Яків Жарко. Оповідання «Пташки»
"Як мертво та сумно стає восени, коли пташки покинуть наші степи та гаї і полинуть від нас за море у далекий теплий край — у вирій. Не чути дзвінких їх чарівних пісень, бо найкращі співуни наші покинули свої оселі і подались за море, щоб там у теплому краї перебути тяжку негоду лютої зими. Щасливі!.. Вони не знатимуть того страшного холоду, який буде панувати над нашим краєм замалим не цілого півроку: вони не знатимуть тих страшних завірюх, що засвистять по гаях, що закрутяться по степах широких... А ми?.." (Яків Жарко)
Яків Васильович Жарко (1861—1933) почав друкувати свої твори ще на початку минулого сторіччя. Окремі з них були присвячені знедоленим дітям. Ця ж книжечка створена письменником виключно для дітей (автор так і назвав її: «Діткам»). Вірші — легкі й життєрадісні, нагадують дитячі народні пісеньки, які неважко запам’ятати, а коли б вони насправді були покладені на музику — то й проспівати. Написані й підготовлені до видання ще у 1930-ті роки, вірші, на жаль, так і не побачили своїх читачів. Понад півстоліття вони пролежали серед рукописів письменника до їх публікації у видавництві «Веселка». Читаймо вірші для малят: "Садочок", "Бджілка", "Вишенька", "Горобчики", "Котик", "Жабка", "Півник", "Вовчик".
"Аж дванацятеро чоловік повіз наш старшина Хведот Мурмаль з писарем Купріяном Миколайовичем у стан до прийому. Поміж некрутами був і Грицько Петренко, другий син Трихвона Петренка, що торік у осени оженив сина свого Грицька на дочці старої удови Якиндинихи. Хоч і молодий був Грицько, хоч батько й знав, що через рік йому неминуче треба йти у мocкaлi, одначе оженив сина — через те, що старший його син Павло одрізнився від батька і почав жити своїм господарством. Він же, Трихвон, зі своєю жінкою були люде старенькі, їм треба було взяти у хату невістку, щоб робила. Поки був некрут на прийомі, Олена, жінка його, тішила себе надією, що може його не візьмуть у мocкaлi; коли ж побачила, що Грицько вернувся додому з хрестом через шию на зеленій стрічці, вдарилася бідна молодиця об поли руками, почепилася чоловікові на шию та й заголосила..." (Яків Жарко)
Життя та творчість репресованого українського письменника, поета, актора, перекладача Якова Жарка
Яків Васильович Жарко (справжнє прізвище Жарченко) (1861 — 1933) — репресований український письменник, поет, перекладач, актор, в’язень комуністичного режиму.
"У лютому 2021 року виповнилося 160 років з дня народження видатного поета, актора, перекладача, в’язня комуністичного режиму Якова Жарка. З ініціативи Українського інституту національної пам’яті згідно із Постановою Верховної Ради «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2021 році» ювілей видатного українського культурного діяча, уродженця Полтави, відзначається на державному рівні. Яків Жарко — ліричний та епічний поет, прозаїк, актор, діяч народницького руху кінця ХІХ ст. й активний подвижник української культури на Кубані на початку ХХ століття. Автор чотирьох книг ліричної і сатиричної поезії, двох збірок байок, книги «Оповідань», про які схвально відгукнувся Іван Франко, численних публікацій в альманахах, збірниках, періодиці, значної серії науково-популярних видань. А як актор перших українських труп Михайла Старицького й Панаса Саксаганського лишив помітний слід в історії становлення і розвитку українського національного театру. Літературно-художня спадщина Якова Жарка, його культурно-громадська діяльність сьогодні фактично невідомі культурній громадськості України..." (Ірина Ципнятова)
