Більше...

Новорічні оповідання про дівчаток-сестричок Нату і Тату (Пилип Бабанський)


Новорічні оповідання про дівчат, Про Нату і Тату, Пилип Бабанський

 

Пилип Бабанський
 
ПРО НАТУ І ТАТУ

Оповідання


 

НАТА І ТАТА

В нашому дворі живуть дві сестрички — Наталя і Тетянка. Кумедні такі дівчатка! Зараз їм уже по три роки і вони добре розмовляють. Але себе називають по-своєму — так, як називали раніше, коли ще тільки вчилися говорити. І знаєте, як? А ось як: Ната і Тата.
Будемо й ми так називати дівчаток, бо і в дворі їх ніхто інакше не зве.
Сестрички так схожі між собою, що їх навіть рідні тато і мама іноді плутають. Глянеш на них і дивуєшся: ну прямо-таки однаковісінькі!
Та зараз у нас не про це мова. Головне те, що з Натою і Татою мало не щодня трапляються якісь пригоди — то смішні, то прикрі. Якщо описувати все, що трапляється з сестричками,— це буде дуже довго. Краще послухайте, як Ната і Тата Провели один день.

 

* * *

 

ЯЛИНКА

 

Ната і Тата сплять на одному великому ліжку.
Сьогодні вони, як завжди, прокинулись разом, наче по команді. Прокинулись, посідали на ліжку і вражено втупились заспаними оченятами в куток. Ната, щоб переконатися в тому, що вона вже не спить і все це бачить наяву, скрикнула:
— Тато, глянь, що там!
— Ялинка,— здивовано відповіла Тата.
Тоді   Ната   швидко  перелізла   через   сітку, причеплену до ліжка, щоб дівчатка вночі не попадали, і боса, в самій сорочечці побігла до ялинки. Тата поспішила вслід за нею.
Ой, чого тільки не було на цій ялинці! Тут і різнокольорові кульки, і блискучі сніжинки та ліхтарики, барвисті стрічки і прапорці, рожевощокі яблука і цукерки...
— Тато, он ведмедик! Бачиш, виглядає з-під гілочки?
— А он — їжачок,  в  нього шубка  з голочок!
— А ось човник!
— Не хапай, бо впаде.
— Ой, колеться!
Тут у кімнату мама зайшла.
— Не встигли попрокидатися, як уже гамір зчинили, — сказала вона.— Давайте одягатися.
Одягати панчохи і взувати черевики дівчатка самі вміють. А платтячка одягати їм допомагає мама.
Ната, натягуючи на ногу панчішку, запитала:
— Мамо, а звідки ялинка взялася?
— З лісу прийшла,— відповіла мама.
— А що вона в лісі робила?—поцікавилася Тата.
— Ялинка росла там, серед своїх зелених подруг. Навесні під нею пташка гніздечко звила і вигодувала пташенят. Ялинка оберігала маленьких пташок від негоди. Влітку   вона  захищала від пекучого сонця квіточку, що зростала в її тіні.
А взимку злий ненажерливий вовк хотів з'їсти зайчика. Бідний зайчик тікає, а вовк ось-ось наздожене його. Що тут робити? Глядь — ялинка стоїть. Зайчик під ялинку — стриб! Ялинка прикрила зайчика вітами, вовк його й не помітив — мимо пробіг. Ялинка зайчика від вовка сховала.
— Мамо! А далі що було?
— А далі ялинка прийшла сюди. Ви спати полягали, а ми з татом поставили її отут і прикрасили.
— Навіщо прикрасили? — знов поцікавилась Ната.
— Щоб красиво було,— вихопилась Тата і теж запитала: — А чому вона колеться?
— Колеться, щоб її не чіпали,— відповіла мама.— А поставили й прикрасили ялинку тому, що сьогодні свято — Новий рік, Ялинка завжди приходить з лісу на Новий рік, щоб у цей день порадувати, повеселити діток.
— Новий рік! Новий рік! — загукали дівчатка, стрибаючи навколо ялинки.
— Так, сьогодні Новий рік. Поздоровляю вас, донечки, з Новим роком. Ростіть великі і щасливі.
Дівчатка не знали, що на це відповісти. Тата трішки подумала і сказала:
— І ти, мамочко, рости велика і щаслива.
Мама усміхнулася.
— Дякую.    

 

 

* * *

 

СНІГ УТІК

 

Поснідали дівчатка, потанцювали навколо ялинки, помацали іграшки так, щоб мама не бачила.- Ніхто з них так досі й не глянув, що там надворі робиться. Але ось Тата залізла на стільчик, що стояв біля вікна, і скрикнула:
— Ой, мамо! Що це?
Ната забралася до Тати, виглянула у вікно і гукнула:
— Пух летить. Ой, скільки пуху!
— То сніг іде,— сказала мама.
Дівчатка засипали маму запитаннями:
— Як він іде?
— У нього ніжки є?
— А чого він такий білий?
Не встигла мама відповісти, як дівчатка тут же й забули про свої запитання, а Тата заявила:
— Я хочу на сніг.
— І я хочу, —підтримала її Ната.
Мама обула дівчаток у білі валянці з галошами, одягла їм теплі шубки, і пішли вони в двір. Вийшли на поріг, глянули — а в дворі все таке біле, що аж очам боляче.
— Ну, йдіть,— каже мама,— на сніг. А я вдома буду, у мене там робота є,— і пішла в квартиру.
Тата побігла аж насеред двору, вхопила жменьку пухнастого снігу і гукає до Нати.
— У мене сніг є! Іди швидше, я тобі покажу.
А Ната боїться по снігу бігти, помаленьку йде та все під ноги дивиться.
Тата не втрималась, побігла назустріч Наті.
— Ось, дивись!
Розкрила жменьку, аж там нічого нема, тільки пальчики мокрі.
— А де ж сніг? — питає Ната.
Тата розгублено розглядає свою мокру руку, далі непевно каже:
— Утік...
А ви не знаєте, куди подівся сніг із Татиної жменьки?

 

* * *

 

ЯШКО

 

Вирядила мама дівчаток, а сама сіла дов'язувати їм рукавички.
Через деякий час вийшла подивитися, що там Ната і Тата роблять. Поглянула — в дворі вже багато дітей. Бігають, сміються. її дівчатка разом з усіма розважаються. Повернулася мама в квартиру — і знов за роботу.
Аж ось у двері хтось стукає. Відчинила мама, а там Ната і Тата.
— А ми...
— Мамо!..
Тата відіпхнула Нату, сама наперед вийшла:
— Ми там качаємо із снігу бабу, а Яшко пустує і заважає.
Мама не знала, хто такий Яшко, бо в цьому будинку вони живуть недавно. Вона порадила дівчаткам:
— Скажіть йому, що так робити не можна. Треба гратися разом з усіма і не заважати.
Побігли дівчатка.
З півгодини мама працювала спокійно, а потім знову: стук-стук!
«Дівчатка,— здогадалася мама,— і чого вони раз по раз бігають?»
Відчинила двері — справді вони. Розчервонілі, схвильовані.
— Мамо! — кричить Тата. Ната відпихає Тату.
— Підожди, я скажу. Мамо! А Яшко... а Яшко їсть сніг і качається!
— Ах він шибеник отакий,— сплеснула мама руками.— Він же застудиться!
Дівчатка побігли в двір, мама — за ними.
Біля під'їзду стояв сусід—лікар. А посеред двору, між дітьми, метався його здоровенний пес. Він то кидався, граючись, на дітей, то качався,то хапав у величезну пащу грудку снігу і ковтав його.
Це й був Яшко.

 

* * *

 

ПЕРЕКИДУЧІ САНКИ

 

Валерик нагодував голубів і зачинив сарай. Дівчатка змушені були шукати іншої розваги.
Посеред двору влітку була велика кругла клумба. Тепер клумба перетворилася на гірку, занесену снігом. Ната і Тата побачили, що хлопчики й дівчатка тягнуть на гірку санчата, а потім спускаються звідти.
Побігли й вони до гурту.
Спочатку дівчатка стояли і дивилися, як старші діти бавляться. А старші збігали на гірку, падали, спускалися на санчатах, перекидалися в сніг, схоплювалися і знову бігли на гірку. Скільки сміху, галасу було!
Дівчаток помітив Петько.
— Тато-Нато! — гукнув він.— Ідіть сюди, я вас на санках покатаю.
Сестрички зійшли на гірку.
— Отак сідайте,— повчав Петько.— Ти, Нато, сюди ноги постав, а Тата за тебе триматиметься...
Ната І Тата не могли стримати радості. Зараз вони вихором помчать із гірки аж отуди, до паркана!
— Поїхали! — гукнув Петько і пхнув санчата.
Тільки санки зрушили з місця, як Тата опустила ногу. Валянець зарився в сніг і санки миттю перекинулися.
Ната підвелася, мовчки обтрусила з шубки сніг. А Тата сказала Петькові з докором:
— Бач, перекинув.
— Ти ж сама винна. Я казав — підніми ноги... Сідайте ще раз. Підніми, Тато, ніжки і не опускай на сніг. Зараз дале-е-ко поїдете!
З'їхали дівчатка з гірки і аж унизу знову перекинулись. Ната впала обличчям у сніг, злякалась і заплакала.
— Не вмієш, так не берися,— сердито сказала Петьку сусідська дівчинка Галя.— Сідайте на мої санки.
А санки в Галі залізні, великі. її тато — коваль, він сам у кузні санки зробив. Сіли на них Тата, Ната, ще й Галя ззаду причепилася.
Р-раз! — і поїхали аж до паркана. Ох, як же й хороше!
— Галю, давай ще! — гукає Ната. — Давай.
А Петько підходить до Тати і каже:
— Хай Ната з Галею катається, а ми будемо з тобою удвох. Добре?
— Е-е, не хочу,— відповідає Ната.
— Чому?
— В тебе санки перекидучі.

 

* * *

 

ВІЗЬМЕМО СОБІ НОВИЙ РІК

 

Одягла мама Нату і Тату, і пішли вони гуляти по місту.
Люди ходять по вулицях такі нарядні, веселі. Тут хлопці й дівчата під баян співають, там — у сніжки граються. Знайомі вітаються, поздоровляють з Новим роком, розпитують Нату і Тату, як їхнє здоров'я, цукерками частують.
Вони тільки якийсь квартал пройшли від свого будинку, як Ната гукнула:
— Мамо! Он теж ялинка.
— Ходімо туди,— потягла Тата маму за руку.
Ялинка стояла в сквері біля кінотеатру. Тільки вона була така висока та гілляста, що її навіть ялинкою незручно називати. Це справжнє велике дерево! Не вірилося, що цю ялинку привезли з лісу. Здавалося, що вона й виросла отут, на площі.
А прибрана яка! Окрім усяких прикрас, на ялинці було багато лампочок, що горіли різнокольоровими вогнями. Від них і вовк та лисиця, і зайчики, що лежали на снігу під ялинкою, і високий Дід Мороз у білій шубі здавалися такими красивими і незвичайними, як у казці.
Раптом з'явилися живі Дід Мороз, Снігуронька, зайчики. Навіть ведмідь прийшов — великий, волохатий, страшний.
— Я боюся,— сказала Ната.
— Не треба боятися,     заспокоїла мама. — Це не справжні звірі. То хлопчики її дівчатка одягли маски.
— Навіщо? — запитала Тата.
— Щоб цікавіше було.
Хлопчики й дівчатка в масках почали танцювати, віршики розказувати.
— Мамо, глянь, Снігуронька танцюває! — у захваті гукає Ната.
— Танцює,— поправляє мама.
А Дід Мороз — такий хороший, такий добрий: повен мішок цукерок, горіхів, пряників приніс і роздав дітям!
Збуджені, веселі повернулися дівчатка з прогулянки. Розповідають одна з-поперед одної про те, що їх вразило, розпитують про те, чого не зрозуміли. Тата питає:
— Мамо, а коли ще буде ялинка?
— Мине зима, буде весна, літо. Потім надійде осінь, похолодає, знову настане зима. Тоді й прийде наступний Новий рік, і ялинку знову поставлять.
— Як буде ще ялинка, — захоплено каже Тата, — ми підемо туди і візьмемо собі додому Новий рік. Він буде нам співати, танцювати, горіхи і цукерки даватиме. Правда, мамо?..
А Ната подумала і заперечила:
— Ми підемо і тільки подивимось. А брати не треба, бо тоді іншим діткам не буде Нового року.

 

* * *

 

ХТО НАШКОДИВ?

 

Роздягла  мама дівчаток, потім увійшла  в кімнату, глянула на ялинку і руками сплеснула:
— Ой лишенько! Хто це зробив? Дівчатка зайшли, поглянули і застигли: під ялинкою   лежало   кілька    розбитих   скляних іграшок.
— Признавайтесь, хто чіпав ялинку?
— Це не я,— першою опам'яталась Тата.
— Це не ми,— сказала Ната.
— Вони самі,— додала Тата.
— Пхе, які ви бридкі дівчатка,— присоромила мама.— Наробили шкоди та ще й зізнатись не хочете. Краще скажіть, хто це зробив, а то обох покараю!
Дівчатка мовчки кліпали очима, поглядаючи одна на одну.
— Це ти, Тато? — допитувалась мама.
— Ні. Це, мабуть, Ната.
— Ти, Нато?
— Ні. То, мабуть, Тата. Мама зітхнула й сказала:
— Ну що ж. Не признаєтесь —  так і зроблю: покараю обох. Сьогодні за вечерею не дам вам торта, а завтра не підете в кіно...
Мама прибрала розбиті іграшки і пішла кип'ятити молоко. Дівчатка побули трохи в кімнаті і теж пішли до мами.
Ось уже молоко й закипіло. Мама відставила каструлю і хотіла зайти в кімнату, але відчинила двері, та так і зупинилася на порозі; під ялинкою знову лежала розбита іграшка.
Тепер мама зрозуміла, що на дівчаток вона даремно напалася. Хто б це міг пустувати, коли в квартирі більше нікого нема? Сказати б, од вітру іграшки попадали, так надворі ніякого вітру нема, і кватирки позачинені...
Постояла мама, подумала, далі й каже:
— Ходімте на кухню.
Вийшли, а двері в кімнату лишили відчиненими.
Сидять, ждуть.
Спочатку в усій квартирі було чути лише один звук — у ванній розмірено капала вода з несправного крана: кап... кап... кап...
Але ось із кімнати долинуло шарудіння, потім тихий дзенькіт, а далі — хлоп! Так, наче з іграшкового пістолета стрельнуло.
Мама тихенько встала із стільця і пішла до дверей. За нею так само обережно йшли Ната і Тата. Ось вони дійшли до дверей, заглянули в кімнату.
Під ялинкою сидів їхній плямистий пухнатий Барсик. Його очі жадібно перебігали з однієї іграшки на другу і хижо світилися — точнісінько так, як у сараї, коли він полював на голубів. І хвостиком так само ворушив, б'ючи ним по підлозі.
Ось він присів, потім враз підстрибнув, ударив лапою. З гілки зірвалась велика рожева кулька. Ще мить — і кулька хлопнула об підлогу, від неї лишилися тільки дрібні блискучі скалки. В ту ж мить кіт одним стрибком сховався під ліжко.
Ната і Тата разом полегшено зітхнули і засміялися.

 

* * *

 

ДЕ СПЛЯТЬ АВТОБУСИ?

 

