більшого до меншого, від города до села. Складав він прехороші пісні і, приграваючи хороше на кобзі, співав їх то по вулицях, то по дворах..." (Олена Пчілка)
"Недалеко вiд лiсу стояла хатка. В тiй хатi жив чоловiк Максим iз сiм'єю; було в нього четверо дiтей, найстаршому хлопчиковi Iвасевi було десять лiт. Лiс був такий гарний, навiть зимою не здавався смутним, бо промiж чорнолiссям було там чимало й сосон, а вони завжди веселять око тим вiчнозеленим убранням! Недалеко вiд Максимовоï хати була одна сосонка така-то вже хороша! Була вона не дуже велика, але й немаленька, саме мiрненька та така зграбнесенька, круглесенька, зеленi глицi аж сяють, а молодi пагонки, як свiчечки, стремлять, простi та яснi..." (Олена Пчілка)
«Діти — се наш дорогий скарб, се - наша надія, се - молода Україна». Ці слова належать людині, яка все життя присвятила справі розвитку української культури, невтомно й самовіддано працювала в ім'я відродження української нації. Звати цю людину Ольга Петрівна Драгоманова (по чоловікові Косач). Псевдонім, який вона собі обрала і під яким найчастіше друкувалася,— Олена Пчілка. Поетеса, автор прозових та драматичних творів, перекладач, науковець, фольклорист і етнограф, публіцист, видавець, активна громадська діячка — це все вона, Олена Пчілка. А ще - вродлива жінка, ніжна й мудра матір, яка виховала геніальну Лесю Українку, виплекала її талант.