Олена Пчілка
ДИВНА ХАТКА
(Збірка віршів для дітей)
Завантажити ілюстровану книжку Олени Пчілки "Дивна хатка" (djvu.zip)
Завантажити текст збірки "Дивна хатка" (Олена Пчілка) (txt.zip)
ВЕСНЯНІ КВІТИ
Весна-чарівниця,
Неначе цариця,
Наказ свій послала,
Щоб краса вставала.
І проліски, й травка,
Зелена муравка,
І кульбаба рясна,
Й фіалочка ясна,
Всі квіти весняні,
Веселі, кохані,
З-під листя виходять,
Голівки підводять
Од сну зимового
До сонця ясного!
Ті квіти дрібненькі,
Мов дітки маленькі,
Розбіглись у гаю:
Я їх позбираю
В пучечок докупки —
Для мами-голубки!
* * *
СОНЕЧКО
Як стало сонечко світити,
Як огріва навколо все!
Дитя мале зриває квіти,
Бабуся зіллячко несе...
* * *
ІВАНКО
Біля струмочка, біля калини
Дудку Іванко зробив з вербини;
Гра-виграває в дудку Іванко,
Голос по гаю іде щоранку...
* * *
МАМА Й ДОНЯ
Погляньте на двох їх:
Он з донею мати.
Чи можна ж маленьку
Ще більше кохати?!
Впадає матуся,
Дівчатко милує,—
І рученькі й ніжки
Маленькі цілує!
* * *
БЕЗКОНЕЧНА ПІСЕНЬКА
Був собі журавель
Та журавочка,
Наносили сінця
Повні ясельця.
Наша пісня гарна й нова,—
Почнем її, братця, знова:
Був собі журавель
Та журавочка
(і так далі, без кінця).
* * *
БЕЗКОНЕЧНА КАЗОЧКА
Був собі баран та вівця,
Накосили вони стіжок сінця,—
А я знов почну з кінця:
Був собі баран та вівця
(і так далі, поки не докучить).
Був собі дід Нетяжка,
Була у нього синя сермяжка,
На голові — шапочка,
На спині — латочка,—
Чи хороша моя казочка?
— Погана!
— І ти кажеш «погана»,
і я кажу «погана».
Був собі дід Нетяжка,
Була у нього синя сермяжка,
На його лобі — шапочка,
На спині — латочка,—
Чи хороша моя казочка?
— Відчепись!
— І ти кажеш «відчепись»,
і я кажу «відчепись».
Був собі дід Нетяжка,
Була у нього синя сермяжка,
На його лобі — шапочка,
На спині — латочка,—
Чи хороша моя казочка? —
«Слухаюча голова» мовчить.
— І ти мовчиш, і я мовчу.
Був собі дід Нетяжка,
Була у нього синя сермяжка
(і так далі переказується без кінця).
— Чи хороша ж моя казочка?
* * *
МОРКВЯНИЙ ВОЯК
(Волинська пісенька)
їхав вояк морквяний,
Коник буряковий,
Кожушина оріхова,
Жупан лопуховий;
Пістолети з качана,
Кулі з бараболі,
А шабелька з пастернаку,
А піхва з фасолі.
Їде, їде вояченько,
Під ним коник скаче,
Надибали його свині:
«Злізай-но, вояче!»
Він вихватив пістолета,
Став свиней стріляти,—
Свині кулі похватали,
Нічим воювати!
Він вихватив шабельку,
Став свиней рубати,
Свині шаблю погризли,
Нічим воювати!
* * *
ЯК ШВИДКО ЛІТО ПРОМИНУЛО!
Як швидко літо проминуло!
Прийшла осінняя пора.
Немов на крилах полинуло
Кохане літечко з двора!..
Садок марніє потихеньку,
Пожовклі падають листки,
Вітрець не віє вже тепленько,—
Жене понурії хмарки.
Посох горошок на городі,
Мачок вже цвіт давно згубив,
Високий соняшник на грядці
Журливо голову схилив.
* * *
ЗМІНИЛОСЯ ВСЕ...
...Вже ж у любому куточку
Змінилося все!..
Он кучері з верби рясні
Вітерець несе
По узгір’ю на змокрілий
Холодний пісок;
Зажурився, засмутився
Унизу й ставок:
Похмурую, невеселу
Думоньку гада,
І здіймається під вітром
Темная вода;
Хитаються очерети,
Лози самотні
Ронять в воду, наче сльози,
Листочки дрібні...
* * *
ВІТЕР
Віє вітер, повіває,
Крізь свитину провіває,
Снігом в очі дрібно сипле
І потроху щічки щипле.
— Та дарма,— мовля хлопчина,—
Дошкуляє хай свитині...
Вітру вже я не боюся
Та й морозу не корюся!
* * *
ДИВНА ХАТКА
Іду я та й іду,
Аж стоїть хатка на льоду:
Сама книшова,
Стріха цибульова,
Млинцем зачинена,
Ковбасою заіцепнена,
Салом замикана,
Маслом запечатана.
