Жарко Яків Васильович (справжнє прізвище Жарченко) (*13 (25) лютого 1861[2] (за іншими даними 12 лютого 1861[3] або 11 листопада 1861[4]), Полтава — †25 травня 1933, Краснодар) — репресований український письменник, поет, перекладач, актор, в’язень комуністичного режиму; брат Надії Жарченко.
Народився у Полтаві в родині колезького асесора, де захоплювалися літературою, музикою і театральним мистецтвом. Батько Василь Федорович мав чин колезького асесора й працював секретарем губернського правління. Мати Олександра Григорівна походила з родини дрібних поміщиків Лазебників. Навчався в гімназії, звідки був виключений за участь у революційному русі. Неодноразово затримувався та арештовувався. 1880 року закінчив земську фельдшерську школу.
Перша збірка віршів «Перші ліричні твори» вийшла 1884 року. У 1886—1896 рр. — актор театральних груп М. Старицького, М. Кропивницького і П. Саксаганського. Друга збірка віршів («Молодим. Пісні і думи», 1891) недопущена до друку цензурою. Публікувався в «Літературно-науковому вістнику», редагованому І. Франком. У 1896 р. в Санкт-Петербурзі вийшла збірка його байок. Влітку 1903 переїхав до Катеринодара, був одним з керівників правління Кубанської «Просвіти». Тут він створив збірник «Пісні» (1905), «Байки» (1912), «Катеринодарцям» (1912), історичний нарис «На Кубані» (1912), «Балади і легенди» (1913), а також підбірки до антології «Українська муза» (1908) і до «Збірника українських байок» (1915). Був одним з організаторів і керівників катеринодарської «Просвіти» та катеринодарського відділення Революційної української партії. Брав участь у літературній організації «Плуг».
У 1920-х роках — на різних посадах у Кубанському художньому музеї. Вірші публікував у журналі «Життя й революція». В 1929 р. у зв'язку з публікацією віршів «З єгипетського циклу» був заарештований за підозрою в шпигунстві на користь Великої Британії, до 1930 року утримувався в катівнях Краснодарського ОДПУ. Помер після численних арештів, обшуків, допитів.
Похований на Всіхсвятському кладовищі міста Краснодар.
Архів Якова Жарка зберігається в Інституті літератури ім. Тараса Шевченка в Києві.
За матеріалами: https://uk.wikipedia.org/
.jpg)
Яків Васильович Жарко (1861—1933) почав друкувати свої твори ще на початку минулого сторіччя. Окремі з них були присвячені знедоленим дітям. Ця ж книжечка створена письменником виключно для дітей (автор так і назвав її: «Діткам»). Вірші — легкі й життєрадісні, нагадують дитячі народні пісеньки, які неважко запам’ятати, а коли б вони насправді були покладені на музику — то й проспівати. Написані й підготовлені до видання ще у 1930-ті роки, вірші, на жаль, так і не побачили своїх читачів. Понад півстоліття вони пролежали серед рукописів письменника до їх публікації у видавництві «Веселка». Читаймо вірші для малят: "Садочок", "Бджілка", "Вишенька", "Горобчики", "Котик", "Жабка", "Півник", "Вовчик".
"Як мертво та сумно стає восени, коли пташки покинуть наші степи та гаї і полинуть від нас за море у далекий теплий край — у вирій. Не чути дзвінких їх чарівних пісень, бо найкращі співуни наші покинули свої оселі і подались за море, щоб там у теплому краї перебути тяжку негоду лютої зими. Щасливі!.. Вони не знатимуть того страшного холоду, який буде панувати над нашим краєм замалим не цілого півроку: вони не знатимуть тих страшних завірюх, що засвистять по гаях, що закрутяться по степах широких... А ми?.." (Яків Жарко)
"Аж дванацятеро чоловік повіз наш старшина Хведот Мурмаль з писарем Купріяном Миколайовичем у стан до прийому. Поміж некрутами був і Грицько Петренко, другий син Трихвона Петренка, що торік у осени оженив сина свого Грицька на дочці старої удови Якиндинихи. Хоч і молодий був Грицько, хоч батько й знав, що через рік йому неминуче треба йти у мocкaлi, одначе оженив сина — через те, що старший його син Павло одрізнився від батька і почав жити своїм господарством. Він же, Трихвон, зі своєю жінкою були люде старенькі, їм треба було взяти у хату невістку, щоб робила. Поки був некрут на прийомі, Олена, жінка його, тішила себе надією, що може його не візьмуть у мocкaлi; коли ж побачила, що Грицько вернувся додому з хрестом через шию на зеленій стрічці, вдарилася бідна молодиця об поли руками, почепилася чоловікові на шию та й заголосила..." (Яків Жарко)
"У лютому 2021 року виповнилося 160 років з дня народження видатного поета, актора, перекладача, в’язня комуністичного режиму Якова Жарка. З ініціативи Українського інституту національної пам’яті згідно із Постановою Верховної Ради «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2021 році» ювілей видатного українського культурного діяча, уродженця Полтави, відзначається на державному рівні. Яків Жарко — ліричний та епічний поет, прозаїк, актор, діяч народницького руху кінця ХІХ ст. й активний подвижник української культури на Кубані на початку ХХ століття. Автор чотирьох книг ліричної і сатиричної поезії, двох збірок байок, книги «Оповідань», про які схвально відгукнувся Іван Франко, численних публікацій в альманахах, збірниках, періодиці, значної серії науково-популярних видань. А як актор перших українських труп Михайла Старицького й Панаса Саксаганського лишив помітний слід в історії становлення і розвитку українського національного театру. Літературно-художня спадщина Якова Жарка, його культурно-громадська діяльність сьогодні фактично невідомі культурній громадськості України..." (Ірина Ципнятова)
