Оповідання "На хуторі" (Олена Пчілка)


Олена Пчілка

НА ХУТОРІ

Оповідання

 

Завантажити повний текст твору (.doc.zip)

 

Українські оповідання для дітей, Олена Пчілка, Ольга Косач, оповідання На хуторіУ хаті в селянина Остапа та його жінки Ганни — радість: найшлось телятко теї ночі. Вони внесли його в хату, бо мороз був великий, і воно могло й замерзнути в хліві...
—   Минічка, миня! — примовляла  Ганна,  гладячи телятко.— Яке ж воно гарненьке! — додала молодиця, весело дивлячись на чоловіка.
—  Ото  вже  тішитиметься   Івасик,  як   прокинеться!
Ганна поглянула на піл, там спав ЇЇ первенчик — гарненький,   білоголовий   хлопчик   Івась.
Телятко ледве держалося на ногах та дивилось карими добрими оченятами, поводячи вухами. Остап сів на лаву, уперся руками в коліна і поглядав то на теля, то на піл, на Івася. На молодому виду в Остапа сяяла втіха, сірі очі наче сміялись, одсвічуючи в собі щасливу думку. Ганна побігла і через якусь хвилину вернулася з оберемком соломи в руках.
—   Ти ж гляди, потихеньку! Не роздави телятко,— пожартував Остап.
—  Отаке й  вигадає,— засміялась  Ганна.  Положила коло печі солому, нахилилась до телятка, а воно підняло мордочку і стиха заревло.
—   Еге,  бач яке!  Уже  й  за матір'ю скучило! Минічка,   миня! — ласкаво     говорила  Ганна  та гладила по голові телятко.
А ось прокинувся Івасик.
—   Вставай, синоньку, вставай,— мовила йому мати,— у нас уже миня є!..
Білява голівка з заспаними сірими оченятами цікаво нахилилась уперед, і зразу рожеве личко Івасикове неначе промінням сонячним освітилось. Івасик хутко спустив ніжки на долівку і побіг до матері.
—  А   де   ж   вона  та   миня? — пита  хлопчик.
—  Онде,   серденько,   під  печею,— показувала мати,— бачиш, яка маленька! Ось я тобі завтра молозива зварю.
Ганна вибиралася до корови, а Івасик усе заглядав до телятка.
—   А я буду телятко в череду гонити? — питав Івась.
—   Будеш, сину! — обізвався Остап.— Я ж тобі на літо  бриля сплету, а  мати  пошиє торбинку на хліб — і будеш пастухом.
—  А щоб ти на полі не скучав, то батько виріже тобі  з  очерету  дудочку,   то   ти   будеш  грать,— додала усміхаючись Ганна.
—  А миня не б'ється? — спитав Івасик.
—   Попробуй,   сину! — Остап   взяв   ззаду   за рученята Івасика й стиха штовхнув до телятки, промовляючи: «Баран-баран — буц!»
Івасик наставив своє маленьке чоло, злегка доторкнувшись до чола теляткового, і по хаті, як дзвінок, залунав срібний сміх.
Телятко трохи злякалось, повело вухами й заревло.
—   Му-у-у! — передражнив     Івасик     телятко, а потім, присівши коло його, взяв соломинку й почав водить по мордочці телятковій.
—   Тепер годі, Івасю,— сказав Остап, саджаючи на коліна до себе сина,— миня, бач, боїться тебе;  нехай   вона  лежить  на  соломці,  гріється. А ти вмийся, богу помолися,— он швидко куліш звариться, то снідати будемо!
—   Мамо, я хочу перепічки,— сказав Івась.— Буде, мамо, перепічка?
—   Ні,   Івасю,— сказала   Ганна,   ставлячи   до полум'я   горщик   з   водою,— завтра   буду   хліб пекти, то завтра й перепічку спечу.
—  А молозива коли дасте?
—   І молозива завтра.
—  Ага! Мені мама завтра молозива зварять,— прицмокнувши язичком, сказав Івась, повернувшись до батька.
—   Ні, то мені буде молозиво,— дражнячи сина, пожартував, усміхаючись, Остап.
—   Ні, мені!
—   Та кажу ж тобі, синку, що мені буде молозиво, а тобі тільки перепічка.
—   Мамо,   що  то  тато   кажуть?   Що  їм   буде молозиво! — промовив Івась уже мало  не крізь сльози.
—   Та то, Івасю, тато так собі говорить, жартами тебе хоче трошки подратувать! — заспокоїла Ганна Івася.— І навіщо, справді, дратувати дитину,— докірно додала мати,— так наче й сам маленький!
—   Мені молозива, а  Івасеві перепічка,— все-таки дражнився Остап.
В сірих оченятах Івася блиснули сльози; він якось жалібно подивився на батька, далі на матір і, тихенько злізши з колін Остапових, кинувсь до матері, ухопився рученятами за спідницю, уткнув голівку матері в коліна і заплакав на всю хату.
—  От-таки додратувався,— палко сказала Ганна Остапові,  насупивши  чорні,  тоненькі  брови.
—   Івасю! Та то ж я умисне це сказав, хотів трошки тебе подратувать. Я ж думав, що ти вже великий   «парубок»!   Ну,   годі   ж,   годі,   синочку, цить! Ти не плач-бо, а то, дивись, і миня плаче.
Івась, хлипаючи, з-під лоба подививсь мокрими оченятами на телятко, потім якось несміливо на батька, що стояв уже в свиті, з шапкою в руках на дверях, налагодившись подивитися до снідання на своє хазяйство. Остап покивав Івасикові весело головою й вийшов з хати, а Ганна пригорнула до себе Івася і почала цілувати та заспокоювати щирими словами любу дитину:
— Ось цить, ось не плач, буде тобі й перепічка, й молозиво!
Умовк Івасик, як на те умовкло й телятко. Чи знало воно,  скільки втіхи  принесло  в ту  хату?
Знов тиха радість сяяла в хаті.

За матеріалами: Олена Пчілка. "Годі, діточки, вам спать!" Упорядник О. М. Таланчук.  Художник І. І. Литвин. Київ, видавництво дитячої літератури "Веселка",1991, стор. 95 - 99.

 

 

  Більше творів Олени Пчілки на нашому сайті:

Оповідання Олени Пчілки для дітей. Життя і творчість письменниці
Свій письменницький псевдонім Олена Пчілка «позичила» від невсипущих трудівниць-бджілок. Як працьовита бджола, протягом усього життя несла вона в щільник української культури свою посильну працю - художні твори, переклади, активно виступала як видавець, громадський діяч. Її не дуже велика обсягом, але вагома своїм демократичним спрямуванням, гуманістичним змістом, реалістичним відтворенням дійсності літературна творчість посідає почесне місце в історії розвитку української літератури поряд з творчістю українських жінок-письменниць демократичного напрямку - Наталі Кобринської, Дніпрової Чайки (Людмили Василевської), Любові Яновської, Грицька Григоренка (Олександри Косач), Надії Кибальчич, Наталі Романович-Ткаченко.

Останні коментарі до сторінки
«Оповідання "На хуторі" (Олена Пчілка)»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми