Статті для дітей та батьків

"Навчилась я читати у п’ять років. І читала скрізь. Навіть у найменш підходящих для читання місцях… У першому класі — під партою, поклавши книжку на коліна. Моя перша вчителька Раїса Іванівна жалілася мамі: «Читають діти буквар, а Галя читає під партою книжку. Я ж це чудово бачу. Зненацька кажу їй: — Малик, продовжуй! І вона в ту ж мить продовжує!» Ще б пак! Я той буквар до семи років уже знала напам’ять." (Галина Малик)

"Мені було тоді, мабуть, років три чи чотири. Повела мене мама в лікарню - якийсь укол зробити. Прийшли ми до великого білого будинку. Все в ньому біле - i стіни, й двері. Покликали нас iз мамою в маленьку кімнату. Сидить там біля столу лікар..." (Василь Сухомлинський)

"Ось наш двір. Найкраще в ньому — це майданчик під кленом. А найкраще на майданчику — гойдалка. Якщо розгойдатися дуже сильно, то можна злітати високо-високо. Я літаю — а малюки порпаються в піску. Я літаю — а Марко з’їжджає з гірки. Я літаю — а Марків дід садить квіти між тополею і кленом. Квіти ще не схожі на квіти. Але Марків дід каже, що вони виростуть і зацвітуть у липні. Або навіть раніше, якщо нам пощастить". (Галина Ткачук) 

"Минулого вечора кіт Роман, як і багато інших киян, був у кавунарні «Баштан» на вулиці Сагайдачного. Того дня у Київ привезли перші кавуни, тому всі спраглі цього наїдку птахи та тварини потяглися до кавунарень, тимчасово забувши про існування всіх інших крамниць.
Кіт Роман прийшов у «Баштан» о п’ятій вечора, купив собі велику скибу кавуна за свою нерозмінну монету й сів за столик у кутку, смакуючи наїдком і чекаючи, аби монетка повернулася в кишеню. У «Баштані» тоді було справді гамірно: сновигало багато незнайомців. Роман зауважив кількох чужих котів і великого сірого хом’яка. Саме в ту секунду, коли монетка вкотре дивовижним чином опинилася в правій лапі Романа, яку кіт тримав у кишені, один із незнайомців підсів до нього. Це був худий і довгий коричневий кіт у брилі з несправжньої соломи..." (Галина Ткачук)

"Принесли хліб. На столі поклали. Пахучий, теплий ще. Із шкоринкою золотавою. Це від вогню позолота в нього. Та не тільки від вогню. Золоте зерно на борошно мололи. А зерно в золотому колосі на стеблині золоченій гойдалося, срібною росою вмивалося. Золоте проміння сонячне в себе увібрало. Від сонця позолота в хліба. Та чи тільки від нього?.." (Тамара Коломієць)

 

 

"Моя прабабуня — самосе́лка. Вона живе сама в селі Залісся. Колись там мешкало багато людей. Але потім вибухнув Чорно́биль *1 і всіх вивезли. Якийсь час прабабуня жила з нами в місті. А потім зібрала речі й повернулася назад. «У Заліссі народилася, в Заліс сі  й помру», — сказала мамі. Мама дуже гнівалась, але нічого не могла вдіяти. Прабабуня — міцний горішок. Якщо вже вирішила щось, її ніхто не спинить. Прабабуня каже, що приросла до Залісся. Там її дім, її коріння..." (Саша Кочубей)

"Будиночок із зірками", "Босо-взутий сніговик", "Про тиранозаврів та їжу", "Дід Андрій і лютий змій" - дитячі віршики Олесі Мамчич з нової шкільної програми для початкових класів. 

"Квартира Баконіних. На величезному ліжку, укрившись з головою верблюжою ковдрою, копошаться, попискуючи, Юхим Баконін і Інга. Дзвонить телефон, включається автовідповідач, Юхим неохоче виповзає з-під ковдри, піднімає з підлоги розшитий драконами халат. Юхим підходить до відкритого вікна, декілька секунд нерухомо стоїть, підставивши міцні груди легкому протягу, що мляво роздмухує тюлеву фіранку. Раптово він, коротко зойкнувши, хапається рукою за груди, повільно осідає на підлогу. З-під притиснутої до грудей долоні струменіє кров. Напіводягнена Інга, запищавши від переляку, блискавкою зіскакує з постелі і кидається до дверей. Через мить вона повертається і, скиглячи від страху, підповзає до  розпростертого на підлозі коханця. Юхим не подає жодних ознак життя. Забруднена кров'ю Інга підхоплюється на ноги, хапає з журнального столика свою сумочку, босоніжки, джинси, понишпоривши по кишенях баконінського піджака, знаходить його портмоне, тремтячими пальцями виколупує з нього гроші і, ще раз озирнувшись, зникає за дверима..." (Олег Гончаров)

Юлія Смаль - письменниця, авторка віршів і прози для дітей та дорослих, журналістка, учителька, пластунка. Про себе Юля говорить так: "Народилася в країні, якої вже не існує, в останній день року, під час новорічного цунамі, посеред тайги і сопок, тому з дитинства люблю уссурійських тигрів. В дитинстві любила ковбасу і калюжі, з тих пір смаки не змінилися, взимку чекаю літа, влітку – зими. Пишу більше для дітей, ніж для дорослих, бо маю двох чад, яким щодня потрібно розповідати нову казочку чи віршик, публікуюсь, пишу і читаю. Працюю... журналістом... У дитинстві я читала всюди і постійно... А головне, коли думали, що я роблю уроки, готуюся до контрольних, іспитів чи олімпіад, то у моєму підручнику завжди лежала художня книжка. Оце часи! У голові завжди була «каша» з формул і міжзоряних перельотів, хотілося спати. Але мене хвилювало тільки те, що там далі в книжці. Правда, під ковдрою так і не довелося почитати — там душно..." 

"Найкраще, коли книжку для дитячого читання вибирає майбутній читач. Але якщо мама чи тато, бабуся чи дідусь подарують цікаву книжку й запропонують її прочитати, це ж чудово! Бо якщо вона стане улюбленою, то надовго залишиться пам’ять ще й про того, хто її подарував. У дитинстві після прочитання захопливої книжки я зазвичай шукала інші твори автора. Хоча не завжди в бібліотеках, крамницях чи у знайомих можна було їх знайти. Щоразу, відвідуючи бібліотеку чи книгарню, я знову й знову перепитувала й неабияк раділа, коли отримувала бажане." (Любов Відута)

Вірші Любові Відути: "Що може буква", "Загадка", "День веселий", "Руденька осінь" (зі збірки "Усміхнулось сонечко"); "Утікачка ковбаса", "У пісочниці" (зі збірки "Сонечко сміється"); "Першачки з характером", "Ким є Христинка?", "Акровірш" (зі збірки "Працьовита бджілка"); "Моє майбутнє", "Буду стюардесою", "Я стану капітаном", "Я у мріях побувала" (зі збірки "Ким я буду? Ким я стану?").

 

"В одному прадавньому лісі жило маленьке звірятко — Невідомо-Хто. Воно мало таку ніжну й тонку шкіру, що на сонці крізь неї просвічувалося тремтливе серденько. Крапля дощу чи листок, що зривався з дерева й падав на Невідомо-Кого, завдавали йому неабияких прикрощів. І тому Невідомо-Хто весь час ховалося у своїй нірці під жму́тком торішнього листя. Одного разу Невідомо-Хто вирішило: «Не можу так більше жити!» — і вийшло на прогулянку..." (Ірен Роздобудько)

"У багатьох українських родинах вишиванка передається від покоління до покоління. І в тебе, можливо, є сорочка, яку ти успадкувала від мами, а твоя мама — від своєї мами, твоєї бабці, а бабця — від своєї мами... Якщо ж такої родинної історії в тебе нема, її можеш започаткувати ти! Вишиванка, що є родинною реліквією, зазвичай вишита вручну. Важливо знати, хто саме вишивав цю сорочку, бо вона здатна роками зберігати в собі енергетику, яку заклала вишивальниця. Добра енергетика вишиванки буде тобі оберегом. У давнину найбільшою цінністю було мати таку вишиванку, якої нема ні в кого. Тому жінки й вигадували все нові й нові узори та орнаменти. А також додавали все більше барв. Багатство і поєднання кольорів робило вишиванку унікальною..." (Оксана Караванська)

Крім колядок і вертепів, був колись, а подекуди зберігся й досі, звичай виголошувати вірші на Різдво Христове. Виголошувати вірші ходили, звичайно, хлопці-школярі, збираючись невеличкими гуртками по 2 - 3 особи. Змістом різдвяних віршів були свящєнні події, про які звичайно згадує церква під час різдвяного Богослуження. Деякі з цих віршів були очевидно, частинами вертепних драм, повні тексти яких до нас не дійшли. На «вертепне» походження цих віршів указує ще й той факт, що іноді виголошувачі віршів характеризуються під пастухів, вояків царя Ірода, чорта та інших персонажів вертепних драм. Крім того, різдвяні вірші в окремих місцевостях України ще й досі називаються вертепами. Нижче ми подаємо, як приклад, кілька різдвяних віршів з Слобідської України.

У захоплюючій повісті Сашка Дерманського "Чудове Чудовисько" розповідається про незвичайне знайомство дівчинки Соні з чудовиськом Чу. За кілька місяців Чу мусить заробити сім подяк від людей, бо інакше його закинуть у Країну жаховиськ. Безліч пригод і небезпек спіткає героїв, але справжня дружба творить справжні дива...

 

У 1910-х роках твори Ярослава Пстрака були популярні з кольорових репродукцій на листівках. Ажіотажний попит на вітальні художні листівки, особливо різдвяної та великодньої тематики, що виник у середовищі галичан на початку 20 століття і став доброю традицією, залучив до поліграфічної справи найкращі тогочасні малярські таланти. На період зрілої творчості Пстрака припадає «золотий вік» українських листівок, чому, безперечно, прислужився і сам Ярослав. За його оригіналами лише впродовж 1912 – 1914 років львівський видавець Григорій Гануляк видрукував, за оцінками Михайла Забоченя, 120 поштових карток. Різдвяне колядування стало темою творів Ярослава Пстрака «Колядники» ‎(1912 - 1913) та «З колядою» (1913). У першій зображено дорослих колядників, котрі у супроводі скрипаля співають обрядові пісні під стінами сільської хати. У другій — групу сільських дітей, котрі колядують під вікном убогої хатини. До святвечірньої тематики можна зарахувати «Святий вечір», «В ніч під Різдво» і «Йордан». Дивіться різдвяні листівки Ярослава Пстрака...

Вірш невідомого автора про 12 днів Різдва Христового англійською:

"The first day of Christmas, 
My true love sent to me 
A partridge in a pear tree. 

The second day of Christmas, 
My true love sent to me 
Two turtle doves, and 
A partridge in a pear tree..."

Першими були Різдвяні листівки, їх випустили в Англії за малюнками, створеними 1794 року художником Добсоном. Але, напевно, вітальні листівки виготовлялися і раніше. У Британському музеї, приміром, зберігається любовна листівка, датована XV століттям. Але масовий випуск поштових карток розпочався 1869 року, після того як австрійський економіст Е. Герман опублікував у Відні розрахунки, які показали, що третина листів не містить секретної інформації, отже, ця частина цілком могла б пересилатися без конвертів. Нововведення Австро-Угорської імперії миттєво оцінили в багатьох країнах. 

May Probyn as an individual has so far received little critical attention, but her humor and satire, which break the sentimental stereotype of Victorian women's poetry, and her astute commentary on the position of women deserve to be rediscovered. Read the May Probyn's poem "Christmas Carol".

Дитячі вірші Оксани Лущевської: "Півонія, Аль і я", "Пташка", "Літо", "Я — мов зайчик"; "Про кита", "Черепашенята", "Пелікан", "Чайки", "Хвилі", "Повітряний змій, "Краб".