Лизнув я масла — відпечаталось,
Гризнув ковбаси — відщепнулося,
Над’їв млинця — відчинилося.
Увійшов я в хатку,
Скинув сиву шапку,—
Аж там таке, матінко, яке!
Яєшня шкварчить,
Тоненько пищить,
А пироги вбоки,
Вареники вскоки,
По столу гасають,
Гопки витинають!
У миску влітають,
В сметані потопають!
Я ж над ними ласку мав,
По одному витягав,
У бездонний глечичок складав.
А яєшня все шкварчить
Та тонесенько пищить!
Мусив її рятувати,
На стіл з печі добувати;
Як став її викладати,
Перестала вона грати —
І шкварчати, і тонесенько пищати!
Так мені трапилося
У тій хатці на льоду,—
Пішов же я веселенький,
Співаючи «ду-ду-ду!».
І смішная, і втішная
Тая хатка на льоду!
* * *
ТЯМУЩИЙ КОТИК
Ну, й розумний же наш котик!
Де такий і взявся?!
Чи у школі де навчався?
Чи такий вже вдався?
Казку хоч яку вам скаже,
Про жар-птицю, змія,
Пісню всяку заспіва вам —
Чиста чудасія!
Звідки ж котик теє знає?
Він книжки читає;
І читає, й розбирає,
Та на ус мотає.
* * *
СОН
Приснився сон малій Марусі,
Що вже у білому кожусі
Прийшла сама Бабусенька зима —
І рукавами в полі має,
Замети сипле-насипає.
Садки у інеї стоять,
Доріжкою санки риплять...
Маруся з братиком у хаті,
Тепер на волю не багаті,
Лиш ту собі потіху мають,
Що дивні квіти розглядають —
Ті квіти білі на шибках,
Мов у якихось дивних снах,
Химерне листя розстилають.
І тільки всього...
Сумно з хати
Марусі в вікна виглядати.
* * *
З ГРИНДЖОЛЯТАМИ
Що за чудовая днина,
Сніг, наче срібло, блищить!
Вийшов веселий хлопчина,
Швидко з санками біжить.
Ох, ті санки-гринджолята!
Коней не треба до них:
Роблять їх мудро хлоп’ята,
Треба прудких тільки ніг!
Сам у санки упряжешся,
Вже ж не яка там вага!
Стежкою хутко женешся,
Всякий тебе оббіга!
Ось вона й гірка маленька,—
Ой, як униз я спущусь!
Наче та пташка швиденька,
Долі умить опинюсь.
Нуте лишень, хто зручніший?
Швидше которе збіжить?
Кепсько,— мороз все лютіший,
Носик з морозу щемить.
Ей, чи ж морозу боятись
Та отаким козакам?!
Нуте у сніжки гуляти,
Треба зогрітися нам!
Ой, чи заходить вже сонце?..
Пізня така вже пора?..
Стукають мама в віконце,
Треба рушать до двора!
* * *
ДОДОМУ!
Вертаються школярики
Із школи додому.
Скільки втіхи, скільки щастя
Малому й старому!
Тато, мати дожидали,
А кого й бабуся,
А як хто, то, може, втішив
Старого дідуся.
Зустрічають, оглядають —
Чи великий виріс?
Чи не схуд?
— А що з науки
Наш хлопчина виніс?..
Може, став за сюю зиму
Дуже вже письменний,
Може, став і гордувати,
Що занадто «вчений»?
Ні, ні, ні, сього немає!
Онде, подивіться,
Як він з меншими своїми
Всюди метушиться:
Треба все йому оглянуть
В хаті і в коморі;
Он гранджолята маленькі
Десь найшов надворі.
Ох, та й ловко ж так спускаться
З гірки снігової
Або й вуличкою мчати
Стежкою крутою!
Ну, сідай, мала сестричко,
Та не плакать тільки,
Як і падать доведеться,
Може, разів скільки!
От санки летять, і шапка,
Й теплі рукавиці —
Так дзвенить же й сміх веселий
Теє ж все — дурниці!
* * *
ЗИМОВИЙ ВЕЧІР
Пізній час, моє дитятко,
Треба забавки складати!
Поцілуймось, голуб’ятко,
Час вже спатоньки лягати.
Хлопчик встав, а котик Мурка
Глянув — знов собі співає,
Байдуже, що вітер гурка,
Малр стріхи не зриває.
Не клопочеться й хлопчина,—
Хай там вітер завиває,
Хай там грає хуртовина,
Снігом вікна укриває!..
За матеріалами: Олена Пчілка. "Дивна хатка". Вірші для дітей. Художник Лариса Іванова. Упорядник Ріталій Заславський. За редакцією Степана Крижанівського. Київ, видавництво «Веселка», 1986 рік, 31 с.
На відео: вірш "Дивна хатка" Олени Пчілки читає Олена Гомон:
Більше творів Олени Пчілки на нашому сайті:
