|
...Я буду співати Господові
в своєму житті,
буду грати для Бога мого,
аж поки живу!
Буде приємна Йому моя
мова, —
я Господом буду радіти!..
Псалом 103 /33-34)
НУ Й ГАРНО ВСЕ ПРИДУМАВ БОГ!
Ну й гарно все придумав Бог:
як тато й мама — то удвох.
А як бджола — то у гурті,
сова — в дуплі й у самоті.
Придумав рибок ціле море,
Карпати-гори й хмари-гори.
Придумав сонце-соняха вгорі,
а зорі засвітив, як ліхтарі.
І місяця поставив на сторожі
лілеї, чорнобривчика і рожі.
А щоб забути геть про все сумне,
придумав Бог тебе й мене!
* * *
ТИ ЗНАЄШ УСЕ!
Мій любий пане-Боже,
я зовсім маленька дівчинка,
я ще така, як мачина,
а Ти вже знаєш мене,
а Ти вже чуєш мене,
а Ти вже бачиш мене.
Чи Ти не гніваєшся,
коли я часом зву Тебе
Всезнайком?
Всечуйком?
Всевидьком?
Бо якщо й справді
Ти знаєш,
Ти чуєш,
Ти бачиш мене —
маленьку таку, мов мачина,
тоді Ти і знаєш,
і чуєш,
і бачиш
у с е !
* * *
СІМ ДНІВ
Боже,
як гарно,
що Ти створив день!
Як добре,
що він Тобі сподобався.
І Ти створив
ще другий,
третій,
четвертий,
п'ятий
і шостий!
А найкраще Тобі вдався
сьомий день.
Молодчина, що Ти додумався
мати сім днів,
бо інакше
у нас ніколи не було б
н е д і л і !
* * *
НІЧ ЗНАЄ БАГАЦЬКО СНІВ
Боже,
я знаю,
що ніч — не темна.
Ніч — золота,
мов корона в соняха.
Ніч показує мені сни —
щоразу інші.
Бувають такі кольорові,
як намальовані.
Вони ніколи не повторюються,
бо Ніч знає
багацько-пребагацько снів.
Вистачить на всіх нас
і на Тебе, Боже,
коли Тобі якось
захочеться спати.
* * *
ДЕ РАЙ?
Боже,
одні кажуть,
що рай на небі,
другі кажуть,
що рай за морем.
А я не знаю:
небо так високо,
море так далеко.
Недавно я бачила,
як ластівки поселялися
до свого нового гніздечка.
Вони так раділи, мов діти.
І мені здалося, що рай —
у гніздечку ластівки.
А це ж набагато ближче
за небо й за море.
* * *
ПАНЕ СОНЕЧКУ ВЕЛИКОДНЄ!
Пане Сонечку, пане ясний,
не заходь нам, бо світ прекрасний!
Пане Сонечку Великоднє,
будь навіки нам, як сьогодні!
Та князюй удень, та князюй вночі —
небо віддає Тобі всі ключі.
* * *
МУРКА НЕ ДУМАЛА
Боже,
не карай мою Мурку,
що дряпнула мене за пальчик.
Я поможу киці вибачитись,
поки сама вона не вміє.
Мурка розгнівалась на мене,
бо я смикнула її за хвостик
і попросила:
— Котино, котино,
поїхали по сіно,
ти будеш сіно класти,
а я буду воли пасти.
Мурці не хотілося
класти сіно
і вона дряпнула мене за пальчик.
Мурка не думала,
що мені
заболить!
* * *
НЕХАЙ БИ ГРІМ...
Боже,
якщо Ти створив Грім,
то нехай би він
грав на сопілці,
а не торохтів,
розсипаючи по небу сухарі.
Тоді б я його не боялася!
Тоді б я йому
цілий день танцювала
ще й наспівувала:
“А вже весна,
а вже красна,
із стріх вода капле...”
* * *
У МЕНЕ Є ТАЄМНИЦЯ!
Боже, у мене є Таємниця!
Я сказала б Тобі її,
але це потайна Таємниця,
найпотайніша у світі.
Коли я думаю про неї,
то сплющую очі так,
що забуваю про все навкруг
і ніби сама стаю
Таємницею.
Але то ненадовго.
Скоро я знов розплющую очі
і всміхаюся так,
мовби мені купили те,
про що я ще зранку мріяла.
* * *
ХРАМ КВІТІВ
Сад —
це Храм Квітів,
де кожна квітка
складає молитви
Сонцю,
Дощу
й Землі.
Сад —
це єдиний у світі Храм,
куди злітаються
соловейки,
щоб співати всюношну,
коли сплять
мама,
тато
і я.
* * *
ПАРАСОЛЬКА ДЛЯ БОГА
От ми й допросились:
“Іди, іди, дощику!”–
він і пішов.
Вже і борщу наївся —
далі нікуди —
а все пада, пада, пада.
Квіти мокнуть,
бо ходять без парасольок.
Вітер підставляє свої долоні,
наче хоче зупинити цей дощ,
та в нього нічого не виходить.
Боже, а як там Тобі
за тими непроглядними хмарами?
Там же ще більше дощу,
як тут!
Хочеш, я винесу Тобі
татову парасольку?
У нього їх дві.
Ти можеш із нею ходити,
аж поки вигляне сонечко.
* * *
МІЙ АНГЕЛ
Мій ангел такий маленький,
ну просто крихітка —
я навіть не бачу,
чи він сидить
на моєму плечі.
Мій ангел такий легенький,
ну просто пушинка —
я навіть не чую,
як він сидить
на моєму плечі.
Мій ангел такий тихенький,
ну просто тихіший трави —
я навіть не знаю,
коли він спить,
а коли прокидається
на моєму плечі.
ЛЮБЛЮ АНГЕЛІВ
Ця стежечка, мій Господи, до Тебе
білесенька, мов у казковім сні.
Люблю я білих ангелів у небі,
але ще є ріднішенькі - земні.
V мене мама - агнел і сестричка.
А ще - бабуся, братик і дідусь.
І навіть котик, песик і синичка.
Я з ними, Господи, нічого не боюсь.
Я зводжу очі догори - до Тебе,
де зіроньки поблискують малі.
Як добре мати виголю на небі,
але ще краще мати на землі.
* * *
БОГ І ЗАДАЧКА
Сушу голову над задачкою,
а вона не піддається.
Та ну її!
Кидаю марудну роботу й прошу:
— Боже, поможи! Твоя черга!
Сиджу годину... другу —
витрішки продаю.
Нехай Бог задачку розв’язує!
Чого доброго,
можна досидіти до старості
й не діждатися.
Ану, капосна задачко,
відкрий таємницю!
Ну от, давно б так!
Нарешті!
Вийшла!
То ж бо й воно:
Бог ще ніколи й нікому
не помагав
продавати витрішки!
* * *
МАКОВІЙ
Біла хата, а навпроти — мак.
Вже нема пелюсток, лиш головки.
Це б дощу! Та і його нема:
Маковій пахучий, аж солодкий.
Я не хочу ластівці казать,
що їй скоро-скоро відлітати,
бо для неї то — немов гроза...
Краще б ту грозу перечекати!
* * *
НЕБЕСНА ТВОЯ КРАЇНА
Боже,
бабуся віддала Тобі душу!
Бабуся знайшла притулок
у Небесній Твоїй Країні,
що зветься Вічність!
То мама мені сказала.
Тепер її домівка — домовина,
і наглядаєш ту домівку Ти.
Щовесни Ти твориш
справжні дива,
коли запалюєш
блакитні вогники бервінку
на бабусиній могилі.
Тоді мені здається,
що Небесна Твоя Країна
не хтозна-де, а поруч,
і що бабуся дивиться на мене
блакитними вогниками барвінку.
Мені так тепло біля тих вогників,
що я думаю:
Боже,
та ви ж з бабусею обмінялися:
вона тобі — душу,
а Ти їй — барвінки!
А ще я думаю,
що в Небесній Твоїй Країні
побільшало добра, і ласки,
і любові.
* * *
Я БАЧИЛА
Я бачила
стареньку-престареньку бабусю
біля аптеки.
Вона гладила
старенького-престаренького песика,
схожого на дідуся.
Вона стояла без рукавичок
і руки в неї
були червоні від морозу.
Не сваріть мене, мамо,
я не загубила рукавичок.,
я віддала їх бабусі,
щоб їй тепліше було
гладити
старенького-престаренького песика,
схожого на дідуся.
* * *
СВЯТОМУ МИКОЛАЮ ПОЩАСТИЛО!
Боже,
я цілий день слухалась маму.
А потім — цілий тиждень.
А потім — цілий місяць.
А потім — цілий рік.
Але не думай,
ніби я слухалась маму
на догоду Святому Миколаєві,
який розносить чемним дітям
гостинці!
Правда, мені страшенно
хотілося побачити,
я к він зайде у замкнені двері?
чи здогадається, де моє ліжко?
чи світитиме світло,
чи йтиме навпомацки?
чи пощастить йому просунути руку
під мою подушку
й не збудити мене?
Де там!
Я все це прогледіла!
Одне тільки знаю —
йому пощастило!
А мені — ще більше:
якби ви знали,
щ о т о б у в з а г о с т и н е ц ь!
* * *
А ЙДИ ДО НАС КУТІ ЇСТИ!
Дванадцять страв на столі —
для дванадцятьох місяців року.
Кутя на столі — для нас.
Ось-ось бабуся
кликатиме Мороза.
Набере куті повну ложку,
підійде до вікна
й мовить тричі:
— Морозе, Морозе,
а йди до нас куті їсти!
Та Мороз не спішить.
Він прийде аж тоді,
як ми полягаємо спати.
Він, мабуть, звик
їсти не при дітях,
а лише при бабусях.
Коли б скорше бабусею стати
і с а м і й
того Мороза кликати!
* * *
МЕНІ ЦЕ ПРИСНИТЬСЯ
Не спатиму,
зустрічатиму Новий Рік.
Коли він ітиме проз мене,
я торкнуся його бороди
і струшу з неї сніг.
Припрошу його сісти
й зняти шапку.
І поки він сидітиме,
я держатиму його шапку.
Та нараз він обернеться
й рушить до дверей.
Я наздожену його на порозі
й загукаю:
— Пане Новий Роче!
Ви забулися свою шапку!
Він засміється,
а його борода
знов укриється снігом.
І в якомусь іншому будинку
якась інша дівчинка
струшуватиме той сніг,
держатиме ту шапку...
Але я цього вже не побачу,
мені це хіба присниться.
* * *
МЕНЕ НАЗДОГАНЯЄ ВІТЕР
Святвечір —
солодкий, як медяник,
білий, мов іній.
Хтось постукав до нього в шибку:
то Вечірня Зоря
дала телеграму —
сповістила про Боже Дитятко,
що народилося в казці
у далекому
чужому Вифлеємі...
Я біжу до бабусі з вечерею,
і мені так гарно,
і мені так тепло —
не бере ніякий холод,
аніяка хурделиця.
Тільки вітер
наздоганяє на півдорозі,
сідає мені на плечі
й заводить голосочком-дзвіночком,
як добрий янгол:
Небо і земля,
небо і земля
нині торжествують,
ангели, люди,
ангели, люди
весело празнують...
* * *
ХОДІМО, КОЛЯДКО, ЗІ МНОЮ!
Ходімо, Колядко, зі мною,
ходімо до тієї он хатки,
куди ще стежка не втоптана.
Там живе бабуня саменька:
хатку нікому перевідати,
стежку нікому протоптати.
А ми стежку протопчемо,
хатку перевідаємо,
бабуні саменькій
горішок подаруємо.
А тоді, моя Колядко,
ти не підеш далі.
Ти лишишся у бабуні саменької —
зиму зимувати,
соненька дожидати.
* * *
ВАША ВОДО-ВЕЛИЧНОСТЕ!
Сьогодні у води свято —
Водохреще.
Сьогодні воді б”ють поклони,
мов королеві.
Сьогодні я їй кажу:
— Ваша Водо-Величносте!
Сьогодні вона справді
чарівна:
все пила б її,
пила б її,
пила...
А тоді усміхалася б,
усміхалася б,
усміхалася б
і не зводила очей
з велетенського
льодяного хреста біля річки.
Бо то не просто хрест,
то пам’ятник свята Води —
Водохрещів.
* * *
НЕВИДИМКА
Бог —
наче невидимка.
У нього невидимі руки,
і я ніколи не бачу,
коли він торкається
моєї голови.
Голос у нього
подібний на тишу,
і я ніколи не чую,
коли він мене кличе.
Якось я була впала
й забилась об камінь,
аж сльози набігли на очі.
Та раптом
Хтось Невидимий
мовив до мене:
— Не плач, дитя,
до весілля заживе!
Голос той
був подібний на тишу —
лагідний, ніжний —
і я не заплакала.
Відтоді мені не страшно
падати й забиватись,
бо знаю —
до весілля заживе!
* * *
ЗНОВ БУДЕМО ДУЖЕ РАЗОМ!
Мамо, не йди від мене,
не гнівайся, я прошу.
Сама я дуже боюся
і блискавки, і дощу.
Грому боюсь і собаки,
бо він ще укусить мене!
Мамо, я буду плакать,
якщо ти покинеш мене.
Вибач мені, матусю,
то Шкода сама прийшла —
побила і миску, й чашку,
ще й молочко розлила.
Мамо, тепер я слухняна.
Мені вже пробачив Бог...
Знов будемо дуже разом!
Знов будемо дуже удвох!
|
|