Повернувся тато з роботи. Ната і Тата кинулись до нього і давай наввипередки розповідати про ялинку біля кінотеатру, про живих Діда Мороза і Снігуроньку, про Барсикову шкоду.
— Підождіть,  дайте   хоч   роздягнутися! — просить тато, а дівчатка все не відстають від нього:
— Тату! А Валерик давав мені голуба!
— І мені.
— Він такий хороший! Білий.
— А у мене був... був... зелений,— сказала Тата.
— Ну, їло ти, доню,— заперечив тато.— Зелених голубів не буває.
— І був-а-є,— надувшись, упиралася Тата.
— Ні, він не зелений, — сказала Ната,— а такий... такий, як Барсик.
Тоді Тата знову згадала про Барсикову шкоду і попросила:
— Тату, вижени Барсика. А то він усі іграшки на ялинці поб'є.
— Добре, вижену.
Ната вступилася за кота:
— Йому ж буде холодно.
— Не буде,— заперечила Тата,— у нього шубка тепла.
— Він у підвалі пересидить, там не холодно,— сказав тато.
Він роздягнувся і пішов умиватися. Дівчатка — за ним.
— Я сама умиваюся,— хвалиться Ната.
— І я сама. І зовсім не плачу,— говорить Тата.
Ви вже великі, молодці! — хвалить їх тато.— А ручки з милом треба мити...
Згодом усі посідали вечеряти. Тато з мамою пили світле шипуче вино. Вони цокались високими тонкими чарками і примовляли:
— З Новим роком, з новим щастям!
Ната і Тата пили молоко. Вони теж цокались чашками і поздоровляли одна одну:
— З Новим роком, з новим щастям!..
А ще за годину сестрички лежали в ліжку. Поряд з Татою на подушці була її любима лялька Зоя, а біля Нати з-під ковдри визирало чорне вухо плющового ведмедика.
— Тату, а завтра тобі теж на роботу? — питала Ната.
— Ні, завтра у мене вихідний.
— Підемо з тобою гуляти, правда? — домовлялася Тата.
— Підемо, підемо. Спіть уже. Кілька хвилин дівчатка лежали мовчки. Потім Тата  неспокійно  засовалась,  підвелася.
— Тату!
— Що тобі?
— Тату! А твій автобус спати ліг?
— Ні. На ньому зараз інший шофер їздить.
Тут і Ната схопилася і запитала:
— А де автобуси сплять?
— Автобуси не сплять. Вони відпочивають. Цілий день трудяться автобуси, бігають з одного кінця міста в інший, перевозять пасажирів. І тільки пізно вночі шофери заводять їх у гараж — великий такий сарай. Там їх оглядають механіки. Бачать, в одного автобуса на колесі шина дуже стерлася, от-от лопне. Значить, треба шину замінити. У другого щіточка зламалася — та, що вітрове скло прочищає. Це теж погано: піде сніг, заліпить скло, і шофер не бачитиме, куди їхати... У третього щось у моторі не ладиться—треба відремонтувати. Так оглянуть кожну машину і зроблять усе, щоб другого дня автобуси знову невтомно бігали по місту...
— А ти нас іще покатаєш, як колись?
— Покатаю. Спіть. Дівчатка затихли.

 

* * *


Коли тато підійшов до ліжка, щоб поправити на дівчатках ковдру, Ната і Тата вже спали, їхні личка то злегка насуплювались, то усміхалися. Що їм сниться: страшний вовк, що доганяє маленького зайчика, чи зелена ялинка, яка прикрила сіренького своїми вітами? Перекидучі санки чи голубий татів автобус, що мчить їх по вулицях міста? А може — весела Снігуронька або добрий Дід Мороз?..
Важко відгадати. Можливо, що і те, і друге, й третє... Та ось вони завтра прокинуться — ми їх спитаємо.

За матеріалами: Бабанський Пилип. "Про Нату і Тату". Оповідання. Художник: А.Алтантов. Видавництво «Державне видавництво дитячої літератури УРСР», 1959, 48 с.

 

 

Більше оповідань про зиму на "Малій Сторінці":

Зимові оповідання для дітей

Зимові оповідання для дітей, оповідання про зиму, оповідання про новий рік, оповідання про різдвоУ цьому розділі пропонуємо почитати гарні оповідання для діточок про зиму, про свято Нового року та Різдвяні свята від наших сучасних авторів та класиків української літератури: Василя Сухомлинського, Олени Пчілки, Івана Багмута, Ярослава Стельмаха, Віктора Близнеця, Пилипа Бабанського, Остапа Вишні, Петра Короля, Галини Демченко, Олександра Копиленка, Олега Буценя, Андрія Бондарчука, Віктора Васильчука, Анатолія Давидова, Наталі Забіли, Івана Сенченка, Василя Струтинського, Василя Скуратівського, Івана Малковича. 


Останні коментарі до сторінки
«Новорічні оповідання про дівчаток-сестричок Нату і Тату (Пилип Бабанський)»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
На сайті