Статті для дітей та батьків

Відомо, що ХІХ століття відзначилось індустріальною революцією, електрифікацією, відходом від сільсько-господарського суспільства, його прогресом. ХХ століття відзначилося прогресом у фізиці та інженерії для того, щоб робити легшим повсякденне життя, - від холодильників до пральних машин. А ХХІ століття - це однозначно цифровий вік, це Інтернет. Навіть якщо ви хочете стати гонщиком чи грати в бейсбол, чи зводити будинки, всі ці речі перевернуті з ніг на голову програмними засобами. Суть цього всього - у винахідливості. Це стосується того, що ми дивимось на світ і ми не задоволені тим, що навколо, і ми задаємо питання. Якщо я не навчитися програмувати, то це буде все-одно, що не вміти читати. Майбутнє для нас буде закрите. Якщо ви у професії програмування, то перед вами відкривається океан можливостей можна обирати ту галузь, в якій хочете працювати. 

"Ців-ців-ців, 
Ців-ців-ців,
Хто не знає горобців?

Всім відома пташка ця. 
Вбив Омелько горобця, 
Щоб він лялечок не їв. 
"Як же лялечки ці їсти,—
Шкода бідненьких мені."

(Олесь Донченко) 

Ілюстровані оповідання Володимира Перепелюка про птахів зі збірки «Ось вони які»: «Болотяна модниця», «Ворон-крук», «Гість з Варшави», «І таке буває», ««Консерваторія» шпаків», «Крилаті коти», «Куличок як кулачок, або Рибалочка», «Наш «колібрі»», «Подільські снігурики», «Пташка-писанка», «Синича дружба», «Співець і природолюб», «Степова красуня», «Степовий соловейко», «Тьотя», «Червоні кульки», «Чубарочка».

 

 

Всі види народного мистецтва України унікальні. Проте писанкарство — особливе. Ми це можемо сказати напевне, бо писанка є символом Свята Свят - Воскресіння Господа нашого Іісуса Христа. Писанки кладуть до святкового кошика, щоб освятити і потім розговітися ними після строгого посту. Писанками прикрашають аналої в храмі, їх кладуть біля ікон, прикрашають оселі і дарують рідним та близьким. Отож, хочеться написати якнайкращі писанки, щоб сяяли вони чистими та м'якими барвами. До весняного писанкування краще готуватися з літа-осені. Слід вчасно зібрати і заморозити ягоди шовковиці, чорниці, бузини, насушити ромашки та безсмертника, назбирати цибулиння.

Читаймо продовження повісті-казки Володимира Рутківського "Гості на мітлі" (від розділу "Втеча" – до кінця твору). 

"Не щастить мені з собаками! Багато років я полюю і стільки ж років мрію мати доброго мисливського собаку. Та не щастить мені! А значно цікавіше й веселіше вештатись по болотах з рушницею, коли в тебе ще є й собака. Така думка не виходила мені з голови, коли приїхав я в місто Чернігів улітку 1933 року. Двоє моїх знайомих і я намірились з Чернігова поїхати на хутір Тупичів постріляти качок, а може, й тетеруків. Один з моїх знайомих вже їздив туди одного разу і розповідав про величезну кількість дичини на болотах серед могутніх поліських лісів. Він і спокусив мене на цю далеку подорож, бо жив я тоді в Харкові. Приїхав я в Чернігів днів на два раніше і чекав своїх товаришів. Тут і трапилось так, що один місцевий мисливець запропонував мені купити в нього собаку..." (Олександр Копиленко)

"Проминувши город, хлопці вибігли на луки до лісу. Біля самого тину росли кущі бузини, терну, шипшини. Здіймалася вгору на тонких стеблах густа кропива. Тому між кущами лазити було небезпечно: кропива жалила ноги, руки, навіть обличчя. Хоч як обережно йдеш, однаково не врятуєшся. Кропива мала страшних ворогів в особі Василя, Миколки та ще кількох хлопців, що вийшли бавитися на луки. В кожного з них у руках шаблюка, вирізана з деревини, з дротяною ручкою. Тільки у Василька справжня, залізна. Хлопці прийшли воювати зі своїм; ворогом — з кропивою. Вишикувавшись рівненько, піднявши шаблі, вони з бойовими вигуками кинулися вперед. Примчали до кущів і почали нещадно рубати зелені стебла кропиви. Вигукували: "Тепер будеш жалити? Будеш сверблячкою колоти, говори?" Але кропива мовчала, тільки голівки хилилися, зрубані хоробрими вояками. Знищивши в одному місці, Василь кинувся в друге й почав тут винищувати ворога. Кілька разів рубнув — так і повалилися голови кропив’яні. Розмахнувся ще раз і не рубнув. Рука спинилася, і Василь глянув здивовано..." (Олександр Копиленко)

Літературна доля Володимира Рутківського — незвична. Він не належить ні до тих, кого вона пестила у часи розквіту життєвих сил, ні до тих, про кого заговорили вже по смерті. Як там у Ліни Костенко: „Бо слава – це найкраща жінка, що на могилу квіти принесе”. Ні, слава прийшла раніше. Доля таки всміхнулася 73-річному письменникові з Одеси. Про нього заговорили, його книжки враз стали відомими, критики внесли його до літературного канону дитячої літератури.

"Ну, по-перше, ніякий я не летючий. Так сталося. Так буває досить часто. От, здається все, знайшов, видивився таки свою єдину. Незрівнянну. Проте, проходить час, і ти починаєш розуміти, що вже досита надивився на свою "незрівнянну" і дивитися на неї далі, вже немає сил. І починаєш розуміти, що краса зовнішня в жодній мірі не може замінити красу внутрішню, що в любові бувають не тільки свята, але й будні, до того ж цілком безпросвітні в плані статку, що близьке майбутнє туманне, що гроші ніколи не з'являються самі по собі, але самі по собі зникають. От тоді-то й настає твоя черга зникнути, надавши коханій шанс змінити розклад карт у пасьянсі своєї долі. А, по-друге, у всьому цьому, як бачиш, теж є своя принадність. Ніби за помахом чарівної палички я одержав красуню дочку. Тому мені зовсім не соромно. Тим більше ми з твоєю мамою ще якийсь час листувалися і жодного натяку на своє батьківство я не отримував..." (Олег Гончаров, Раїса Гончарова)

У добірці "Лісових казок" містяться такі: "Бурулька", "Джмелик", "Дубок", "Зимова казка", "Казка про білочку-мандрівницю", "Казка про золоту рибку", "Казка про маленького Піка", "Кисличка", "Кульбабка", "На добраніч", "Про бджілку Медунку", "Про братика-ведмедика", "Про зелену ялинку та золоту мандаринку", "Синичка", "Сонечко", "Хвилька", "Цвітарінь", "Чорноморденький", "Що трапилось в саду". 

Уся величезна спадщина Тараса Григоровича Шевченка — поезія, проза, щоденник, — все насичене великою любов'ю до знедолених. Це був великий народний поет і мислитель. Природа, жива людина, жива реальність були основою творчості Шевченка. Невичерпним джерелом його сюжетів було життя українського народу. Уся творчість Шевченка показує, що він стояв на вершині тодішньої передової культури. Він є основоположником нової української літератури. Читайте про життя Кобзаря у повісті Оксани Іваненко «Тарасові шляхи». 

Серед великодневих свят чи не найцікавіше відзначали другий день. У різних регіонах він мав свої іменні назви: Волочильний, Обливальний, Поливальний, Водяний понеділок. На Слобожанщині це був день Богородиці. Понеділкові обряди розподіляються на два окремих дійства: так звані христосувальні обходи («нести калача»), що й дало назву Волочильного понеділка, та обливання водою — Поливальний понеділок. Якщо перший обряд якоюсь мірою позначений церковним впливом, то другий — лише дохристиянськими віруваннями. (Василь Скуратівський)

 

 

"Наш перший дзвіночок,
Наш перший дзвіночок,
Тебе пам'ятати ми будем завжди,
Назавжди залишили ми дитсадочок,
До школи, до тебе, сьогодні прийшли!..."

(слова Юлії Хандожинської)

Оповідання Ярослава Стельмаха: "Конкурс пісні", "Як ми до Генки ходили", "Вабик", "Про козу", "День народження", "Нахаба", "Санчата", "Санько-брехун".

Великдень — Свято воскресіння Ісуса Христа. Відзначається він у першу неділю після весняною рівнодення. У неділю всі рушають до церкви на службу, святять паски, яйця. Поздоровляюють і христосуються. При христосуванні цілуються, обмінюються писанками і кажуть так:  "Христос воскрес!" "Воістину воскрес!"

 

 

 

 

"Гляди страху в очі, бо ти жити хочеш.
Хто життя полюбив, той страх загубив.
Не думай про страх, то його й не буде.
Своїх не страхай, а наші і так не бояться.
Не страшно високо сидіти, тільки звисока летіти."  Ці та інші приказки та прислів'я про страх зі збірок Володимира Плав'юка "Українські приповідки".

"Маленька білочка народилася наприкінці літа. Вона була зовсім голенька й сліпа. "Це нічого,— сказала мати-білка її старшим братам і сестрам, що народилися раніше і тепер, пробігаючи повз рідне гніздо, зневажливо дивились на сестричку,— ви теж були колись такі, а тепер бачите, які у вас пухнасті хвостики і вушка з китичками". І справді, маленька білочка за деякий час вкрилася м’якою пухнастою шерсткою, а потім відкрила й свої горіхові очі — вони й завбільшки були як маленький горішок, і на колір такі самі. Але як тільки глянула — очі стали відразу як великий горіх, бо навколо було дуже цікаво і хотілося все швидше побачити..." (Оксана Іваненко)

Близиться Свято Свят — Світле Воскресіння Христове! Одним із символів Воскресіння Господа нашого Іісуса Христа є писанка. Її виготовляють протягом Великого посту для окраси храмів, оселі і для святкового кошика. Найперше пасхальне яйце Свята рівноапостольна Марія Магдалина принесла римському імператору Тіберію зі словами "Христос Воскрес!". Тіберій не повірив і сказав: "Цього не може бути, так само, як і це біле яйце не може зараз стати червоним". Як тільки імператор промовив ці слова, яйце стало червоним. Ми звикли і крашанку, і писанку фарбувати харчовими магазинними барвниками. Сьогодні ми пропонуємо вам звернутися до натуральних барвників і спробувати у фарбуванні трави, ягоди, квіти, які виросли на нашій землі і є безпечними. Це не новомодні тенденції, а повернення напівзабутого. Адже до XIX століття для виготовлення барвників у писанкарстві майстри використовували виключно природну сировину.

"Зміни в моїй сім’ї примусили мене розширити подвір’я за рахунок саду. І тут найбільш не повезло нашій старій бабуні-сливі. Як не крутили ми, як не вертіли, а все ж виходило, що треба її зрізати. Але як ти піднімеш на неї руку, як вона багато літ пригощала нас пахучими, солодкими сливами? І трапилося так, що коли ми, узявши пилку, сокири, лопати, вийшли, щоб викорчовувати сливу, то так і зупинилися біля дверей хати. На самісінькій вершині сиділа пташка й так співала, що ми боялися ворухнутися. І яка пташка! Писанка! Вона сиділа грудьми до сонця й ніби саме йому співала свою пісню щастя й радості." (Володимир Перепелюк)

 

"Сьогодні останній день літа. Вже куплені ручки, зошити. Одягнуті у новенькі обкладинки книжки сьогодні ночуватимуть на письмовому столі. Відпрасована мамою форма гарно складена на стільці. Даринка вкладається спати. Другий клас – це не жарти, вже почнуть ставити оцінки. Як цікаво буде всіх побачити після літа! Сама Даринка знає, як змінилася за цей час – виросла, засмагла. Гарна була пора, але вже й вчитися хочеться!!! Ой, як кортить, щоб швидше наступило завтра!.." (Юля Смаль)